Як бути, коли тобі зробили повне «обрізання»?

На  початку матеріалу ми запитали: що робити, коли тобі «обрізали» і телефон, і телевізор?  Марина Макарова, наприклад, стала читати книжки, улюблені ще з дитинства. Каже, що це страшенно приємне забуте відчуття – просидіти вечір із книгою. Від цього навіть стаєш спокійнішим.

Але спить Марина все одно погано – страшно.  Кілька тижнів тому, пізно ввечері, сусідній спорожнілий будинок хтось намагався  підпалити. Марині страшно, що те саме можуть зробити з її будинком.       

Добрий день, шановні пані та панове.  Можливо, ви  вже впізнали на фото Семена Семеновича (шанованого  кота) та його хазяйку – Марину Макарову? Ту саму Марину Макарову, про яку «ТелеграфЪ» пише і пише вже цілий  рік.  Бо Марина –  єдина кременчужанка,  яка не погодилась виселитись із власної  (купленої та приватизованої)  квартири туди, куди їй  вкаже місцева влада.  А влада таки вказує – і наполегливо.  Бо поспішає  звільнити  місце під забудову для солідного клієнта – філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи».  Місце козирне – у самісінькому центрі Кременчука, поруч з готелем «Онтаріо», що на вулиці Бутиріна.  Нагадаємо -  за те, щоб дозволити «Придніпровським магістральним нафтопроводам» зносити будинок № 13, де живе Марина, на сесії (24 квітня 2007 р.)  проголосувала більшість кременчуцьких депутатів.  

Нині, щоби писати про Марину, маємо два приводи.  По-перше, після постійних публікацій у «Телеграфі», міський голова пан  Глухов таки призначив Макаровій зустріч.  Вона мала відбутися місяць тому – 2 квітня.  Власне, вона і відбулася.  Але нічого не вирішила.  Керівник «Придніпровських магістральних нафтопроводів»  пан Лейтар на зустріч не прибув, тож міський голова з Мариною посиділи  дві хвилини та й розійшлися.
Через якийсь час після знаменної зустрічі невідомі особи обрізали телефонний дріт, що йшов до квартири Макарової.  Потім – знову-таки невідомі – порізали телевізійні кабелі.  Тож кіно скінчилося.  Почалася облога.  Бо ще через кілька днів на подвір’я будинку № 13, де «живе» Марина, приїхали  будівельники і заходилися пиляти дерева – готувати будівельний майданчик.

Наївна родина  Макарових  обклеїла спорожнілий будинок плакатами з витягами із законів України.  А на видному місці  розмістили  розкішний портрет пані Тимошенко – лідера БЮТ та прем’єр-міністра  України.   На будівельників, які завзято пиляли дерева, портрет пані з косою не справив жодного  враження.  «ТелеграфЪ» теж поцікавився у Макарових, на біса їм портрет прем’єра?  Чи це оберіг якийсь?  Уявіть собі, Макарови заявили, що все-таки сподіваються на підтримку справедливих політиків.  Це і стало другим інформаційним приводом для нашої публікації.  І от що ми хочемо сказати – панове, запам’ятайте це прізвище – Макарови.  І держіть у голові.  Воно вам знадобиться. Бо вже десь із тиждень телевізійні канали та різні запрошені  політики заговорили про можливість (чи загрозу) чергових осінніх парламентських  перевиборів.  Якщо це трапиться і знову почнеться масована  агітаційна  атака на наш мозок, пригадайте прізвище  Макарових.  Вони – наочний приклад того, що насправді кременчуцькі політики роблять для своїх виборців.  Зносити будинок,  де живуть Макарови, дозволила кременчуцька міська рада – більшістю голосів.  Навіть тоді, коли історія набула розголосу і прокурор Кременчука подав протест на рішення міської ради як незаконне, жоден з депутатів не поцікавився  проблемою свого виборця – Макарової.  Не цікавився (і не цікавиться) навіть «дільничний» депутат – пан Моцар.  Ухилився від вирішення проблеми начальник УЖКГ пан Порицький – креатура «Нашої України».  Та взагалі жоден регіонал, «нашоукраїнець»,  БЮТівець або навіть комуніст  нічого конкретного  не зробили для захисту прав власності Макарової – гарантованих,  до речі, Конституцією.

Отже, сподіваємося,  ця історія послужить вам ліками від тотальної  пропаганди.