Біля меморіалу «Вічно живим», 9 травня, кременчужани зібралися, щоб вшанувати пам’ять полеглих у Другій світовій війні та привітати живих переможців. Серед почесних гостей, які сиділи на лавах у перших рядах залишилося лише одиниці тих хто став свідком тих подій та зміг розповісти. “Телеграф” поцікавився у ветеранів, як вони зустрічали 9 травня 1945 року, що сниться їм по ночах та що бажають молоді.
Темно синій кашкет, такого ж кольору піджак й засмучений погляд. Дідусь ледь доходить до вічного вогню, щоб віддати шану та вклонитися полеглим. Федора Хоменка війна застала 19-річним парубком, який у серпні 1941 року лише вступив до лав збройних сил. Федір Якович родом з Миргорода, майже з перших днів війни пішов до армій й став на захист батьківщини.
Федір Якович пройшов аж до самої Німеччини, отримав медаль за взяття Кенігсберга (зараз Калінінград Росія – ред.), а 9 травня 1945 року зустрів у німецькому місті Грайфсвальд. Федір Хоменко зізнався, що в той день радів, що залишився живим.
Ветеран Другої світової війни вдячний молоді за пам’ять й побажав, щоб молоді не довелося воювати й в цей у нього на очах знову з’явилися сльози.
На фото ветеран Другої світової війни Федір Хоменко
Іншого ветерана Другої світової війни впізнати легше – невеличкого зросту, у військовий формі та з медалями на грудях. Федору Костянтиновичу Моргачову було лише 17 років, коли його призвали в армію. Він працював у колгоспі, був бригадиром вже у 16 років. Федора Костянтиновича у 17 років його призвали в армію й з Уралу Російської Федерації, звідки він родом, відправили до Севастополя, де служив мінером. Там його життя “захилинуло” море, яке стало частиною життя.
9 травня 1945 року ветеран зустрічав на кораблі.
– Ми кричали ура, коли дізналися про перемогу, – додав 92-річний Федір Костянтинович.
