Хто нам окупант – Денікін чи матроси? Це треба вирішити, перш ніж знести пам’ятник матросам у Кременчуці

29.05.2018, 16:31 Переглядів: 3 996

 

«По матросам есть вопросы» – науковці кажуть, цей пам’ятник можна не зносити

Завтра, 30-го травня, депутати міськради вирішать на сесії – зносити чи не зносити пам’ятник «Матросам Дніпровської флотилії», що стоїть у Крюкові, на з’їзді з мосту. Водночас депутатам доведеться визначитися, хто в історії з пам’ятником для нас «окупанти» – білогвардійці російського генерала Денікіна чи матроси Дніпровської флотилії?


З окупантами доведеться визначатися, бо ініціатор демонтажу пам’ятнику депутат міськради Ганна Павленко заявила: «Я вважаю, що пам’ятник окупантам не повинен там стояти!»


Ганна Павленко вимагає демонтажу пам’ятника матросам ще з 2017-го року. Натомість раніше питання обговорювалося лише на засіданнях комісії з питань найменування об’єктів міського підпорядкування. На сесію його виносять вперше. Настав час депутатам ухвалити якесь рішення. Зокрема, депутатська комісія з питань житлово-комунального господарства під час засідання ухвалила рішення зняти питання щодо пам’ятника з порядку денного сесії. Ініціаторами такого рішення виступили депутати: Іванян, Кальченко, Котляр (голова комісії).


До речі, питання щодо пам’ятника поставили останнім – 63 – у списку.  Треба розуміти, розрахунок на те, що до кінця сесійного засідання досидять не всі народні обранці – а, може, й громадські активісти порозходяться.


Зі свого боку, Ганна Павленко сказала «Телеграфу», що наполягає і наполягатиме на винесенні питання щодо пам’ятника на сесію – бо «проблема існує і її треба вирішувати, а не відмовчуватися та викручуватися». Головний аргумент Ганни Павленко – за законом про декомунізацію, пам’ятник має бути демонтований як такий, що пропагує комуністичні ідеї.


Водночас науковці – зокрема доцент кафедри українознавства КрНУ ім. М. Остроградського Алла Лушакова – категорично заперечують проти демонтажу пам’ятнику, та посилаються на виключення, зазначене у законі про декомунізацію. Це виключення дозволяє не демонтувати пам’ятники, «які не мають прямої прив’язки до діяльності комуністичної партії».


 


Оскільки ситуація дійшла точки кипіння і треба якось визначатися, «ТелеграфЪ» зібрав докупи точки зору двох протилежних сторін. Також ми підготували історичну довідку про пам’ятник, бо помітили, що мало хто з учасників конфлікту знає історичний фактаж. Просто одні кричать: «Згадка про клятих комуняк має бути знищена!» Інші у відповідь волають: «Это наши деды, память о них священна!».

Давайте подивимось, що там вийшло з нашими дідами.


«ТелеграфЪ» поспілкувався з ніціатором демонтажу пам’ятника Ганною Павленко:


 


– Ганно Михайлівно, з яких мотивів ви наполягаєте на демонтажі пам’ятника «Матросам Дніпровської флотилії»?
– Є закон про декомунізацію. Виходячи з вимог закону, цей пам’ятник підлягає під декомунізацію та знесення.


– Але в законі є виняток для пам’ятників, які «не мають прямої прив’язки до діяльності комуністичної партії» – такі пам’ятники дозволено не демонтувати. А матроси, які загинули у Крюкові, не були членами компартії, чи ви маєте інформацію, що вони таки були членами КПРС?
– Щоб у мене не було сумнівів щодо цього пам’ятника, я звернулася з листом до В’ятровича (керівник Українського інституту національної пам’яті, ред.), описала йому цей пам’ятник, і він надав безапеляційну відповідь, що цей пам’ятник, який стоїть на центральній вулиці Крюкова і несе ідеологічне навантаження, обов’язково підлягає декомунізації. В’ятрович також порадив мені звернутися до міської влади з листом про проведення декомунізації. Я не наполягаю, щоб цей пам’ятник був знищений, він, мабуть, має якусь мистецьку цінність, тому я наполягаю, щоб він був знятий і перенесений, можливо, до музею. Це вже завдання міської влади знайти для нього місце. Але пам’ятник цим матросам не може стояти на центральній вулиці. Це матроси, які 100 років тому прийшли в Україну з Кронштадту, разом з армією Антонова-Освієнка, були в групі Муравьйова, які прийшли до Києва і нищили там все українське...


– Звідки ви знаєте, що матроси, які загинули у Крюкові, були з Кронштадту?
– Інших матросів в Україні не було, це були матроси з Кронштадту.


– Що ви знаєте про бій, в якому загинули матроси? Хто з ким бився?
– Я робила запит музейникам, точної інформації вони не мають, дають узагальнюючі відповіді, але вони вважають, що там вівся бій з махновцями, і від їхніх рук загинули матроси.


– «ТелеграфЪ» отримав експертний висновок, згідно з яким у серпні 1919-го року Кременчук був оточений військами генерала Денікіна. Бій у крюківських плавнях точився між денікінцями та матросами Дніпровської флотилії. Матроси загинули. Ви сказали: «Я вважаю, що пам’ятник окупантам не повинен там стояти». Питання до вас – хто у цьому бою окупанти – солдати російського генерала Денікіна чи матроси Дніпровської флотилії?
– Ці матроси прийшли з Харківської народної республіки, а вона – прообраз сучасних ДНР та ЛНР. Тоді, 100 років тому, Українська Народна Республіка мала шанс стати незалежною державою, якби не такі ДНР та ЛНР харківського зразку!


– Повернемося до бою у плавнях. Російський генерал Денікін – окупант чи ні?
– Я не знаю, хто для нас зараз Денікін, можливо, він теж загарбник, він ніс нам ідеї «руського міру» у так би мовити монаршому вираженні, а ці матроси несли нам «руській мір» у радянському вираженні.
– Тобто окупанти побилися з окупантами?
– Розумієте, історія – дуже і дуже непроста справа, нам треба глибше її вивчати і визначатися, хто для нас герой, а хто ні.


– Зрозуміло. Пам’ятник матросам встановлювали за кошти робітників сталеливарного заводу, як ви вважаєте, чи варто запитати думку крюків’ян щодо демонтажу цього пам’ятнику?
– Я знаю, яка буде думка крюків’ян. Я знаю, що вони будуть проти. Але я вважаю – можливо, я десь помиляюся, але я так вважаю – якщо у державі приймається закон про декомунізацію і пам’ятник підлягає декомунізації, громада має право на власну думку, але якщо ми не виконуватимемо закон, ми станемо анархічною державою!


– Тобто ви вимагаєте демонтувати пам’ятник, бо наразі на державному рівні дозволили це робити? Вам ця ситуація не нагадує історію з пам’ятником Леніну і депутатом – «свободівцем» Бугайчуком – коли той за добу до сесії міськради, коли Бабаєв вже погодився на знесення пам’ятника Леніну, підігнав кран і швиденько зніс Ульянова з постаменту. І за таку ініціативність отримав від Тягнибока посаду губернатора Полтавщини?


– Ні, я посаду губернатора не чекаю. А те, що тоді зробив Бугайчук, я не сприйняла позитивно. Я вважаю, треба було дочекатися рішення сесії і виконати його на законних підставах. У своєму ж випадку я розумію, що тут навряд чи буде позитивне рішення сесії, та я все-одно звертаюся до депутатів, до мера, бо хочу нагадати і посадовцям, і пересічним громадянам, що у Кременчуці є такий пам’ятник, він несе ідеологічне навантаження, і про це треба говорити, треба створювати спеціальну комісію і вирішувати питання, а не замовчувати його! Ми маємо зрозуміти, що в країні, де йде війна, ідеологічні питання треба вирішувати у першу чергу!


«ТелеграфЪ» отримав коментар щодо знесення пам’ятника «Матросам Дінпровської флотилії» кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри українознавства КрНУ ім. Михайла Остроградського Алли Лушакової:


 


– Я категорично заперечую проти демонтажу з ідеологічних міркувань пам’ятника «Матросам Дніпровської флотилії». Якщо керуватися в оцінці пам’ятників лише ідеологічними міркуваннями, то у нашому місті не залишиться жодного пам’ятника, за винятком «Щуки з Кременчука», яка поза політикою. Сьогодні пам’ятник «Матросам Дніпровської флотилії» залишився єдиним на весь Крюків. Пам’ятник Котлову демонтований, пам’ятник А. С. Макаренку пошкоджений невідомими вандалами і знаходиться на реконструкції. Пам’ятник «Матросам Дніпровської флотилії» взагалі не підпадає під декомунізацію, бо він не має однозначної прив’язки до діяльності Комуністичної партії та встановлення радянської влади в Україні. Матроси, захищаючи Кременчук і Крюків, загинули в боротьбі з військами Денікіна, які прагнули відновлення «Единой и неделимой Российской империи». Це був бій з денікінцями, а не з українцями. Крім того, звертаю вашу увагу, що пам’ятник виконує важливу містобудівну функцію, він є центром композиції невеличкого впорядкованого скверу, з якого власне розпочинається Крюків, і відіграє визначальну роль у формуванні архітектурно-художнього ансамблю прибережної частини Правобережжя, його панорами. На мою думку, треба з повагою ставитися до рішення крюків’ян – адже це вони, пересічні громадяни, за власні гроші встановили цей пам’ятник. То не була вказівка зверху, люди самі вирішили встановити пам’ятник чотирьом молодим хлопцям, які загинули на їхніх очах у плавнях, в бою з денікінцями. І саме крюків’яни мають вирішувати, що робити з пам’ятником далі, а не представники окремих політичних партій та громадських організацій. Я впевнена в цьому.



Історична довідка:


Пам’ятник «Матросам Дніпровської флотилії» встановлений на честь чотирьох матросів, які загинули в бою у крюківських плавнях у 1919-му році. Встановлений за ініціативи крюків’ян та за кошти крюків’ян. У серпні 1919-го Кременчук оточили війська білогвардійського генерала Денікіна. В плавнях точилися запеклі бої. В одному з таких боїв з денікінцями у плавнях загинули четверо молодих матросів Дніпровської флотилії. Крюків’яни бачили той бій і після його закінчення знайшли тіла матросів та поховали їх у плавнях.

У 1940-му, за ініціативи мешканців Крюкова та за їхні кошти, поблизу місця загибелі матросів встановили пам’ятник на їх честь. Зробили його з алебастрово-цементної суміші два скульптори-самоучки – Дзюба та Молчанов (один був аптекарем, другий – робітником вагонобудівного заводу).

Під час фашистської окупації Кременчука і Крюкова, гітлерівці знищили і сам пам’ятник, і пам’ятну табличку, залишився лише постамент. У 1945-му Дзюба та Молчанов виготовили нову скульптурну групу.

Пам’ятник простояв до 1985-го, а у 1985-му його вирішили реконструювати, бо він почав руйнуватися. Сталеливарний завод виділив 30 тисяч карбованців на реконструкцію.

У 1989-му відбулося відкриття нового пам’ятника «Матросам Дніпровської флотилії», створеного цього разу професійними скульпторами та архітекторами. Авторський колектив: скульптори Львівської експериментальної фабрики скульптури та художнього скла П. Чечель та М. Посікіра; архітектори С. Ткаченко та М. Павук.


(Джерело інформації: експертний висновок, наданий кандидатом мистецтвознавства, доцентом кафедри українознавства КрНУ ім. М. Остроградського А. Лушаковою)

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 47 від 24 листопада 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх