8 квітня, рівно через пів року, після свого минулого візиту, до Кременчука зі своїми епічними п’єсами знову завітав український художник, письменник та драматург, а заодно і метр добірної лайки Лесь Подерв’янський.
Твори, написані суржиком і гостро приправлені нецензурною лексикою, класик укрсучліту, як і минулого разу, представив у ПК «Кредмаш». Цього року, щоправда, послухати сатирика прийшло менше люду, але ті ж, хто прийшов, кожну п’єсу вітали оплесками, схвальними вигуками та цитатами.
Вже традиційно, з’явившись на сцені, Лесь привітався з глядачами патріотичним: «Слава Україні!», на що очікувано отримав у відповідь: «Героям Слава!»
Увага! В відео присутня нецензурна лексика.
Для кременчужан Подерв’янський знову зачитав улюблені для багатьох невмирущі тексти: «Діану», «Гамлєта, або Феномен дацького кaцaпiзму», «Нірвану, або Also Sprach Zarathustra», «Остановісь, мгновєньє, ти – прєкрасно». Цього разу порадував митець також уривком з п’єси «Павлік Морозов». Виступ тривав понад годину й увесь цей час в залі не стихало гиготіння та цитати з почутих та інших творів Леся.
Варто відзначити, що багато висловів із п’єс письменника стали крилатими, адже, попри, їхню, здавалося б, абсурдність, вони не позбавлені істини. Наприклад: «Мир землі, здоров’я в хаті й гарна дівка на кроваті!», «Людина – це ж жива істота, вона пісять хоче!», «Ех, б***ка Данія! П***ць всім сподіванням…», «Купатись чи не купатись? Б***ські ці питання за***ть» і безліч інших. То з одного, то з іншого боку залу лунали матюкливі цитати.
Крім давно та палко обожнюваних п’єс, автор підготував для кременчужан ексклюзивний сюрприз, який анонсував на початку свого виступу, а подарував шанувальникам – наприкінці. Лесь презентував уривок зі свого першого, поки що неопублікованого роману «Таємничий амбал», написаного одразу трьома мовами: російською, українською та французькою. Такий подарунок справив справжнісінький фурор на глядачів – слухали неймовірно уважно, а сміялися – неймовірно голосно.
Увага! В відео присутня нецензурна лексика.
Перед виступом сатирик поспілкувався з журналістами та розповів про те, коли ж роман побачить світ, як лишатися молодим та не стати ідіотом:
– Минулого разу Ви розповідали, що працюєте над своїм першим романом. Як ідуть справ з його написанням?
– Він вже готовий і зараз верстається. Сьогодні я зачитаю кременчужанам одну главу з роману.
– Пишуть, що «Таємничий амбал» написаний трьома мовами: українською, російською та французькою. Чому так?
– Так, це правда. Але про те, чому так, я Вам не розповідатиму. Про це Ви дізнаєтесь, коли візьмете його в руки і будете читати. Буквально за місяць, я думаю, він з’явиться у продажу.
– Тоді Ви скаржилися, що тяжко Вам йшов цей роман…
– Я Вам скажу, що це праця невдячна – більше не буду писати романи. Але я думаю, шо, якшо ти шось робиш, то маєш робити так, щоб було добре або не робити ніяк. Думаю, шо в мене вийшло добре.
– Минулого разу Ви приїжджали рівно півроку тому – 8 жовтня. Теж на суботник, і теж дощ лив. Чи є в цьому якийсь зв’язок?
– Так дощ – це ж добре: це ж росте усе. А суботник – це не моя справа.
– Півроку тому, Ви радили нашим читачам подивитися «Гру престолів» і «Фарго». Чи з’явився за цей час у Вас новий улюблений серіал?
– «Чорні вітрила» – про піратів. Він мені дуже подобається, бо я люблю піратів.
– Ви вже вдруге приїжджаєте і читаєте як автор. Чи зможуть кременчужани побачити виставки Ваших картин, і чи привезете Ви коли-небудь нам «Павліка Морозова»?
– Щодо «Павліка Морозова» я не знаю – я цим не займаюсь, там є продюсери, які його возять. А картин точно не привезу, бо це не має жодного сенсу. Виставка тоді тільки має сенс, коли ти на ній можеш продати усі виставлені роботи. А якшо ти не можеш продати роботи, то нашо її влаштовувати? У Кременчуці роботи ніколи не будуть продаватися, і не тільки в Кременчуці, але й у багатьох значно більших містах. Роботи завжди продаються в столиці і теж не найкращим чином. Краще за все вони продаються у Нью-Йорку або в Лондоні.
– Ви казали, що шукаєте жінку…
– Я не шукаю жінку – жінка сама шукає мене. Інколи знаходить.
– Останнім часом в інтерв’ю ви часто зізнаєтесь в любові до Полтавщини. Чим вона захопила Ваше серце?
– Я виріс тут з дитинства, мене батьки закидали кожного літа в село і я тут, практично, жив. Так що для мене це друга батьківщина. А в село я їздив через Кременчук, так що, і він мені як рідний.
– Як цього року соми у Пслі? Добріше вже дивляться на Ваших сусідів?
– Думаю, шо здорові, як і бобри.
– У нас є місцевий письменник, який сформулював Національну Ідею. Так ось на презентації власної праці він привів у приклад ідею, сформульовану Вами, назвавши її несерйозною. Ви ставитесь до неї серйозно чи це, все ж, був жарт?
– Я – несерйозна людина і тому моя Національна Ідея теж несерйозна. А він навпаки – людина серйозна і тому в нього серйозна Національна Ідея. От і все.
– Що можете сказати про сучасну молодь, яка вона?
– Та це останнє діло, казати: «У нас, та отета када я, оце»… Я таким не займаюсь. Для мене шо молоді, шо старі – всі однакові. Я не ділю людей на молодих і старих. Тому, шо я часто бачив і серед молодих і серед старих повних ідіотів, але бачив і розумних людей і серед тих, і серед інших. Дуже важко по віку орієнтуватися. Вік нічого не означає. Я бачив людей, які у 25 років абсолютно старі – їм десь 75-80. І бачив старих людей, за 80 і більше, абсолютно молодих.
– У чому ця старість проявляється?
– Це все у чердаку. Існує два варіанти такої старості: жіночий і чоловічий. У жіночому варіанті, це звучить так: «Я живу для дєтєй» – це означає, що її вже, як жінки, нема. А в чоловічому варіанті це звучить ще страшніше: «Я вже свайо випіл». І те, і інше – дуже страшно. А молодість – це дуже проста річ: молодий чердак і молоде тіло, і більше нічого.
– А як зберегти і те, і інше?
– То треба намагатися, слідкувати за собою і всьо.
– Ви себе яким відчуваєте: молодим чи старим?
– У мене вже коліна не ті, шо раніше. Заняття бойовими мистецтвами мені їх трошки попсували. А так, взагалі, я відчуваю себе дуже добре.
– Ну, а вище колін – нормально?
– І нижче колін теж. Тільки коліна. Я, просто, не можу вже так скакати, як раніше. І все. Все інше – нормально.
– Як у Вас складаються стосунки із сучасними гаджетами? Ви любитель нового чи все ж не надто такі речі полюбляєте?
– Я абсолютно спокійний до всього цього. Можу показати вам мій тєлєфон, і ви здригнетесь від жаху. (Показує стареньку Nokia, – ред.) Він зі мною до чортової матері скільки років вже. Власне, ту функцію, котра мені від нього потрібна він робить – тобто дзвонить. Нічого іншого мені не треба.
– Кажете, що багато є нормальних людей і багато ідіотів, кого більше?
– Ідіотів. На жаль, нормальних менше. Я думаю, що це не тільки в нас, але взагалі. З цим нічо не поробиш, можна тільки констатувати, що ідіотів більше. Вони, може, не дуже в цьому і винні. Зараз дуже агресивне середовище, якого не було раніше. Тому, шо тєлєвізор, радіо і інтернет самі по собі, це такий інформаційний шум, галас, що засмічує мізки, які і так не дуже в доброму стані. І оце все лайно всотується як губка й людина губиться, вона думає, шо вона шось своє каже, тоді як вона не своїми словами говорить, бо свого в нього нема вже давно. Вона мислить тим, що їй сказав тєлєвізор, сказав інтернет, сусід і все це перемішується у вінєгрєт. Щоб зберегти здоровий глузд, треба частіше думати чердаком своїм, а не чужим.
– У Вас є багато передбачень, як хороших, так і поганих, які здійснилися. Яке Ваше наступне передбачення? Щоб Ви хотіли напророчити, крім «Кaцaпiв», звичайно?
– Ну, «Кaцaпи» – це головне. Ви ж бачите, що кaцaпaм пі***ц, насправді. І це саме хороше, тому шо ми залежні від цього. Чим їм гірше – тим нам краще. І це абсолютно.
Після гумористичного виступу Леся Подерв’янського, усі охочі мали змогу придбати книжку або календар автора, взяти у нього автограф чи сфотографуватися з кумиром.
