8 травня у Кременчуцькому альтернативному культурному центрі #Adapter столичний письменник, журналіст та літературний критик Богдан Логвиненко презентував кременчужанам свою книгу «Saint porno».
«Saint porno» – це розповідь порноакторки українського походження Ліни, яка відкриває секрети «іншого кіно», видана у 2016 році. Це історія дівчини з української провінції, яка знайшла себе на знімальному майданчику за щільно запнутими вікнами.
На презентацію зібралося трохи більше 20 чоловік різного віку та статі. Кременчужани з цікавістю слухали тихий, але впевнений Богданів монолог про його книгу, про історію її створення, про дівчину, завдяки якій книга з’явилася, про соціальні стереотипи у нашому суспільстві, про подорожі і особисту свободу та, звичайно ж, про порно.
Ось що він розповів…
… про те, як виникла ідея створення книги:
– Якщо казати про те, чому для мене це було важливо ідеологічно, то спочатку я почав працювати над циклом “Перехожі”… я побував більше ніж в 50-ти країнах, а за останній рік відвідав 30. Коли я повернувся з-за кордону мені страшенно захотілося трошки розбавити фарби, тому що вони дуже згущені. І люди, здебільшого однакові, і думають плюс-мінус однаково, мало кольорів, мало різноманітності…І мені хотілося писати про людей, історії про те, які є люди в різних куточках Європи та Азії.
– І ідея, спочатку була в тому, щоб руйнувати якісь стереотипи. Є стереотипи, наприклад, про ЛГБТ-спільноту, про бізнес, про громадський активізм… Але коли я почав займатися цією темою, то зрозумів, що тут стереотипів надзвичайно більше. Проте моя ідея була не в тому, щоб зруйнувати ці стереотипи, а в тому, щоб показати різноманітність.
… про те, чому саме порно:
– Я не люблю порно.
– Я знав, що тема порно не описана, тому що я пошукав… Знайшов якісь вірші сучасних письменників, але вірші, як ви розумієте, не надто інформативні.
– Для мене це теж був подив, тому що 25 років ми фактично займаємося самоцензурою. В принципі, 40% інтернет-трафіку — це порно. Всі його дивилися, я думаю.
– Справа в тому, що коли ти дивишся фільм, то не замислюєшся про технічні аспекти зйомки. Тут може бути таке, що в даному випадку книжка може бути кращою за фільм.
… про порноакторку, думки якої він записав:
– Вона довгий час була підписана на мене у Фейсбуці, читала мене, і просто довірилась моєму стилю написання. Коли ми почали працювати, то ніхто не знав, у що це в кінці кінців виллється. Вона дала мені факти, а я, опираючись на них, створив вже художній твір.
– Вона в книжці говорить, що їй хотілося би стати першою людиною, яка про це говорить. Їй хотілося не просто щоб її послухали, а щоб її почули. Вона багато там говорить про суспільство, що не приймає досвід… будь-який досвід, про себе в цьому суспільстві, власне, про сексуальність, про виховання.
… про сексуальне виховання:
– До теми про сексуальне виховання… До мене на презентації в Сумах підійшла жіночка і розповіла, що в старшій школі вона була єдиною, хто знав, що під час місячних можна завагітніти. Серед її однолітків навпаки був міф, що це нереально. І вона каже: “Зі мною просто говорили батьки”… А коли всі це обговорювали, то вона соромилася, що її засміють. І тут така проблема, що і батьки, і школа, і суспільство бере на себе відповідальність за незнання. Тобто, діти коли виростають, то вони не знають базових речей і бояться цього, бо незнання викликає страх.
… про історію написання книги:
– Спочатку я написав про неї невеличку історію, яка викликала купу коментарів. Я нарвався на моралістів, які закидали мені свої штуки… і з цих коментарів я почерпнув для себе питання, що були б цікаві читачам.
– Ми працювали тиждень від 6 до 10 годин кожного дня. Зазначу, що ця робота виявилася виснажливішою, ніж звичайна робота порноактриси.
– Коли я пишу, я записую деякі факти, якими зі мною діляться люди і охудожнюю їх. Тобто мої книги не є документальними — це художній текст, оснований на фактах. Звісно, ці факти я намагаюсь передати максимально правдиво, але, з іншої сторони — це абсолютно художній твір.
– Потім я два місяці писав це, паралельно читаючи безліч літератури. Часто мені доводилося дивитися такі фільми, адже важливо було зрозуміти про що я пишу.
– Одного разу мені у Фейсбуку написало видавництво “Клуб сімейного дозвілля”. У мене запитали чи маю щось нове. І я їм сказав, що в мене є написана одна штука, але вона як би, не дуже сімейна. Хоча, якщо провести певні аналогії, то порно, воно навпаки зміцнює сім’ю. І вже буквально за день ми домовились, що будемо видавати.
… про назву:
– «Saint porno» – це як ч/б. Назва основана на контрастах, адже у книзі є і про святість, і про ницість, і про Бога. Тому це, власне, контраст, який увесь час відчувається у нашому світі. Книга більше про суспільство, ніж навіть про порно.
– Це те, про що я часто спілкуюся з туристами, коли вони бачать як по роздовбаним київським дорогам їдуть надзвичайно дорогі машини, а в них ще й деколи попи сидять. В книзі багато є і про Церкву, і про її роль у сучасному суспільстві.
… про реакцію читачів:
– Тут справа в тому, що на будь яку тему знайдуться люди, які кричатимуть що “єсть дєла поважнєє”. Приміром, я в лютому займався громадською акцією “NoVisaToUkraine” в якій ми аналізували скарги на наші консульські установи за кордоном, на нашу Міграційну службу, адже, як виявилось, іноземцям дуже складно потрапити в Україну. Ми розробили план лібералізації в’їзду іноземців в Україну. І от тоді значно більше людей писали мені: «Нашо ти цим займаєшся? Нас не пускають в США і ЄС — ось чим треба займатися!». А от ця книжка викликала менший резонанс, адже її ще треба прочитати. Це ж проблема — 160 сторінок.
– Порно зацікавило людей, хоча я сподіваюся, що це не лише тематика і назва.
– На одній з презентацій перекладачка з чеської сказала, що вона обговорювала цю книгу з одним чеським письменником, який був здивований тим, що в українській літературі можна якимись подібними темами викликати резонанс, бо в чеській літературі вже немає тем не обговорених чи не написаних.
– В якійсь із рецензій мене назвали головним феміністом країни і борцем за права жінок.
– Один відвідувач у Тернополі сказав, що у книзі АЖ 2 матюки на 160 сторінок. Так що, якщо ви читаєте книжки заради матюків, то з моєю вам не пощастило.
… про літературні паралелі:
– Вже двічі чи тричі на презентаціях мою книгу порівнювали з книгою Паоло Коельо “11 хвилин”. Є така проблема, що я не читав цієї книги. Я з Коельо читав «Алхіміка», “Вероніка вирішує померти”, і щось іще… І це, напевне, було десь з 10-11 років тому. І до цієї книги в мене вже не дійшло. З Оксаною Забужко та її “Польовими дослідженнями…” було також порівняння. Але у Оксани Степанівни дуже довгі речення, у мене коротші — доступніше для читачів.
– Література не може бути вирваною із контексту, вона із чогось береться і у щось продовжується. Бо я здебільшого читав літературу, яка пов’язана з порно, власне. І про Коельо в той момент, як писав, не подумав навіть.
… про культ мертвих:
– Я пишу про живих існуючих людей. І тут штука в тому, що мене страшенно гнітить наш культ мертвих, адже ми страшенно любимо «любить и плакать» за померлими, бо вони статичні і любити їх зручно. Я, натомість, пишу про живих, тих, що ще можуть зробити помилки, тому, в даному випадку невідомо, чим закінчаться їх історії.
… про страх:
– Люди дуже часто приходять додому і вмикаю телевізор, навіть не замислюючись над тим, навіщо вони це роблять. Люди зараз просто бояться залишатись на самоті. Бояться сидіти в тиші і слухати своїх думок.
– Якщо я зустрічаю економіста, то не розпитую його про економіку, тому, що нічого в ній не розумію, але коли я у вагоні потяга зустрічаю ромів, то я розпитую їх про їхнє життя, бо всі інші бояться це зробити, бояться до них підійти, розпитати, як вони живуть, чим заробляють, як крадуть… І вони все мені розказують.
… про те, чому потрібно прочитати «Saint porno»:
– Та я не знаю, чого її треба читати. Може її не слід читати зовсім.
Для тих, хто не знає, чи слід йому читати цю книгу, ще одна цитата з неї:
