Як стати щасливим: 45-річний чоловік має двох дочок, шістьох онуків та 30 прийомних дітей

23.09.2022, 09:02 Переглядів: 2 428

 

Цей чоловік виховує прийомних дітей у маленькому смт Козельщина та вважає себе щасливою людиною

У Козельщині, що на Полтавщині, живе унікальна людина, яка огорнута атмосферою дитячої любові, завдяки чому відчуває себе щасливою. Журналісти кременчуцьких ЗМІ познайомились з 45-річним Валентином Бобіренко, який наразі офіційно виховує 9-х дітей. А батьком його називають двоє рідних та 30 прийомних дітей, які зараз виховуються або раніше виховувалися у його дитячому будинку сімейного типу. Крім цього, у Валентина є вже шестеро онуків, які теж дуже люблять свого дідуся.

Натепер в його будинку живуть 14 дітей – «випускники» або вихованці будинку сімейного типу, яким вже виповнилося 18 років, часто приїжджають до людини, яка виростила та виховала їх замість рідних батьків, і яку вони вважають своїм татом. Хочуть побачитись та допомагають батьку по господарству і в догляді за дітьми.

- У мене скоро народиться сьомий онук. Дочки вже дорослі й живуть окремо, а коли вони приїжджають з онуками, то я не розділяю дітей на своїх та прийомних. Вони для мене усі рідні. Я їх усіх люблю такими, які вони є. Я щасливий. Мати стільки дітей – то щастя, і я радий, що можу жити не тільки для себе, - розповів Валентин Бобіренко.

Він створив дитячий будинок сімейного типу у 2009 році, вирішивши допомагати дітям, які опинились у складній життєвій ситуації. До такого рішення його підштовхнула сумна історія знайомої родини, де матір покинула трьох дітей заради влаштування особистого життя.

- Троє гарних дітей народила і – як так можна було – просто покинула їх... Тоді у мене все перевернулося, і я вирішив допомагати таким обездоленим дітям, - згадав чоловік з чого почалася історія його сімейного будинку.

Коли він взяв до себе на виховання перших прийомних дітей, його будинок був ще одноповерховим. Згодом відбудував другий поверх та обладнав там кілька кімнат та клас для навчання.

- У 2017 році з’їхалися усі дорослі діти, що раніше виховувалися у мене, і за три місяці будівля виросла. А потім потрошку зробили ремонт на другому поверсі, - розповів Валентин.

Зараз у будинку дуже затишно, чисто і комфортно. Усі кімнати, а їх 14, обладнані сучасними новими меблями. У маленьких дітей є іграшки, у підлітків – комп’ютери. У дівчинки, яка хотіла навчитися грати на гітарі, в кімнаті лежить гітара. У коридорі є піаніно, а ще у будинку дуже багато книжок. Книжкові полиці стоять майже в усіх кімнатах. Для дітей є кілька велосипедів та самокатів.

У будинку сімейного типу виховуються діти різного віку – від першокласників до випускників. Старші допомагають дивитися за молодшими та допомагають по господарству. Хоча, як розповідає Валентин, прибирають у будинку вони усі разом.

Біля будинку є город та невеликий сад з яблунями, грушами та виноградом.

- Город та сад допомагають (доглядати – ред.). Родина велика. Заготовляємо на зиму усього дуже багато. Ми на рік одних тільки компотів закриваємо 200 банок, - зауважив пан Валентин.

У його великій родині усього і усім вистачає. Держава виплачує достатні кошти на утримання дітей, які він витрачає на харчування, придбання одежі, навчання та лікування, адже серед дітей є й такі, що мають складні хронічні захворювання.

- Декому з дітей треба робити операції. Наприклад, у цієї дівчинки проблеми з клапаном серця… Спочатку, коли береш дитину, то коштів на неї треба багато, бо дитина зазвичай приходить з неблагополучних сімей майже без нічого, - зауважив Валентин.

Багатодітний батько, який офіційно працює вихователем у своєму будинку, розповів, що бюджет родини на місяць сягає до 100 тисяч грн. Одні тільки комунальні платежі складають близько 10 тисяч грн. А одяг на дітях просто «горить», вони ростуть, треба купувати зимову одежу, харчі, ліки…

Валентин Бобіренко має автомобіль, але на ньому таку велику родину не перевезеш. І це єдина проблема, про яку він мимохідь згадав у розмові з журналістами:

- Є автомобіль, за який я виплачую кошти, але в нього усіх не посадиш. Влітку на річку доводиться дітей відвозити двома-трьома ходками. Або коли виїжджаємо на пікнік. Пікнік – то для дітей щастя. Бусік би значно полегшив нам життя. Та й я спокійніше би був, бо зараз війна, і якщо постане питання евакуації, то як це зробити?

Він називає свій будинок сімейного типу родиною і розповів цікаву історію, що відбулася на його День народження і яка свідчить, що саме так – це справжня родина.

- Напередодні мого Дня народження дорослі діти – випускники, які десь навчаються або живуть вже окремо, телефонували мені та вибачались, що не зможуть приїхати – у всіх нібито справи, навчання… Я поставився з розумінням. Але виявилося, що це вони вирішили зробити мені сюрприз. І в День народження усі разом ввалилися до будинку з привітаннями та подарунками. Я був розчулений до сліз, - згадав Валентин своє 45-річчя.

Журналісти поспілкувалися з дітьми різного віку. Усі вони дуже відкриті, товариські та охоче йшли на контакт.

- Нас тут багато, але ніхто нікого не ображає, нам тут живеться добре. Я навчаюсь у 4-му класі дистанційно, а першачки ходять в кімнату, де обладнаний клас, і до них приходить вчитель, - розповіла маленька Віка.

А Микола, якому вже виповнилося 19 років і він разом із старшим братом виховувався у цьому дитячому будинку сім останніх років, розповів свою історію життя.

- До того, як потрапив сюди, життя було тяжке. Мене перекидали у різні сім’ї по всій Полтавській області. Я сам з Книшівки. Сюди попав зі старшим братом – він зараз на фронті… Рідні батьки «алкаші» і курили... До війни з братом їздили до них, щоб поспілкуватися, чимось допомогти, але там нічого не змінилося: як пиячили тоді, так і зараз пиячать. Зустріли нас дуже прохолодно… Моя справжня родина тут. Я часто приїжджаю допомагати батьку – покосити траву чи щось інше зробити по господарству. Допомагаю виховувати малечу, як мене самого свого часу виховували. Тут не сумно, відчувається родинне тепло, дитячий сміх, і кожному є чим займатися, - поділився своїми спогадами Микола.

Він розповів про свою мрією – одружитись, створити сім’ю, народити свою дитину і обов’язково взяти на виховання дитину, що залишилася без батьківського піклування. Бо знає на власному досвіді, як це боляче і як хочеться таким дітям потрапити до люблячої її родини.

Свої історії журналістам розповіли і дві 14-річні дівчинки, які живуть разом у кімнаті – Рита і Рубіна.

- Я із Карлівки. Маму позбавили батьківських прав, бо не приділяла ніякої уваги вихованню та догляду за дітьми, а ще вона приймала. Потрапила сюди три роки тому зі старшим братом, - пригадує Рубіна.

- Моя мати пила і не дивилась за мною і братом. Я з Решетилівського району. Нас забрали і спершу відправили в одну родину, а невдовзі перевели в інтернат у Кременчуці. Там жили два роки, а потім нас перевели до дитячого притулку, бо ми ще не мали статусу і не могли виїхати, як інші вихованці, за кордон. Коли мама померла, я отримала статус дитини-сироти і попала сюди, - розповіла Рита.

Валентин Бобіренко зауважив, що в його будинку сімейного типу часто виховуються рідні брати і сестри та назвав декілька їх імен: Віка і Женя, Коля і Михайло, Рубіна і Радік.

Дівчатка-підлітки також розповіли, що у них в будинку у кожного є свої обов’язки. Вони разом із Валіком готують їжу – їм це подобається і у них це добре виходить. На питання журналістів, що готували сьогодні на сніданок, дівчата відповіли, що спагеті з томатом, сиром і маслом. Дівчата додали, що меню складають самі і батько у цей процес майже не втручається.

Проводжаючи журналістів, діти встигли покататися на велосипедах, самокатах та роликах та зробили колективне фото перед входом до будинку. Під час фотографування діти обіймали один одного та батька і посміхалися. Відчувалося, що це справжня велика родина. І що батько такої великої родини дійсно може відчувати себе щасливою людиною.

- Це кращий дитячий будинок сімейного типу в Кременчуцькому районі. Діти не мають залишатися без батьків. Наше завдання – влаштувати їх до якоїсь сімейної форми виховання, - заявив заступник начальника Кременчуцької районної військової адміністрації Артем Даценко.

А начальник служби у справах дітей Кременчуцької РВА Тетяна Гірман розповіла, що у районі створено 9 дитячих будинків сімейного типу, в яких виховується 51 дитина. В одному дитячому будинку одночасно може виховуватися до 10 дітей.

- Хочу звернутися до усіх небайдужих людей, які мають бажання та готові взяти на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Звертайтеся до служби у справах дітей, створюйте дитячі будинки та патронатні сім’ї. Усі наші діти, зокрема й ті, що опинились у складній життєвій ситуації чи залишились без батьків, мають виховуватися у люблячих їх родинах, - закликала Тетяна Гірман.

Повну інформацією про патронат та інші форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можна отримати у спеціалістів служби у справах дітей Кременчуцької РВА за телефоном (0536) 74-20-25.

Автор: Віктор Крук
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 47 від 24 листопада 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх