Переїхала до Італії: що чекає за кордоном тих, хто тікає від війни

Кременчужанка Катерина у березні переїхала на північ Італії. Вагалася, чи варто залишати рідне місто, проте врешті-решт вирішила спробувати:
— Я досить довго збиралася їхати: два тижні роздумів. Але коли п'єш на кухні чай і бачиш пролітаючі повз ракети, нерви вже здають. В Італії мешкає подруга моєї мами, яка погодилась мене прийняти. Вона одружена з італійцем, і вже 15 років мешкає у цій країні. Тож я вирішила переїхати до них. Я їхала потягом наприкінці березня: він вже не був такий завантажений, як на початку війни. Потяг прямував через Київ. Скажу чесно, що у дорозі було страшно. Я доїхала до Львова та зупинилась там на два дні. Поки була у Львові, підірвали Яворівський полігон. Це надало впевненості, щодо вірності рішення про переїзд. До Варшави їхали автобусом: квиток коштував тисячу гривень. Пропонували й безкоштовні потяги та автобуси, але на вокзалі був велетенський натовп та нескінченні черги.
У Польщі нас зустріли волонтери: вони говорили на всіх мовах світу. Були створені всі умови для біженців: на вокзалі можна було випити чаю, кави, перекусити, зупинитися на ночівлю. Ми знайшли людей, які допомогли нам залишитись та переночувати у Варшаві. Далі я автобусом попрямувала до Італії: побоялась сісти на літак. Дорога зайняла майже добу.

Головне — знайти житло та отримати прописку

Регіон Тревізо, у якому оселилася кременчужанка, знаходиться на півночі, у годині їзди від альпійських гір та за 40 хвилин від Венеції.
— Мене зустріли знайомі на вокзалі та привезли до себе додому. Це затишне невеличке містечко з ідеальними газонами та привітніми людьми. Поруч гори, до яких можна дістатися потягом. Аби отримати посвідку на проживання (пермессо) потрібно оформити прописку. Це одна з умов отримання тимчасового захисту. Без прописки ви не зможете отримати захист в Італії. Тобто, власник житла має прописати вас у себе.

 
— Тож складність у тому, щоб знайти, хто реєструє у своєму житлі?
— Так, це перше, з чим стикається людина, що приїхала до Італії.
— Де влаштовуються українці?
— Хтось як я приїхав до друзів та знайомих. Когось розмістили при лікарнях, де облаштували пункти прийому біженців з трьохразовим харчуванням. Також допомагають переселитися у родину або винаймати житло. Але є й ті хто родинами мешкає у підвальних приміщеннях, адже не було місць у тому районі, куди вони приїхали. Проте волонтери підшукують житло: тебе обов'язково поселять до когось у будиночок чи знайдуть якусь кімнату. Такого, щоб оселяли у спортивних залах, я не чула. Але варто і самим докладати зусиль. Шукати приймаючу родину через групи у соцмережах, або просто знайомитися в Італії з людьми і питати, хто готовий прийняти, допомогти. В Італії багато сімей, які прийняли людей. І вони досі в них живуть. Родини із дітьми волонтери намагаються розмістити поруч зі школою чи дитсалом. Дітей майже одразу влаштовують до шкіл та садків. Карітас (благодійна організація) допомагає продуктами.
— Держава щось не виплачує італійським родинам, які прийняли до себе українців?
— Ні.
— Італійські родини не натякають, що ви у нас вже затримались і час зїзжати?
— У всіх різні історії. У більшості випадків люди продовжують спокійно жити. Одного разу я чула, що просили заплатити хоча б за комунальні послуги.
— А як зараз? До вашого міста ще прибувають українці?
— Моє місто невелике, тож у нас немає волонтерського центру. Вони є лише у великих містах. У Местре (пригород Венеції) на залізничному вокзалі є волонтерський намет, де українці можуть переночувати та отримати подальшу допомогу. Є організації, які допомагають знайти житло. Тому, якщо ти приїхав і не знаєш, що тобі робити, то на залізничних вокзалах у великих містах потрібно знайти намети з волонтерами та звернутися за допомогою. Сказати, що немає де жити, і тобі допоможуть.
— Скільки коштує оренда житла? Чи важко його зняти українцям?
— Так. Досить складно, тому що багато хто приїхав без фінансів. Оренда кімнати — 300-500 євро. Важко зняти кімнату мамам з дітьми або людям із тваринами. Їм часто відмовляють. Господарі не хочуть зайвого гомону. Іноді вимагають, щоб місцевий житель, італієць, поручився, що у вас буде можливість і надалі сплачувати за житло. Але враховуючи наше становище, італійці часто йдуть на поступки.
— Скільки коштує винайняти квартиру, студію?
— Винаймати квартиру повністю дорого, також виникає багато складнощів. Навіть не розглядала такий варіант. З моїх знайомих ніхто не знімає житло: це фінансово болісно. Я, мабуть, уже знаю 15 українців в Італії, але ніхто з них не винаймає житло. Усіх прийняли італійські родини або допоміг патронат та їх оселили в готелі.

Виплати: 900 євро за три місяці

— Італія дає якісь виплати?
— Так, 300 евро на місяць на дорослого, 150 евро на дитину. Виплати надаються протягом 3 місяців, тобто всього можна отримати 900 евро. Оскільки мене прописали, я отримала код та пермессо, то наприкінці квітня зареєструвалась онлайн на отримання виплат. Через тиждень надійшло повідомлення, що я можу прийти та отримати гроші.
— Які ціни на продукти?
— Доволі адекватні. В принципі, не набагато відрізняються від України. Можна дозволити собі все, у супермаркетах багато знижок. Більшість продуктів коштує 1-3 євро. Наприклад, за 5 євро можна взяти добренький шмат сиру.

Кіло картоплі - 0,99 євро, апельсини та лимони по 2 евро, м'ясо - 6-7 евро за кіло.

— Скільки потрібно на місяць на харчування?
— На одну людину місяць — 200 євро. При цьому українцям допомагають благодійні організації. Наприклад, патронат, Caritas (благодійна організація) допомагають з продуктами, побутовими речами, одягом. Все це можна отримати безкоштовно. Деякі люди постійно ходять за продуктами в Caritas. Є люди, яких оселили при готелях, і вони отримують безкоштовне трьохразове харчування.
— У скільки обходиться проїзд? Чи є знижки?
- Перші п'ять днів з українським паспортом проїзд по Італії безкоштовний. А далі в залежності від регіону: подекуди для українців особливі умови. Я плачу за проїзд.— Поїздка потягом продовж 25 хвилин коштує 2.8 євро Тобто, у день потрібно близько 6 євро. У середньому, вартість 2.5-3 євро за поїздку. Якщо живеш у великому місті, то з транспортом проблем не виникає. У невеликих містечках без власного авто важко. Переважна частина Італії схожа на приватний сектор: до громадського транспорта ще потрібно дійти.

Благодійна організація Caritas надала змогу безкоштовно користуватись такими велисипедами для поїздок.

— Як в Італії з медициною?
— До лікарні можна прийти з українським паспортом та своєю медкнижкою, яку видавали при в'їзді до Італії. Озвучити проблему, попросити про допомогу. У знайомої напухло коліно, то їй безкоштовно зробили МРТ. Також асоціація стоматологів в Італії надає безкоштовну допомогу. Можна зателефонувати та записатися на прийом. Або попросити це зробити того, хто розмовляє італійською. Вініри ставити не будуть, однак нададуть нагальну допомогу.

Робота без мови — від 800 евро на місяць

— Чи важко знайти роботу? Що пропонують, які зарплати?
— Всі, хто отримав пермессо — посвідку на проживання в Італії, мають право на працевлаштування. У пошуку роботи допомагає біржа праці. Її працівники зареєструють анкету, запишуть ваші дипломи, досвід, вміння та будуть підшукувати роботу. Проте переважно надходять пропозиції на кшталт догляду за літніми людьми, прибирання, роботі на заводі. Звісно, це становить певну складність для українців. Адже переважно люди мали гарну професію та достаток. А тут потрібно починати все з чистого паперу. Це складно: просто життя з нуля. Ти навіть розмовляти не вмієш. А щоб отримати кваліфіковану роботу потрібно знати італійську.
— А скільки грошей пропонують некваліфіковану працю?
— 5-10 євро на годину. Це погодинна оплата з офіційним працевлаштуванням. Підписується робочий контракт, строковий або безстроковий. За місяць роботи можна отримати приблизно 800 євро.
— Ви працюєте?
— Ні, зараз я не працюю, шукаю роботу поблизу. Я хочу піти на роботу, щоб я навчилася розмовляти: це може бути готель, кафе — туди також беруть без знання мови.
— Ваші знайомі українці в Італії переважно працюють чи ні?
— Не всі поспішають з працевлаштуванням. Половина знайомих знайшла роботу. А половина її не шукала. Вони проживають в сім'ях, отримують харчування через Карітас. А у кого є дітки, то як їм працювати?
Моя знайома нещодавно влаштувалася на завод, займається пакуванням: 8 годин на день з перервою, недалеко від дому. Говорить, що це добре допомагає підтягнути мову. До речі, з 12 до 15.30 в Італії всі відпочивають. Зачинено все окрім торгових центрів: сієста. У них немає нічого цілодобового. У неділю також все зачинено. На вихідних всі обов'язково їдуть у гори, на море, відпочивають, подорожують. У італійців є така фраза "п'яно п'яно" — не поспішаючи. Це українці відразу до роботи, кудись поспішаємо. А італійці розслаблені, нікуди не квапляться, здаються більш щасливими.
Інша знайома влаштувалася прибирати в готелі. Фізично це складно та незвично, адже в Україні вона мала більш престижну та високооплачувану роботу. Але зараз влаштуватися за професією у неї можливості немає.
— А щодо працівників б'юті сфери: зазвичай влаштуватися майстром манікюру чи перукарем доволі просто…
— Часто їх відправляють на навчання від біржі праці. Наприклад, я хочу продовжити тут займатися манікюрним сервісом чи стрижками. То маю піти на курси та вчиться.
— Курси платні чи безкоштовні?
— Воні безкоштовні. Можна опанувати професію.
— А щодо роботи на дому, чи це поширене?
— Нелегально працювати не вийде. В Італії всіх оформляють офіційно. Адже штраф за нелегальну роботу надто високий.

І в Італії багато бюрократії

— Я читала у соцмережах, що багато українців скаржаться на бюрократію в Італії, довго оформляються папери тощо…
— Так, тут дуже велика бюрократія. Постійно потрібно щось оформлювати. Український паспорт треба перекладати італійською, це коштує грошей. У кого закінчився строк дії закордонного паспорта, має продовжити строк дії у консульстві. Доводиться їхати до Мілану, що не дешево. Не завжди вдається перекласти та завірити папери безкоштовно. Також треба перекладати документи на дітей: в середньому, 40-50 євро за документ. Проте знаходяться ті, хто допомагає з безкоштовним перекладом.
У вас мають бути на руках довідки про всі дитячі вакцини. Дитину без вакцинації не візьмуть до школи, потрібно надати довідки. І в Італії все дуже довго оформляється. Мені пощастило оформити все швидко. Можливо, тому що я приїхала у березні. Я одразу принесла всі документи до місцевих органів влади та простежила за процесом розгляду.
— Як це відбувалось?
— В той час, коли я їхала, ще переймалися про коронавірус. Тож я одразу поїхала до медичного центру і зробила тест на Covid-19: результат був готовий за 15 хвилин. Оскільки у мене не було третьої вакцини, то мені вкололи третю дозу Phizer та видали довідку і сертифікат. Далі я надала меддовідку, прописку, паспорт, тест на Covid-19 і мене зареєстрували. 15 квітня мені надійшло повідомлення на пошту, що я можу здати відбитки пальців: це частина процедури отримання тимчасового захисту.
— Тобто, чекали практично місяць?
— Так. Але це ще недовго: багато хто чекає більше. Я здала відбитки, після чого мені видали пермессо: невеликий папірець із моєю фотографією та італійським ідентифікаційним кодом. Це на кшталт посвідки на проживання. З того часу я чекаю, доки мені замінять його на пластик.

"Італійська мова — досить проста"

— А школи та садки безкоштовні?
— Так, для українців вони повністю безкоштовні. Дітям обов'язково знаходять школи, садочки.

Так дітки в італійській школі вивчають нову для них мову.

— А як з мовою? Адже там викладають італійською…
— Якщо дітям викладають італійською, то вони швидко її схоплюють. Для дорослих зробили курси з вивчення мови. Наприклад, в Італії є школа, яка майже відразу запустила курс для опанування бази. Навчання триває 4 тижні по 4 години день окрім вихідних. Наприкінці чекає іспит, за його результатами видають атестат, що ти закінчив курси на категорію А1. Є школи, які не видають атестат про завершення, але вони теж безкоштовно навчають. Але їх потрібно знайти: в Італії все потрібно шукати, питати у соцмережах, розпитувати знайомих. На Facebook дуже багато інформації у групах українців в Італії. Можна знайти навіть перекладача, волонтера, який допоможе з інформацією чи перекладом.
— Місяць на вивчення мови — цього вистачило, щоб почати спілкуватися?
— Чотири тижні по чотири години на день цілком достатньо, аби спромогтися купити квиток на вокзалі, зорієнтуватися у вивісках, розібратися, куди тобі йти, купити в магазині продукти… Італійська мова досить проста. Це великий плюс. Але потрібно присвятити час, якомога більше читати та спілкуватися.
Більшість людей, яких я зустрічаю віком десь до 35 років, знають англійську. Тож якщо ви її знаєте, то порозумітися із людьми в Італії не проблема. Більш за всіх в Італії допомагають італійці, молдавани та румуни. Наприклад, я розгубилась на вокзалі. Дівчина з Молдови мені допомогла.

Кременчужанка пройшла в Італії безкоштовні мовні курси, після яких отримала сертифікат А-1. Вони тривали місяць.

— Чи важко українцям в Італії? За яких умов варто їхати?
— Мені до вподоби. Але комусь клімат не підходить, адже спекотно. Є ті, хто повернувся до Польщі, бо їм більше сподобалось там. Але знаю українців, які приїхали до Італії з Німеччини, бо їх не все влаштувало.
Багато хто повернувся до України, але переважно це люди старшого віку. Вони не можуть знайти себе. Вони хочуть додому.

P.S. Хочемо зазначити, що північ та південь Італії різняться. Тож досвід від перебування у країні в залежності від регіону може бути різним.

Якщо після війни ви переїхали за кордон і не проти поділитися власним досвідом, напишіть в Телеграф. Будемо раді спілкуванню!