Переїхали до Польщі: історії кременчужанок, що втекли від війни

22.07.2022, 09:02 Переглядів: 18 017

  

Скільки коштів потрібно, аби прожити у Польщі? Скільки коштує житло, які зарплати пропонують нашим та чому українки повертаються звідти додому? Це ми запитали кременчужанок, які переїхали до сусідньої держави

Польща першою відкрила обійми українцям. Саме обійми, тепло зустрічаючи на кордоні натовпи людей, що тікають від бомб та небезпеки. Кременчужанка Марина разом із семирічним сином Віталіком була однією з тих, хто переїхав до Польщі ще у «першу хвилю», на початку березня.

   

Залізничний вокзал у Кракові перетворився на велитенський хаб допомоги українцям


Дівчина відправилась до країни-сусідки на запрошення знайомих, які запропонували прихистити її разом із дитиною. Вона зупинилась у приватному будинку у невеликому селищі під Краковом, де мешкає й зараз. Поки що не працює: оформила виплати на дитину, вивчає мову:
— Я живу із семирічним сином у знайомих за містом: до Кракова близько 50 км. До міста діставатися годину, тож виникають проблеми із працевлаштуванням. Транспорт курсує раз у 1.5-2 години. А якщо на роботі нічні зміни, потрібно їхати пізно ввечері, то без авто взагалі нереально. У селищі, де я зараз мешкаю, роботи без знання польської мови не знайти. У нас є банк, пошта та кілька магазинів, куди без мови не візьмуть.
Спробувала влаштуватися на завод з виробництва солодощів: компанія пропонувала організацію трансферу. Я зателефонувала до заводу, але мені відповіли, щоб я спитала у серпні: зараз працівники не потрібні. У Польщі фабрики не завжди працюють увесь рік. Вони запускають виробництво, коли є попит на товар. Літо — це не сезон для виробників солодощів, вони готуватимуть свій асортимент до Різдва, тож набиратимуть людей пізніше.
Якщо ти мешкаєш у великому місті, то варіантів більше. А якщо далеко від цивілізації, то роботи без польської мови немає. Тож аби працювати, треба переїжджати до міста, орендувати житло. Або мати авто, водійські права: тим, хто приїхав на власній автівці, із пошуками роботи легше.


— На яку зарплату можна розраховувати?
— Без знання польської мови можна влаштуватись лише на некваліфіковану роботу. Наприклад, прибиральницею або працювати на завод, де не потрібно постійно контактувати із людьми. Мінімальна зарплата — 2400 злотих. Навіть аби працювати на касі в магазині потрібно розуміти польську. У Польщі українок беруть працювати і до супермаркетів, до тієї ж Бедронки, але чіпляють їм бейджи: вчу польську, аби відвідувачі розуміли, що вони ще погано спілкуються польською. Загалом з роботою не просто. Комфортніше тим, хто працює у б'юті сфері. Моя знайома у Вроцлаві вже 4 місяці працює барбером. Каже, що мова особливо їй не потрібна: клієнт показує фото зачіски в інтернеті або вона користується перекладачем в смартфоні. Легко влаштуватися мастерам манікюру, татуажу, візажистам. Косметологам важче — потрібно захищати свій диплом.
— Скільки коштує оренда житла у місті? Вже у березні натовпи були у місті такі, що орендодавці отримували за годину 70 дзвінків, а люди вишукувались у живу чергу, аби отримати шанс зняти житло. Ціни, мабуть, високи…
— В середньому, у Кракові потрібно півтори тисячі на місяць на житло. Ти маєш заплатити за перший та останній місяць плюс комуналка. Тож на руках має бути мінімум 3 тисяч злотих (близько 22 тис грн). Жінки, що приїхали із дітьми, об'єднуються та винаймають житло разом.
— Куди зараз розселяють українців, що приїжджають до Польщі? Чи подітися вже нікуди?
— Раніше розміщали у хостели, але зараз туристичний сезон. Тож звідти всі з'їжджають. Деякі українці досі мешкають у польських родинах. Вони уже звикли один до одного та мешкають разом.
— Скільки потрібно коштів, аби прожити у Польщі?
— Нас у будинку четверо: я, син та сімейна пара, яка нас прихистила. Продуктовий кошик на тиждень обходиться приблизно 300 злотих. Але ж все залежить від родини. У середньому, тисяча злотих на харчування у місяць.

 

— Безкоштовний проїзд вже скасували?
— Так, проїзд вже платний. А мені аби з'їздити до Кракова, потрібно 24 злотих на день. А це 180 грн на наші гроші! Порівнюєш із Кременчуком, і 10 грн за проїзд вже не здається багато…Потяг до Варшави — 60 злотих (450 грн).

 

    

Проїзд у Кракові для українців вже платний. Раніше можна було безкоштовно їхати з українським паспортом


— Які виплати у Польщі ви отримували?
— Спочатку оформляти одноразову виплату у розмірі 300 злотих. Потім оформили допомогу у 500 злотих: це щомісячна плата на дитину, яка надходить на картку. Зараз можна ще оформити 300 злотих на дитину: на збори до 1 вересня. На дорослих ніяких виплат.

— Чи повертаються наші з Польщі до України?
— Так, просто додому хочеться. У багатьох чоловіки, які повертаються з військових дій, йдуть ротації. Жінки їдуть до своїх родин: скучили за близькими та своєю домівкою.

Центр зайнятости: без права відмовитись від роботи

Марина зареєстрована у місцевому центрі занятості, що допомагає з пошуком роботи. Він покриває медичне страхування, проте не надає виплат з безробіття:
— Медичне страхування мені покриває місцевий центр зайнятості. Воно розповсюджується і на мою дитину. Якщо мене беруть на роботу, то центр зайнятості знімає мене з обліку і забирає страховку: надалі її оплачує роботодавець.
У центрі зайнятості не виплачують допомогу, як в Україні: лише допомагають з пошуком роботи. Приходити потрібно десь раз на місяць. Якщо з'являється робота, вони мене повідомляють. Проте поки що мені нічого не підшукали. Я пішла за їх направленням на стажування, і в результаті господар сказав, що він набрав вже людей та відмовив. Наступне скерування на вересень: через 2 місяці.
— А якщо тобі не сподобалися умови праці, чи можна відмовитися?
— Ні. В Україні можна відмовитися двічі, тут за відмову з власної ініціативи знімають з реєстрації. Тож потрібно обов'язково принести відмову роботодавця, щоб тебе не зняли з реєстрації.

Замість першого класу — нульовий

В Україні Віталик, син Марини, ходив у перший клас. У Польщі його віддали у нульовий, аби підтягнув польську мову.

— Він отримав диплом про закінчення нульового класу у Польщі. І якщо залишаємось тут, то піде до першого класу. Паралельно ми онлайн завершили перший клас в Україні та отримали про це диплом.
— А як ставляться у школі до українців?
— Ставляться у школі дуже добре, викладачі люблять, обіймають дитину. Школу відвідуємо безкоштоно. Вже є друзі. У класі є українці, то він більше спілкується з ними, але й товаришує із польськими дітками. Швидко заговорив. Спочатку він просто додавав «пшек» до кожного слова: пшестіл, пшестілець. Десь півтора місяця назад дитина їздила до зоопарку. Моя подруга польською мовою запитала, що ти бачив в зоопарку. Я була дуже здивована, коли син став перераховувати всіх тварин, яких там побачив на польській, розповів, як тримав пінгвінів на руках. Коли я приходжу до школи і вчителі мені щось розповідають, то він переводить. Він вже читає, хоча трохи плутає літери української, польської, англійської мов.
Мені з вивченням мови важче. Я ще не розмовляю. Зараз я ходжу на курси польської, також займаюсь онлайн. Я вже в принципі розумію, що вони говорять. Навіть знаю, що відповісти. Але не можу. У мене мовний бар'єр. Мені немає з ким спілкуватися, адже у родині, де я живу, ми спілкуємось українською. Тож швидше опановую мову не ті хто навчається, а хто опинився у середовищі, кому доводиться розмовляти.
— Дитина сумує за домівкою?
— Є певна депресія. Він звик літо проводити із дідусем на дачі, той йому все дозволяє. Тож коли син сердиться, то каже, що поїде до України. Мов, він не прохав мене брати його до Польщі. Якщо я кажу добре, я відвезу тебе до України, він «дає задню»: «не можу туди поїхати, там бомби. Буду тут. А потім, як буде мир, поїду в Україну до дідуся».

«Запис до лікаря — на 2024 рік…»

Прийом у сімейних лікарів та у вузьких спеціалістів за їхнім направленням, включаючи аналізи, безкоштовний. Проте є свої «цікавинки».
— Ми звикли займатися самолікуванням. У нас антибіотики можна просто купити в аптеці та самостійно себе полікувати. У Польщі без рецепта не можеш купити майже нічого, хіба що пігулки від болі у горлі. У мене була ангіна, я прийшла до лікаря. Він дав мені напрям на аналізи, їх зробили безкоштовно. Прописав лікування без антибіотиків. Мені не ставало краще, тож я знов прийшла через 5 днів на прийом. Тоді він вже прописав антибіотик.
Ще одна ситуація: у мене проблеми із ендокринною системою і потрібно приймати гормони. Але я не можу придбати їх в аптеці без рецепту. Спочатку мені потрібно потрапити на прийом до ендокринолога. Для цього я звернулась до сімейного лікаря, він дав спрямування на безкоштовний огляд у ендокринолога на 2024 рік! Лише тоді мене направлять на безкоштовні аналізи та випишуть гормони. Звичайно, що людина, яка сидить на гормонах, не може чекати два роки. Нині я їх не приймаю, бо без рецепта ендокринолога не можу купити. Можна звернутись до приватної клініки та прийти у будь-який час, але це дуже дорого: 240 злотих за прийом. У нас це 250-300 грн, а тут — 1500 грн. До того ж всі аналізи здаватимеш платно. Я спочатку записалася, але скасувала запис, бо я просто пожаліла грошей.
— А щодо стоматології?
— Стоматологія шалено дорога. Мені потрібно вирвати зуб мудрості, який мене непокоїть. Вартість — 300 злотих. Це просто вирвати зуб! Дешевше з'їздити зробити до Львова.

Дорога до Польщі: «Відчиняються вікна автівки, і на нас наставляють автомати»

Кременчужанка Ірина із двома маленькими дітьми (6 років і 1 рік) поїхала до Польщі ще на початку березня. На цьому настояла її сестра: вона була у Києві, коли почалась війна та як змогла виїхати, відправилась закордон:

— Моя сестра була у Києві, коли почалась війна. Через кілька днів їй вдалось виїхати. Вона попрямувала на авто закордон і вирішила нас забрати. Телефоном сказала, що у мене 5 хвилин на збори. Вона хвилювалась, що нас зараз закриють та не випустіть: якраз облаштовували блокпости. В усіх була страшенна паніка, ніхто не знав, що робити і що буде далі. Я вирішила їхати. За 5 хвилин я вийшла з дому. Що я взяла? Дітей та документи. У мене навіть запасних трусів не було. Я заскочила до автівки, де була вона, її подруга, собака та 2 коти. І ми поїхали до Польщі, зустрічаючи на дорогах танки та військових.
Дорога до Польщі зайняла 9 днів. Дівчата із двома маленькими дітьми та тваринами у салоні їхали довго, час від часу зупиняючись на відпочинок у різних містах.
— Пам'ятаю, як ми їхали до Хмельницького у комендантський час: було вже 21:15. Сестра розгубилась, чи вірно обрала дорогу. Вона їхала швидко. Ми розвертались, коли я побачила, що ззаду нас «летить» авто. Зараз просто зіб'є! Джип із тонованим склом зрівнявся з нами, виїхавши на зустрічну смугу. Відчиняються вікна і з них стирчать автомати, направлені у наш бік. Ми зупинилися, швидко увімкнули у салоні світло, відкрили вікна. Холодно, діти прокидаються, кричать. Нас запитали, куди ми прямуємо. Ми пояснили, що до Хмельницького, дали адресу. Вони нас відпустили. Але це був повний треш, ми дуже злякалися.
На кордон з Румунію дівчата потрапили 6 березня. Обрали цей маршрут замість польського кордону, бо там були велетенський черги. Але й на румунському кордоні стояли довго: з 22-ї вечора до 5 ранку.


— Як вас зустріли на румунському кордоні?
— Дуже добре. Лише заїхали, як потрапили у наметове містечко. Ми тільки відкрили вікно і нам почали просто пхати речі: давали не один плед, а п'ять! Все авто було завалене речами та продуктами: вода, одяг, їжа. Безкоштовно дали картки мобільних операторів. Волонтери запитали, на який час нам потрібний прихисток у Румунії. Та запропонували оселити у дівчини-поліцейської. Ми провели у неї 2-3 дні.
Так сталось, що у Румунії ми потрапили до лікарні. Мого старшого сина рвало: важка дорога, харчування бутербродами далися взнаки. Медицина там на найвищому рівні. Лікарня була дуже гарна та нас швидко обслужили. Прийом був безкоштовним, без запису і навіть у черзі ми не чекали.
Перше, що зробили — тест на коронавірус, потім взяли кров, поставили крапельницю. Нас зустрів чоловік, що розмовляв російською. Він приніс їжу дитині — сам купив та ще залишив нам гроші. Лікар також допомогла: вона прописала ліки, а у мене грошей взагалі не було. І вона нам дала гроші на ці ліки.
Було таке, що до мене із молодшим сином підійшов чоловік і запитав, чи потрібна допомога. Я подякувала та відмовилась. А за п'ять хвилин він повернувся з цілим пакетом їжі. Зрозумів, що ми українці і у скрутному становищі.

«Забудьте про «незручно». Стукайте в усі двері»

З Румунії дівчата поїхали до Угорщини, далі до Словаччини та дісталися Польщі.
— Дорога була дуже важкою. Дітей постійно нудило. Ставили крапельниці у дорозі. Потрібно було десь зупинятись, шукати ночівлю. Ми без грошей. Наша собака також була напівдохла. Це був жах! Ледь доїхали до Кракова: він вже тоді був переповнений. На ночівлю нас прийняв хлопець, якого ми не знали: знайшли контакти через дівчину-волонтера з Угорщини. Увесь час у дорозі шукаєш інформацію, де зупинитись. Бо що далі? Це не дуже просто їхати з дітьми у невідомість. ТребаЗ забути про «мені незручно» та не соромитися. Використовувати соцмережі. Смикати за будь-які нитки. Писати оголошення, питати людей. Хтось та й відповість! Звертатись до волонтерів, Червоного хреста, усіх знайомих — стукати в усі двері!

«Три місяці жили при церкві»

— Ми поїхали до містечка неподалік від Варшави, де у мене працює чоловік. За нас домовилися: нас прихистили у католицькій релігійній неподалік від цього міста. Ми потрапили до двоповерхового будинку: він прямо царський, з великими столами. На другому поверсі мешкає батюшка.

 
 Будинок релігійної громади, де прихистили кременчужанку з дітьми. 


А нам віддали приміщення на першому поверсі, що слугувало для зібрань громади. У нас була окрема кімната та душ. Раніше це був кабінет, але у ньому був диван, що розкладається. Нам дозволили жити до 7 травня. Нас не годували: їжу купляли самостійно. Моя сестра з собакою поїхала далі. А я з дітьми залишилась, оформила документи на проживання у приміщенні цієї громади. Тоді держава виплачувала полякам, які брали до себе українців, 40 злотих на людину в день. Ці гроші отримував батюшка. Коли ми виїжджали, то він віддав нам половину цієї суми.

 
 Таку допомогу родині надали по приїзду до Польщі у пункті допомоги українцям. Ірина каже, що на початку війни роздавали багато речей та їжі, зараз такої допомоги стало менше.


— Куди ви переїхали потім?
— Підшукали квартиру у невеликому містечку. Зовсім маленьку: студія на 28 кв м. Її оренда коштує дешево за місцевими мірками: ми платимо 700 золотих: близько 5500 грн на наші гроші. Плюс ще 200-300 злотих комуналки. Тобто, загалом житло обходиться близько 1 тис злотих — 7.5 тис грн за діючи курсом на місяць. Таких цін просто немає: нам дуже пощастило! Середня вартість житла — 1200-1500 злотих. З оплатою допомагає мій чоловік.

 
 Невеличка студія у польському містечку, де мешкає кременчужанка з двома дітками. Оренда+комунальні обходиться  десь у 1 тис злотих (7.5 тис грн). 


— Скільки коштів потрібно на харчування у Польщі?
— На себе на двох маленьких дітей я витрачаю десь тисячу злотих: це 7.5 тис грн. Це без іграшок та памперсів. Ціни на продукти приблизно як наші. Харчування тут не проблема.
— Скільки коштує проїзд?
— У нашому містечку ще діє безкоштовний проїзд. Але я їздила на авто, доки не попала в аварію. Зараз потрібний ремонт. Постало питання придбання авто. Нові іномарки коштують 20-30 тисяч злотих. Але можна придбати недороге б/у авто, яке коштує 2-3 тис злотих.

 
 Кременчужанка потрапила в Польщі в аварію з власної вини. На щастя, не постраждала. Заплатила 1 тис злотих штрафу. Та за власні кошти ремонтувати своє авто: ремонт іншої автівки покрило страхування.


А также авто коштує 3,5 тисячі злотих (приблизно 26 тис грн)


— Скільки грошей у вас виходить на життя в Польщі?
— Тисячу злотих я витрачаю на житло та комунальні послуги. Ще тисяча — на харчування. Це не на «широку ногу», але з м'ясом, якісь мороженки, тістечка тощо. Старший син ходить у приватний садок зі знижкою. Всі платять 600-700 злотих, а ми — 250 на місяць. Раніше ми ходили до державного садка взагалі безплатно. Потрібно було платити за їжу, але директор сказав, що сам закриє це питання. Поляки дуже у всьому намагаються допомагати.
Плюс якісь дрібні витрати. У мене три місяці був безкоштовний зв'язок, зараз сплачую десь 30 золотих на місяць за 20 Гб плюс безкоштовні дзвінки в Україну. Загалом, виходимо на 2500 злотих (16.5 тис грн).
— Які виплати та допомогу ви отримуєте?
— Мінус Польщі у тому, що для дорослих немає жодних виплат. Виплати по 40 злотих на людину за проживання у польських родинах з липня скасували: їх залишили лише для окремих категорій. Я отримую по 500 злотих на місяць на дітей. Також отримала одноразову допомогу у 300 злотих. Також ми отримували допомогу у благодійних організаціях, таких як Червоний Хрест. Це їжа, одяг, памперси. У березні був великий вибір, навіть коляски, стільці для годування. Зараз цього менше. Останнього разу коли я була у Червоному Хресті нам видавали цукор, молоко, крупу, цукерки. Раніше набори були більш різноманітні. Інколи дають товари, у яких строк зберігання підходить кінця: наприклад, залишилось 10 діб. Постійно дають хліб, булочки. Також надавали картки на 100 злотих на одну людину до магазинів. Я отримала три картки на себе та дітей та змогла придбати взуття у магазині. Часто буває, що у певний день потрібно подати заявку на допомогу: наприклад, сьогодні видають картки до певного магазину чи допомогу на памперси.

Житло — це реальна проблема

— Багато українок повертаються додому, бо немає житла. Його просто не надають. Держава аргументувала тим, що вони мали б уже обжитися, влаштуватися на роботу. Але яка робота з маленькими дітьми? У Польщі штовхають на те, щоб люди і йшли працювати. Німеччина хоча б надає житло, а тут куди ти приїдеш? У Польщі житло — це реально проблема. Я не знаю, куди можна звернутися зараз щодо поселення. Максимум табір чи в Червоний хрест. Можна зателефонувати на гарячу лінію +4022444025 та проконсультуватись з приводу оформлення у Польщі. Мій чоловік так зробив. Йому відповіли, що зараз селять всіх селять до таборів для біженців.
Періодично у чатах надходять повідомлення про допомогу біженцям. Багато інформації у Червоному хресті. Продукти, ковбаса, крупи, соняшникова олія, борошно, цукор.Коротше, потрібно ходити до таких центрів, крутитися.
— Яку роботу пропонують, які зарплати?
— З роботою немає проблем взагалі. Стаєш на біржу праці і тобі пропонують різні варіанти вакансій. Моя знайома неофіційно працює в магазині з 8 ранку до 15-ї, отримує 2 тис злотих у місяць. Моїй сестрі у релігійній громаді багато роботи пропонували: комбінати, фабрики, супермаркет. Але у неї були інші плани, вона відмовилась. Поляки з повагою ставились до її вибору. Періодично надходять якісь повідомлення про роботу в чатах. Тут допустимо надавати послуги, продавати товари на дому. Якщо ти отримуєш до півтори тисячі злотих у місяць, можешь працювати без оформлення документів. Якщо ти маєш більше, то оформлюєш бізнес, зберігаєш чеки і сплачуєш податки.
Можна неофіційно працювати дома, багато хто так робить. Я навіть можу працювати так перукарем. Але я не намагалася, тому що я з двома маленькими дітьми, одному менше року. І працювати ніколи: дітей не можна залишати без нагляду ані на хвилину. Нещодавно в мене був просто шоковий випадок. Наша квартира маленька, швидко нагрівається. О п'ятій ранку мій молодший прокинувся. Я ввімкнула ТВ, дала іграшки. І заснула. Чую дзвінок, хтось вибиває двері. Відкриваю очі, а дитини поруч немає. Малюк відчинив пластикове вікно і вийшов на карниз, на самий край! Перехожі побачили та викликали поліцію, пожежників. Дитина стоїть просто ручками тримається за вікно й дивиться вниз. Я підскочила, схопила дитину. Відчиняю двері, а там десять сусідів. Такий шок, я навіть плакати не могла. Приїхали служби, розпитали, що сталося та поїхали.

Побула в Німеччині та повернулась до Польщі

 

Так виглядають ліжка у таборі для біженців в Німеччині. Магдербург.


Ірина спробувала з Польщі переїхати до Німеччини. Прожила там 2 тижні, проте вирішила повернутися:
— Мій чоловік запропонував поїхати до Німеччини. Там такі умови класні: виплати 450 євро на людину, на дітей плюс житло. Вирішила спробувати. У Німеччину поїхали на авто до Магдебурга, де мешкали наші знайомі. Нам запропонували оселитися у таборі для біженців. Це п'ятиповерхова будівля з великими кімнатами. У кожній по шість двоповерхових ліжок: вони як в армії, каркас та натягнута тканина. Одразу принесли рушники, нову білизну.

 
Харчування — булки з шинкою, сиром, з маслом. Мені сподобалося, що в них була кавомашина, окремий апарат для підігріву молока, окроп для чаю. Це зручно, коли ти із маленькими дітьми. На обід один раз дали гаряче: якась мівіна змішана з м'ясом. Я не була від харчування у захваті. Додатково давали фрукти. Крім цього в таборі ще дають допомогу від Червоного хреста: шампунь, зубна паста, щітка тощо. Дітям видали нові кросівки.
Я залишилась в таборі на день. Далі жила із дітьми у знайомих. У таборі ніхто особливо не допомогав: місто вже зачинялось для прийому нових біженців. Волонтерів майже не було, та й вони розмовляють німецькою. Тож за усіма питаннями до перекладача, але він один на всіх і не буде ходити з кожним за ручку.

— Люди довго живуть при таборах? Вони чекають на поселення чи мешкають там постійно?
— «Фішка» в тому, що тебе ніхто не поселить. Потрібно самостійно шукати квартиру. Звертатися в агентство нерухомості, знаходити житло, потім йти до Джобцентру, щоб він покрив тобі вартість оренди. Нам повідомили, що Магдебург закривається для біженців і нас відправлять до іншого міста. Нам не цікаве було інше місто, бо тут у нас знайомі. І ми вже знайшли квартиру через них. Міграційна служба дозволила нам залишитися у місті. Ми почали оформлювати документи на житло. Мені дали бланки на допомогу щодо меблів, яких не вистачає у квартирі, тому що квартира не мебльована. На меблі можна отримати понад тисячу євро. Але я врешті решт відмовилась. Пробула у Німеччині 2 тижні і вирішила повернутися до Польщі.

 

Всю будівлю віддали для український біженців


— Чому ти не захотіла лишатись у Німеччині?
Ціни. У Німеччині дуже дорого. Ми жили у знайомих. І за тиждень за комуналку набігло майже 70-80 євро, більшість за електрику. Майже вся сума, яку я мала при собі, пішла просто на комуналку! Я думала, що буде менше.
Ми купили маленький басейн для дітей. Але нам сказали, що не можна ним користуватися, тому що вода дуже дорога. Вони навіть миють посуд по крапельці, настільки економлять. І не через те, що це екологічно, а тому що це дуже дорого. Зате воду вони п'ють прямо з-під крана, екологічно чиста.
Складнощі з авто. Я звикла з дітьми їздити на авто. У Німеччині наші права діють лише 6 місяців. Далі ти маєш звернутися до автошколи та здати теорію та практику. Іспити платні. Я не знаю скільки. Щоб перевчитися потрібно 3 тисячі євро. Обслуговування машин коштує дорого: заміна може коштувати півтори тисячі євро. Ще плюс страховка та податок на авто — це 200 євро просто так на місяць.
Бюрократія. У Німеччині потрібно стати у чергу, щоб записатися у чергу! Просто неймовірні черги: з дітьми ти можеш простояти години дві. Це норма, черга, щоб записатися в чергу! Не можна зареєструватися на візит онлайн. Немає гарячих ліній. Потрібно прийти спеціально, щоб зробити запис на конкретний час. По два рази в одне місце ходити. У Польщі все це вирішується за 30 хвилин! Ще ти маєш обов'язково вийти з якимось папірцем, бо якщо його немає ти тут і не був! Все вирішується через поштове листування. Це просто треш. Ти чекаєш на відповідь центрів допомогти, одержуєш купу листів. У мене купа документів як у Радянському Союзі. Я в шоці була від того, що відбувається.
Мова. У Польщі простіше. У мене дитина ходить в групу, де одні поляки. Важко, але він щось розуміє. Польські слова простіші. Українцям дуже важко у німецькому, класі, потрібна хоча б база.
Перевірка рахунків. Якщо маєш додатковий заробіток, виплати з України, то можеш втратити допомогу у Німеччині. Я переживаю, що контролюватимуть українські банківські картки.
Головний плюс — у Німеччині у скрутній ситуації можна звернутись по допомогу, тебе не залишать на вулиці. Але я вирішила повернутись до Польщі.


P.S Якщо після війни ви переїхали за кордон і не проти поділитися з читачами ТЪ власним досвідом, напишіть нам. Будемо раді спілкуванню! :)

Автор: Олена ЯРЕМКО
Теги:
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 40 від 6 жовтня 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх