Як у Кременчуці за рік до Незалежності підняли Прапор України: спогади учасника подій

24.08.2021, 09:01 Переглядів: 2 434

 
Боротьба за демократію і за Прапор України почалася у Кременчуці з екологічних протестів у 90-ті роки, згадують учасники цих подій. І з альтернативних виборів до Верховної Ради СРСР, УРСР та місцевих рад. Люди повірили в те, що від їхнього вибору щось залежить – так і народжувалася наша незалежність, згадує Олександр Юхно

Олександр Юхно працював старшим майстром експериментального цеху на заводі КрАЗ. У 1989-1991 роки став головою ради трудового колективу. Був співорганізатором екологічних протестів. Разом із однодумцями провів на перших альтернативних виборах до Верховної Ради СРСР висуванця від заводчан – водія-випробувача Віктора Захарова. 


Олександр Юхно організував виготовлення тризуба на щоглу першого прапора України у Кременчуці. 



 

Олександр Юхно (другий ліворуч) - у буремні 90-ті роки

«Кормите коров травой, а не отравой»

- Олександре Миколайовичу, розкажіть, із чого починалося прагнення незалежності у кременчужан? Інші учасники  тих подій, із якими доводилося спілкуватися, говорили, що все почалося з екологічних протестів. А також – із протестів на «АвтоКрАЗі». Що саме стало поштовхом до того, коли люди почали виявляти невдоволення комуністичним режимом і зрозуміли, що його треба міняти?

- Дійсно, все починалося з екологічних протестів проти заводу БВК (білково-вітамінних концентратів – домішок для кормів худоби - ред.) У 1988 році були два мітинги проти БВК. Про це написали навіть у «Комсомольській правді». Екологічні мітинги - це було перше, що сколихнуло людей. А до цього в СРСР падала ціна на нафту, були суцільні дефіцити в магазинах… Та справжнє невдоволення викликав БВК – те, що добавками годують худобу, і потім мешканців Кременчука труять сумнівною продукцією, яка нікому не потрібна! Тоді з’явився навіть слоган  «Кормите коров травой, а не отравой». Думка про те, що ми самі себе труїмо, виштовхнула нас на мітинги. Прийшло розуміння, що треба закривати БВК, який, до того ж, споживав багато електроенергії. Перший мітинг проти БВК відбувся біля палацу культури КрАЗ, звідти ми пішли до виконкому. Я пам’ятаю, як виступив Сергій Клименко  - лікар із Омельника. Він казав, що корови захворіли і померли від лейкозу – і винен БВК. А я прийшов на перший мітинг із транспарантом, де написав: «Мы не хотим, чтобы наши дети были отравлены». І ми пішли до міськвиконкому. Залудяк (тодішній секретар міськкому Компартії) та всі інші сховалися, і ніхто не виходив… Врешті потужні екологічні протести зробили свою справу – і БВК був закритий. 


 

Перший екологічний мітинг проти БВК, білий прямокутничок - то і є транспарант, який ніс Юхно: «Мы не хотим, чтобы наши дети были отравлены»

«Набридло те, що нам весь час когось нав'язують!» 

- Скажіть, яким чином екологічні протести переросли у політичні? 

- При владі був тоді Горбачов, він оголосив «перестройку»  і перші вибори народних депутатів СРСР. У 1989 році було висунення кандидатів у народні депутати СРСР. І от ми йдемо з гаража разом із Володимиром Пилипенком (а ми обидва працювали в експериментальному цеху на автозаводі). Я йому й кажу: «Бачиш, що робиться? Он вже казахи чи киргизи висунули якогось чабана у народні депутати. А ми нічого не робимо!» Він зацікавився. Кажу – може, й нам висувати? Чого сидимо – адже проти БВК виступали – а чому кандидатів не висуваємо? Пилипенко питає: «А кого?» Ну кого? Кажу - Віктора Захарова можна. (А він на той час працював водієм-випробувачем на КрАЗі, часто виступав на партзборах із критикою щодо конструкторів та машин – «капот важко відкривається»… і так далі. Був дуже принциповим, міг поперти проти кого завгодно. А тоді не так легко було просто проти когось поперти!) Пилипенко й питає: «А він не проти?» Кажу - не проти, я з ним говорив. «Так давай висувати!» - загорівся Пилипенко. Оце ми так поговорили, потім зайшли до мене – пива попили, посиділи, поговорили й розійшлися.

Потім я зібрав активістів із експериментального цеху в обідню перерву - зібралося чоловік 10-12, були й молоді активісти: Віктор Прокопчук, Валерій Губа.  

І ми стали працювати над тим, щоб висунути свого кандидата – і тут вже почали про Захарова говорити. 

 

Водій-випробувач КрАЗу Віктор Захаров (у центрі) - перший нардеп Верховної Ради СРСР, обраний демократичним шляхом. (Не плутати із однофамильцем - Віктором Миколайовичем Захаровим - гендиректором КрАЗу)


- Чого ви від нього очікували як від народного депутата?

- Розумієте, нам набридло те, що нам весь час когось нав'язують! Хто не буде нічого вирішувати для нас. Тоді було два кандидати, яких нам нав’язували – Копичка і Денисенка. Копичко працював машиністом у локомотивному депо. Наші активісти їздили кругом, цікавилася кандидатами. Обидва були такі, що звикли мовчати. Як таких висувати - і чекати, що вони будуть щось вирішувати для нас у Москві, на з'їзді народних депутатів? Чи потім у Верховній Раді СРСР? Нам це не сподобалося, ми почали агітувати за Захарова. Зробили трафарети (Пилипенко цим займався) - і написали: «Вычеркнув Копычко и  Денисенко, ты проголосуешь за перестройку».

І врешті перший раз на цих виборах було п'ять кандидатів - ще тракторист із Семенівського району, доярка з Потоків. Ніхто не набрав необхідної кількості голосів - потім пішло нове висування. І ми вже висунули Віктора Захарова, він переміг у першому турі та поїхав на з'їзд народних депутатів. А зміни у нас на автозаводі пішли далі: ми зрозуміли, що треба міняти раду трудового колективу. Мене обрали головою ради трудового колективу автозаводу. Це був 89-й рік, і ось ми проводимо вибори генерального директора заводу. Ми хотіли в Міському палаці культури провести вибори, щоб більша кількість людей взяла в них участь. Ми піднімали питання про плани заводу по новій техніці, по впровадженню нової моделі госпрозрахунку: щоб людям давали на дільницю фонд зарплати, і вони самі могли вирішувати, скільки на дільниці має працювати людей, щоб піднімати зарплату. Крім цього,  я пропонував, щоб на колі біля пивзаводу стояв не танк, а первісток  Кременчуцького заводу – самоскид.  Я виступав і казав: Радянський Союз знаменитий тим, що стоять пам'ятники Леніну, літаки й танки – така  наша культура при відсутності туалетів. Для чого танк? Це зброя для знищення, а от первісток автозаводу якраз багато для людей зробив. Тому він і мав зустрічати людей на в'їзді в Автозаводський район. І тут таке в місті піднялося! У «Кременчуцькій зорі» публікують пару статей на мою підтримку – а потім штук 7 статей ветеранів про те, що Юхно такий-сякий… Так і поставили самоходку-танк, а зараз, вважаю, час його прибрати, а поставити КрАЗ. Хоча, як ти його зараз поставиш? Завод ледь дихає… З іншого боку – це була б данина історії - поставити самоскид.

«Недоцільно на території заводу тримати партком КПРС» 

 

Рада трудового колективу КрАЗу постановила - провести референдум щодо доцільності парткому та політичних організацій на заводі. Віза гендиректора КрАЗу Віктора Захарова щодо референдуму: «Запрещаю!»


- Як усі ці події пов'язані з наближенням незалежності? 

- Розумієте, почали з’являтися альтернативні думки – не ті, що нам нав’язувала комуністична пропаганда і Радянський Союз. Почалося становлення демократичних сил. І от ми доходимо до 12 вересня 1990 року. І виступаємо за те, що недоцільно на території заводу тримати партком КПРС, завком комсомолу та багато інших політичних комітетів. І ми вирішуємо провести з цього приводу референдум на автозаводі. На листі про це генеральний директор заводу пише «забороняю». Звісно,  я уперся, я настирливий, і коли бачу, що правда за мною - розіб'юся, але доведу. І в нас відбувся референдум – перший на такому підприємстві у Союзі. І люди більшістю проголосували за те, що недоцільно тримати ці організації на заводі! І коли я поїхав у «білий дім» у Москву та вийшов до мікрофона та розповів, що в нас проводився такий референдум (а тоді ж мови про інші партії не було взагалі, лише КПРС). І коли почули, що абсолютна більшість автозаводців проголосувала за те, щоб ці організації залишили територію підприємства - тут овації! Оце Кременчук! Піднімається вся зала у «білому домі», хоча вони ж представники КПРС. 


 

- Якщо це була компартійна еліта, чому ж вони тоді аплодували? 

- А вони хотіли дати шматочок демократії, але при цьому, щоб КПРС залишилася керуючою. Та народ і представники трудових колективів хотіли справжньої демократії. Навіщо «комісарів» годувати на заводі, які не працюють, нічого не виробляють? А ідеологією ми вже ситі по горло. 

- Добре, автозаводці проголосували за те, щоб компартійні організації прибрати з території заводу, і що, їх прибрали?

- Ні, не прибрали. Розумієте, референдум відбувся, його рішення мало рекомендаційний характер для адміністрації… Потім все якось тягнулося-тягнулося… Але зростали демократичні сили у суспільстві. Паралельно з тим, що ми робили на автозаводі, у Кременчуці з’явилися демократичні партії – Народний Рух України (НРУ), Українська республіканська партія (УРП). Будучи головою ради трудового колективу, я зустрічався і з головою НРУ В’ячеславом Чорноволом, і з радянським дисидентом, головою УРП Левком Лук’яненком. Він ще тоді, у 1989 році, коли про незалежність не було й мови, говорив, що Радянський Союз близький до краху. Це вперше я від Лук’яненка почув!

Синьо-жовтий прапор над міською радою

 

Підняття прапора у 1990 році, фото надано іншим учасником подій - Володимиром Пилипенком


- А звідки прийшла ідея - підняти національний український прапор над міськрадою у Кременчуці?

- У 1989 році були вибори народних депутатів України. У Кременчуці могли вибрати двох: від округів в Автозаводському та Крюківському районі. Кандидатом в Автозаводському районі був журналіст Вадим Бойко - його люди запропонували і підтримали за його виступи в політичній програмі «Гарт» на телебаченні. І ми їздили у «Гарт» виступати - і я, і Пилипенко. Ми якраз говорили про те, що влада опирається висуненню кандидатів, а нав’язує своїх. Кандидатом по округу в Крюківському районі йшла Тамара Просяник. Врешті вона програла вибори Залудяку. Але коли йшло висунення кандидатів – по-справжньому піднялася українська ідея. І виступи Тамари на мітингах були такими палкими… Блакитне небо, жовта пшениця - усе про наш прапор! Ми проводили мітинги і в Світловодську – там кандидатом йшов Володимир Яворівський.  І от коли готувалися до виборів народних депутатів України, тоді ми й вирішили у 1990 році (за рік до незалежності) підняти синьо-жовтий прапор над міською радою.

- Чия це була ідея – саме над міською радою? Адже тоді була комуністична символіка, червоні прапори.

- Зараз дуже важко згадати, але мені здається, що найбільше це була ідея Тамари Просяник (вона навіть оголосила голодування, коли влада не давала підняти цей прапор) і Володимира Пилипенка - з технічної точки зору. Він пропонував: он, біля інституту, стоїть пірамідка – така, де щоглу можна прикріпити. «Я бачив, - каже, - як ті болти можна відкрутити, і ми її привеземо, щогла є» (трубу на щоглу Коля Левченко дав). Після Кременчука і в Світловодську піднімали прапор. А тризуби для щогл обох цих прапорів виготовили у нас на автозаводі, в експериментальному цеху. Я доручив зробити ці тризуби, у мене були однодумці. Георгій Мокренко виготовив ці тризуби на моє прохання. До речі, у Світловодську той тризуб був багато років - навіть у минулому році я його бачив. А зараз уже щогла нова… Пошила перший прапор працівниця автозаводу Світлана Андрусенко, вона тоді працювала інженером держприймання. Була ідейною – брала участь ще в першій ініціативній групі з екології, коли ми виступали проти БВК (у неї діти страждали від алергії). Ми товаришували – а потім уже разом готувалися, щоб підняти прапор над міськрадою. Я навіть не пам’ятаю зараз, де взяли тканину. Тоді ж дефіцит був! Але десь дістали – і Світланка ото пошила. 

- Пам'ятаєте той момент, коли проголосили незалежність України? 

- Пам'ятаю, мені тоді навіть не вірилося, що це відбулося – здавалося, що це буде якийсь черговий крок до справжньої незалежності.

- Чого ви очікували від незалежності?

- Змін на краще! Я вважав, що в нашій хаті - в Україні - легше дати лад, ніж у «гуртожитку», яким був Радянський Союз. Україна - сильна держава, трудолюбива держава. І хотілося вільними бути! Це була віковічна мрія ще з часів козаків – вони завжди прагнули державності. А СРСР - це імперія зла, так і було.

- Минуло 30 років з дня проголошення незалежності. Чи справдилися ваші очікування?

- Якщо чесно - не справдилися. На той час я був у Польщі, в Угорщині. Я бачив, що поляки жили бідніше, ніж ми, а як у них тепер - у них краще. Чому? Та тому, що в них немає цього олігархічного прошарку, як у нас. Та я сподіваюсь, що все ще попереду. Для цього потрібно, щоб з’явилася-виросла патріотична еліта в державі, і правила вона, а не запроданці, які вирішують усе. Має бути еліта, а не більшість. Бо більшість - це більшовики, а ті, хто мислить, їх, на жаль, менше…

Інформація

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Коментувати статтю можуть тільки зареєстровані користувачі.
Будь-ласка, УВІЙДІТЬ або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.

Історія Кременчука

Схожі матеріали:



Вверх