«У війні 20-30% лягає на плечі військових, а 70% - на плечі суспільства, політиків, ЗМІ»

14.03.2019, 18:05 Просмотров: 2 023 Комментариев: 3

 

До Дня добровольця розкажемо про справжнього чоловіка, легендарного воїна та кременчужанина Олександра Щербину

День добровольця в Україні відзначають 14 березня. В цей день 2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону. Лише у 2017 році прийнята поставнова  «Про встановлення Дня українського добровольця». Саме з того часу ми відзначаємо день тих, хто без жодного сумніву кинув свої роботи, сім'ї, кинув усе, що мав, для того, щоб захистити найдорожче – свою родину, свою рідну Україну.


У День добровольця «Телеграф» підготував матеріал про легендарного комбата Олександра Щербину, кременчужанина, який завершивши військову кар’єру повернувся добровольцем, щоб захистити Україну від російської агресії.

 

Олександр Щербина пішов по стопах батька, який також був військовим. Щербина закінчив одеський інститут сухопутних військ.  До 2008 року брав участь в різних миротворчих місіях - в Боснії, двічі в Косово, в Грузії. Дві з них - у складі НАТО, і ще дві - в складі ОБСЄ.  Також проходив навчання в Голландії, в військовому коледжі на курсах штабних офіцерів. У 2008 році пішов на пенсію за вислугою років, проте з початком російської агресії навесні 2014 року пішов добровольцем, в тому ж році підписав контракт. Олександр Щербина був командиром взводу, потім роти, а на війні спочатку заступником командира 39 окремого мотопіхотного батальйону, потім довгий час командиром 17 окремого батальйону, згодом замкомбрига 57-ї бригади.


Олександр Олександрович під час служби постійно здобував нові знання та навички. Так у 2001 році навчався у Національному оборонному коледжі королівства Нідерланди де вдосконалював знання про організацію та функціонування багатонаціональних штабів, спеціаліст-офіцер штабу багатонаціональних штабів. У 2016 році став магістром державної служби закінчивши Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця. А у 2018 році став магістром віськового управління закінчивши Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, бойове застосування та управління діями військових частин Сухопутних військ оперативно-тактичного рівня.


Проходження військової служби за кордоном:

01.10.2018 – 09.10.2018 р. Планування міжнародних навчань, Скоп’є, Македонія;

04.09.2018 – 11.09.2018 р. Школа підготовки фахівців НАТО; Оберфммергау, ФРН;

06.09.2001 – 31.12.2004 р. Спостерігач місії ОБСЄ в Грузії, м.Тбілісі, Грузія;

15.10.2000 – 16.04.2001 р. Перекладач штабу 14-го вертолітного загону, м.Урошевац, Косово;

21.11.1999 – 03.03.2000 р. Слухач військового коледжу Королівства Нідерланди, м.Дельфт, Нідерланди;

22.01.1999 – 29.04.1999 р. Спостерігач місії ОБСЄ в Косово, м.Приштіна, Косово;

03.05.1996 – 06.11.1996 р. Військовий поліцейський 240-го Окремого спеціального батальйону, м.Сараєво, Боснія та Герцеговина.

 

Державні нагороди:

  • Орден «Богдана хмельницького» ІІІ ступеня
  • Орден «Данила Галецького»
  • Відзнака Міністра оборони України «За сумлінну службу»
  • Відзнака Міністра оборони України «За військову доблесть»
  • Відзнака Начальника генерального штабу «За зразкову службу» І ступеня
  • Відзнака Начальника генерального штабу «За зразкову службу» ІІ ступеня
  • Медаль «За службу миру». 

Полковник Олександр Щербина попри те, що зараз не воює на передовій, він не залишає своїх хлопців й постійно їздить, щоб підтримати бойовий дух.



Особовий склад 17 ОМПБ відповідає взаємно й не тільки на словах добре згадує про Сан Санича, а й привітали комбата з Днем добровольця розмістивши білборд в районі зупинки "Електростанції": "З Днем добровольця, командире". 


 


«Щербина на шпагаті»

Коли розпочалося військове вторгнення на сході країни, Олександр Щербина не став чекати повістки. Прийшов у військкомат у травні 2014. Перше призначення - замкомбата 39 батальйону. У батальйоні він відповідав за навчання і підготовку особового складу. Після трьох тижнів тренувань на полігоні на початку червня батальйон відбув в зону АТО.


Спочатку бійці несли службу на блокпостах другої лінії, а з кінця червня їх відправили на передову в район Донецька. На той час підрозділ мав на озброєнні в основному легку стрілецьку зброю. Близько 50-ти днів батальйон, у якого не було ні БТР, ні БМП, ні мінометів, знаходився на передній лінії оборони. У той час як по них стріляли з «Градів» і мінометів.


Військові дії набирали оборот. Професійних військових не вистачало. Щербині запропонували очолити 17-й батальйон. До цього батальйон охороняв стратегічні об'єкти в районі Мелітополя. Батальйон був доукомплектований добровольцями. У жовтні 2014 17-й батальйон зробив марш-кидок в 700 кілометрів - з Кіровограда під російський кордон в Біловодськ. Підрозділ контролювало велику ділянку кордону - Біловодськ, Городище, Красноталовка, район Станиці, Щастя, Вовчоярівка. Завдання мотопіхотного батальйону - зайняти позиції, окопатися і зміцнитися. В арсеналі була своя артилерія - дозволені міномети, «Васильки» 82-калібру, гармати Д-48.


 


У листопаді в Гірському (Луганської області) була загроза прориву. Тоді позиції батальйону перебували в чистім полі в 150 км від штабу. У мерзлій землі вони рили окопи, зміцнювали позиції, щоб в найкоротші терміни підготуватися до наступу. Ні екскаваторів, ні землерийних машин не було. Комбату Щербині довелося в терміновому порядку вчити бійців роботі з протитанковими засобами. Якщо у військових йде кілька років підготовки перед тим, як їх допустять до протитанкового зброї, то мобілізованих 17-го батальйону вчили їм користуватися прямо на передовій. Тоді ж, в листопаді, батальйону довелося зводити ще один опорний пункт в 7-ми кілометрах від кордону з РФ. Відстань між двома пунктами становило 180 кілометрів. Для військових завдань - це дуже велике «плече». «Щербина на шпагаті», - жартували тоді про комбата офіцери.


 

 

«Загинув наш боєць в 5 ранку, а в 8 дзвонить його телефон, і там дитина каже: 2 Татусю, ми йдемо з мамою в садок»

Навесні 2014 року з 39 батальйоном ми стояли під Маріуполем, потім під Волновахою. Після цього посилювали одну з батальйонно-тактичних груп 72 бригади в районі Амвросіївки. А в червні 14-го року висунулися і зупинилися прямо на передній лінії фронту, під Іловайськ. Стояли в районі Кутейниково, Новокатеринівка, Старобешеве, в Новому Світі. 39-й батальйон перебував у безпосередній близькості перед Іловайськ, Моспіно. І тоді у нас були і перші втрати, і маленькі перемоги. А у мене - перша контузія.


 


Взагалі, під Іловайськ ми воювали постійно. До нас навіть якось з території Росії прилетіла одна «ураганіна» (РСЗВ 9К57 "Ураган" - радянська реактивна система залпового вогню калібру 220 мм, - ред.) - побило техніку і вбило двох реактивщиків. Один з них Юра Лавошкін - командир реактивної батареї. Він ще був живий після поранення, але недовго. Пам'ятаю, я тоді накричав на начмеда, мовляв, роби що-небудь, а він спокійно так сказав, що, Сан Санич, він уже мертвий. Ми відвезли Юру в морг, переодягли у форму, заправили машину, щоб відвезти на батьківщину. Загинув Юра в 5 ранку, а в 8 дзвонить його телефон, піднімаю трубку, а там дитина каже, що татусь, ми йдемо з мамою в садок. Я попросив дати мамі трубку - і мені довелося повідомляти страшну новину. Я навіть не уявляю, як я з себе це видавив.

 

Щоб забрати тіло загиблого бійця організували групу з 3-х танків та БМП

Коли Олександр Щербина був командиром 17 батальйону, снаряд потрапив в комвзводу Андрія Ільїна - і його просто розірвало на молекули. Знайшли тільки шматочок його печінки. Викликали тата, він приїхав - і відвіз останки для аналізу ДНК в Запоріжжі. І після того, як ДНК співпав, батько Андрія повернувся в батальйон, щоб оформити документи про загибель сина.


- Печінку сина батько возив з собою в конверті. Ми тоді в Дзержинську (Торецькому), в морзі повинні були взяти свідоцтво про смерть, а патологоанатом каже, як я можу вам його видати, якщо тіла немає, але в підсумку видав. – розповів виданню Цензор.нет Олександр Щербина.


 


У 2015 році командир 17-го окремого мотопіхотного батальйону Олександр Щербина розповів «Телеграфу» про те, як їм довелося вступити в бій з терористами, щоб забрати тіло загиблого бійця.


- Андрій загинув в результаті артилерійського обстрілу блокпоста, поруч з ним розірвався снаряд. На блокпост зайшли Сепар, - розповів «Телеграфу» після чергового бою з терористами Олександр Щербина.


Щоб забрати тіло бійця, комбат зібрав групу з трьох танків і БМП, які, після попереднього відпрацьовування артилерією, вибили терористів з блокпоста. Під мінометним вогнем бійці зібрали останки Андрія і евакуювали їх з поля бою.


 

«Ми ніколи не стріляли по домівках…там могли виявитися якась бабуся чи дідусь... мирні жителі... в яких, можливо, тут син або внук...»

Очевидно, що проблема загибелі мирних жителів в цій війні для полковника не порожній звук.


- Ми ніколи не стріляли по домівках, - говорить комбат. - Вони стріляли з житлових кварталів - це сто відсотків. Але на тому боці, як і на нашому, є будинки, в яких люди не живуть. Може, хтось не стримувався й стріляв по них, але ми так ніколи не працювали... Ми чудово розуміли, що там могли виявитися якась бабуся чи дідусь... мирні жителі... в яких, можливо, тут син або внук... - розповів Олександр Щербина.


  

 

«У війні 20-30% лягає на плечі військових, а 70% - на плечі суспільства, політиків, ЗМІ»

Зупинити війну, на думку Щербини, було б швидше дипломатичним шляхом.


- Шляхом якогось урегулювання, миротворчих місій... Військові - вони прості. Команда «Не стріляти!» - значить, не стріляємо. У війні тільки двадцять - тридцять відсотків навантаження лягає на плечі військових. А відсотків сімдесят - на плечі суспільства, політиків, ЗМІ...» - цитує Олександра Щербину видання ZN,UA.


Комментарии: 3

1 575
15 марта 2019 07:35

Вiчна слава нашим героям, якi не побоялись стати на захист нашої України! Низький вам уклiн!


+16
221
15 марта 2019 09:21

Слава Героям Украины!!!


+8
652
15 марта 2019 10:38

Здоровя Вам Сан Саничу, та успіхів у всіх Ваших добрих справах.


+4
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

Фронтовые истории кременчужан:

В этом сюжете "Кременчугский ТелеграфЪ" собрал интервью с кременчугскими бойцами и волонтёрами, которые своими глазами видели ужасы событий на Востоке. Это рассказы о войне, на которой гибли наши защитники, чтобы не допустить продвижения агрессора.

Низкий поклон всем бойцам. Слава Героям! Герои не умирают!



Вверх