«Пілоти не вмирають - вони повертаються на небо»: кременчужани попрощалися з Дмитром Мовчаном

31.03.2017, 13:08 Просмотров: 6 165

«Пілоти не вмирають - вони повертаються на небо»: кременчужани попрощалися з Дмитром Мовчаном

У Кременчуці попрощалися з льотчиком-штурманом, який загинув під Краматорськом

Фото: Алёна Душенко, Александр Попенко

31 березня кременчужани попрощалися з 39-річним льотчиком-штурманом Дмитром Мовчаном, який загинув під Краматорськом. Кадровий офіцер здійснив останній політ 26 березня в районі населеного пункту Малинівка, неподалік Краматорська. У результаті падіння військового вертольоту Мі-2 загинули п'ятеро людей: троє членів екіпажу і двоє пасажирів. Разом з кадровим офіцером Мовчаном загинули: командир підполковник Євген Волошин, борттехнік старший лейтенант Роман Кондул, а також полковники Валерій Мельник та Віктор Калитич.

 

 

«Пілоти не вмирають - вони повертаються на небо»: кременчужани попрощалися з Дмитром Мовчаном

 

Командир, який представився лише на ім'я Олексій, розповів, що познайомився з Дмитром ще на навчаннях у Закарпатті. 

 

- Дмитра нагороджували орденом "За мужність" ІІІ ступеня та нагрудним знаком "За вірність народу України". Він був справжнім другом. Пілоти не вмирають - вони повертаються на небо, - зазначив Олексій. 

 

Дмитро ще до початку російсько-української війни служив за контрактом у складі 18-ї окремої бригади армійської авіації. У 2014 році його вертоліт підбили. Але тоді льотчику з Кременчука вдалося вижити.

 

- У 2014 році коли розбився вертоліт мені наснився сон. Як вертоліт летить до нашої хати і зачіпає сарай. Раз зачепився, гуркнув, вдруге, і полетів на захід. Я прокинулась і думаю, головне, щоб з Дімою нічого не трапилося. Потім дізналися, що їх підбили. Проходив лікування у госпіталі, але не говорив що щось його турбує. Завжди заспокоював: «Нічого, тьоть Галю, все добре». Тоді у нього були порізані руки, й коли він приїжджав до села, був у кофті з довгими рукавами. Але він нікому з рідних не говорив, що йому важко, що ледь вижив. Тільки говорив: «Якби ви знали, в якому ми пеклі», - згадує тітка Дмитра Галина Мовчан. – Коли почули по новинах екстрене повідомлення, що під Краматорськом впав вертоліт. Ми все кидаємо і телефонуємо до Діми, а він вже не відповідає. Потім нам сказали, що він загинув. Це страшне.

 

«Пілоти не вмирають - вони повертаються на небо»: кременчужани попрощалися з Дмитром Мовчаном

На фото батько льотчика Василь Мовчан та молодший брат (по центру)


– Він як відчував. Колись сказав, як щось трапиться поховайте в Рокитному, - додав батько Василь Мовчан, - Серце боліло, адже там війна йде. Але коли приїжджав, завжди говорив, що у нього все добре.


Рідні згадують Дмитра як щирого, веселого, який завжди прийде на допомогу.


Тітка розповіла, що дитинство своє Дмитро провів у Рокитному. Він завжди намагався допомогти по господарству, навіть у три рочки допомагав збирати сіно до купи.


– Діма, як і дід, дуже любив коней. Було, коли дід ввечері забрав його з собою до конюшні, й Дімі дуже захотілося взяти собі лоша. Ну, й конюх пообіцяв йому лоша. Зранку дід пішов на роботу, а Діма маленьким сам о 5 ранку пішов на бригаду обирати собі лоша. Згодом у дворі в нас відкриваються ворота й привели його додому, - розповіла тітка Галина.


Народився Дмитро 12 лютого 1978 року у с. Рокитне Кременчуцького району. Разом з батьками у дитинстві переїхав до Кременчука. Після закінчення школи №30 вступив до Кременчуцького професійного ліцею№7, здобув професію верстатника. Дмитро дуже мріяв про небо, тому у 1996 році вступив до Кременчуцького льотного коледжу. У 2012 року підписав контракт із Збройними Силами, служив штурманом у Бродах Львівської області у складі вертолітної бригади військової льотної частини. Саме ця бригада брала участь у бойових діях на Донбасі з перших днів війни. У 2015 року перевівся до вертолітної бригади Полтави. З лютого 2017 року перебував у відрядженні в Краматорську у складі 18-ї окремої бригади армійської авіації Збройних Сил України. У Дмитра залишились мама, тато та молодший брат Олександр.


Попрощалися з Дмитром у міському Палаці культури рідні побратими та представники самоврядування. Після панахиди прощання у Свято-Миколаївському соборі колона з загиблим відправилася до кладовища у с. Рокитне.

 

Напередодні, на території в/ч А3384 відбулося прощання з загиблим екіпажем вертольоту Мі-2. На церемонії були присутні представники командування Сухопутних військ та місцевого самоврядування. Панахиду проводив Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір УПЦ Київського патріархату. Попрощалися з військовими під автоматну чергу та прольотом вертольотів. По закінченню траурних заходів тіла загиблих військовослужбовців доставили до Семенівки, Горішніх Плавнів та Кременчука. Євгена Волошина з Горішніх Плавнів та Романа Кондула з Семенівки поховали 30 березня.


Дмитра Мовчана автомобілісти Кременчука зустріли на виїзді у місто. Під гул сирен колона з 20 автомобілів проїхалася вулицями Кременчука від Молодіжного до моргу Першої міської лікарні. По дорозі колона зупинилась на вул. Київській, де раніше мешкав Дмитро Мовчан.

 

Автор: Альона Душенко Фото: Алёна Душенко, Александр Попенко
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.
  • НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ:


Вверх