Без оптимізації системи соціального захисту, українці можуть так і залишитись «незахищеними верствами» населення

                                                                                                        - Чи довго чекати змін на краще?

                                                                                                        - Якщо чекати, то довго!

Союз радянських республік завжди був соціальним для своїх громадян. Однак з тих пір в Україні, у цій сфері, мало що змінилось – на папері ми така ж соціальна країна, адже 34,4% ВВП перерозподіляється через бюджет, а де-факто – соціально незахищена.

Майже з самого проголошення Україною незалежності, матеріальна підтримка супроводжує українців з народження і до смерті:

допомога при народженні;
виплати багатодітним сім’ям, дітям-сиротам, інвалідам, студентам;
допомога по безробіттю;
оплата ЖКП та оплата житла для переселенців.

У жодному разі неможна розцінювати це як негативний аспект. Але, на сьогоднішній день, в Україні у сфері соціального захисту та соціального забезпечення присутня непрозора та неефективна система пільг і соціальних виплат. Держава утримує громіздку мережу комунальних та державних закладів соціальних служб та соціального захисту, натомість реальна соціальна підтримка населення залишається на низькому рівні.

В Україні 300 тис. сімей отримують допомогу як малозабезпечені. У 2017 році на це було витрачено майже 12 млрд. грн з держбюджету. При цьому, третина одержувачів не працює і не особливо шукає роботу. Чому ж система соціальної допомоги, витрачаючи стільки ресурсів держави, не здатна перемогти бідність?

Тому що, дати грошей – це точкова допомога, ефективність вкладання в яку дорівнює нулю. Сектор соціального захисту потрібно повністю переформувати та оптимізувати. Збільшити розмір допомоги - набагато простіше, аніж надати можливість для розвитку та працевлаштування, особливо для соціально незахищених верств населення.

Сьогодні в Україні більше 2,6 млн чоловік з інвалідністю, з них близько 160 тисяч - діти з інвалідністю. При цьому у навчальних закладах усіх рівнів навчаються лише 95 тисяч дітей, учнів і студентів з інвалідністю. До того ж численність студентів з інвалідністю в ВУЗах постійно скорочується.

Молодім людям з особливими потребами необхідно створювати сприятливі умови для всебічного розвитку, для опанування ними знань і навичок, які будуть необхідними для отримання шкільної та вузовської освіти, для їх соціальної адаптації у суспільстві. Вони повинні мати можливість приймати посильні участь у політичному та економічному житті країни.

Не забезпечується і конституційна гарантія щодо надання безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.

Безсумнівно, кошти на це виділяються, але порядок та кількість отримання ліків визначається лише сімейним лікарем.

Ситуація на Полтавщині: учасник ЧАЕС рік не може отримати ліки на підтримку здоров’я передбачені державою. У відповідь лише: «Коштів з бюджету не виділено». І замість того, щоб відстоювати свої права, звертатись у інші вищі інстанції, все спускається нанівець.

І це далеко не поодинокий випадок. І доки сам українець не захоче змін, покращення не відбудеться. За свої ж інтереси «відсидіти» вже не вийде.

Часто під час наметової кампанії у районах Полтавської області люди говорять: «Дайте краще 200 грн., аніж газетку».

Ті ж 200 грн. навряд чи вирішать їх питання сьогодні, а завтрашній день буде таким як і позавчорашній. Сподіватись на державу це добре, однак потрібно розвиватись, знаючи про нестабільність державної політики України. І тоді, будь-хто б не був при владі, яка б ситуація не була, українець як розвинена особистість знайде шлях фінансового забезпечення себе та своєї родини.

Сьогодні, Україна у режимі «жорсткої економії» ресурсів, а від так і доцільною була б своєрідна монетизації пільг.

Що я маю на увазі: на кожного представника соціальної категорії у матеріальній допомозі закладена пільга ( чи то на проїзд, чи то на будь-що), але не кожен користується ними. Ефективніше було б їх замінити талонами, а категорію талонів обирає сам українець: чи то кількість перевезень в громадському транспорті, чи то на продукти, чи то на ліки. Таким чином, можна мінімізувати корупційний та фактор зловживання, а від так забезпечити цільове використання та ефективне використання допомоги.

Окрім оптимізації нормативно-правової бази, потрібна державна програма надання грантів для малих підприємств, пільги на придбання житла, податкові канікули для СПД-інвалідів, які починають своє власне мало підприємство.

У моєму розумінні, соціальна відповідальність держави - це ефективно функціонуюча система соціального захисту громадян та конкретних дій влади, які наочно демонструють, що соціально незахищені громадяни держави потрібні, і що підтримка молодих людей з особливими потребами - це цінна інвестиція держави в успішне майбутнє країни.

Анатолій Бистрай,

член політради Полтавської обласної

організації політичної партії «ОСНОВА»