Додому привезли воїна огорнутого стягом: під Кременчуком попрощалися з Олегом Потакуєвим

22.11.2022, 19:00 Переглядів: 5 483

 Поховали військового у Новій Знам'янці

Сьогодні, 22 листопада, у Новій Знам'янці Кременчуцького району попрощалися з 32-річним військовим Олегом Потакуєвим. Він був стрільцем-санітаром третього десантно-штурмового взводу 4 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону. Загинув захисник 29 жовтня під час бойового завдання в районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області.

 

Автоколона з Кременчука під синьо-жовтими стягами та сигнали автомобілів вирушила до Нової Знам'янки.

 

Це був останній шлях військового додому, дому де на нього чекали батьки. На під'їзді колону зустрічали односельці, які схилились на коліно та кидали квіти під автомобіль з домовиною.

 

Військові занесли до подвір'я рідного дому труну із загиблим Олегом Потакуєвим. Рідні одразу кинулися до домовини.

Синку, синочку, ти є нас захищав... пролунало на похованні.

Один за одним односельці покладали квіти та віддавали шану захиснику. Панахиду на подвір'ї рідного дому провів священник Олександр.

Жодне слово не зменшить біль рідних. Не знайдеться таких слів... Ніхто не думав, що випаде на нашу долю страшна війна. Так сталося, бо хтось поставив на перше місце свої власні амбіції й вирішив за нас, що ми не гідні жити тим життям, яким живемо, — звернувся до присутніх священник Олександр.

 

Й зачитав слова Василя Симоненка, які були сказані ще у 1955 році й досі є актуальними.

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

Але не я... Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,—
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

 

Односельці до кладовища йшли за машиною, в якому вели їх Олега. Після військового салюту трьома залпами холостими патронами під славень України — тіло захисника Олега Потакуєва придали землі.

*Олег Володимирович Потакуєв народився 27 жовтня 1990 року в селі Нова Знам'янка Кременчуцького району. З 1997 до 2008 рік закінчив 11-класів у Вільнотерешківській загальноосвітній школі.

У 2008 році вступив до професійно-технічного училища №22, який закінчив у 2009 році отримавши професію — слюсаря ремонтника-інструментальника.

Розпочав свою трудову діяльність на Кременчуцькому колісному заводі за своєю спеціальністю. Випробував свої сили на підприємстві ПАТ «АвтоКрАЗ» на різних посадах.

У 2012 році працював у гіпермаркеті «Нова лінія» вантажником, а потім продавцем-консультантом.

Тривалий час набував навичок у транспортному цеху ПАТ «Укртатнафта» на посаді водія вантажника автомобілів, а потім був переведений водієм транспортних засобів медичної швидкої автомобільної допомоги.

З серпня 2021 року працював у приватному підприємстві водієм таксі у Києві. Повернувся додому на початку лютого 2022 року.

З перших днів повномасштабної війни брав активну участь у чергуванні та патрулюванні на території Піщанської громади. У липні пішов добровольцем захищати Україну у лавах Збройних Сил України.

29 жовтня трагічно загинув під час боїв біля села Новомихайлівка Донецької області.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 47 від 24 листопада 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх