30 років прожив як 90: історія Максима Кагала – загиблого у боях за Маріуполь чемпіона світу

21.06.2022, 16:29 Переглядів: 6 796

 Максим Кагал – чемпіон світу з кікбоксингу загинув у боях за Маріуполь

Сталь – слово, яке болісно коле під ребрами кожного українця. Захисників Маріуполя не брали кулі, їхньої волі не зламав голод. Вони виконали усі поставленні завдання і отримали нове – зберегти життя. Ціна стійкості й так надто висока – на "Азовсталі" полягли кращі з кращих. Про це повідомляє видання 24 канал

Понад 200 тіл уже передали Україні, ще стільки ж – досі під руїнами заводу-фортеці. Триває ідентифікація загиблих. Наразі невідомо, чи є серед них військовий, на честь якого цей текст, – герой України, чемпіон світу з кікбоксингу Максим Кагал. Рідні сподіваються зустріти Максима якнайшвидше, щоб поховати як годиться. А поки хочуть, аби про світло його душі знали.

Максим Кагал – чемпіон світу з кікбоксингу, мав блискучу кар'єру і потенціал у спорті, але обрав шлях воїна. Захищав Батьківщину у складі полку оборонців Маріуполя. 25 березня загинув від авіаудару росіян.

Попри численні нагороди був звичайним хлопцем: розповідь подруги про Максима Кагала

Про що мріяв і чим жив Максим – розповіла 24 каналу його подруга Ольга. Ми говорили у повній тиші, іноді зупинялись, аби осягнути втрату і біль.

- Максим мій найближчий друг, він був мені як брат. Це дуже гідна людина. Чемпіон світу з кікбоксингу, кандидат в майстри спорту. Свого часу був першим, хто з полку отримав нагороду "берет з відзнакою" – це солідна нагорода Національної гвардії України, – розповідає Ольга.
Максим Кагал виборов нагороду Нацгвардії "берет з відзнакою"
Максим Кагал виборов нагороду Нацгвардії "берет з відзнакою"

Любов до Батьківщини була сильнішою за спортивні амбіції

5 липня Максиму мав би виповнитись 31 рік, він з міста Кременчука. За словами подруги, попри численні нагороди, був звичайним хлопцем, який любив життя і спорт. Згодом любов до Батьківщини стала сильнішою за любов до спорту. Чи то потреба у захисті України відчувалась надто гостро. Тож спортивну кар'єру Максим змінив на військову.

- Максим долучився до полку захисників Маріуполя у липні 2015 року. Згодом у полку закінчив сержантські курси і став старшим сержантом. Це була та людина, за якою йшли, до якої дослухались. Був гідним командиром свого підрозділу, – каже Ольга.

Спортивні амбіції Максим тепер втілював інакше – був представником від полку на всіх можливих змаганнях, які проводили ЗСУ та Нацгвардія: бокс, кросфіт, біг, змагання з перешкодами.

- Це була людина-сонце. Про таких людей хочеться говорити, – додає подруга.
Максим Кагал з 15 років професійно займався спортом
Максим Кагал з 15 років професійно займався спортом

Позивний "Пістон": у військового не було простих перемог

У Максима був позивний "Пістон". Ольга каже, що усі в полку знали, якщо "Пістон" бере участь у змаганнях, він їх виграє. Хлопець був гордістю для усіх.

Напередодні повномасштабного вторгнення, 8 лютого, Ольга приїжджала в Маріуполь і бачилася з Максимом. Тоді вони й говорили про його славу непереможного.

- Я сказала йому: "Ти знаєш, що деякі хлопці не хочуть брати участь у змаганнях, як дізнаються, що будеш ти. Бо це очевидно, що виграє "Пістон".

Я перемагаю не тому, що я такий народився, а тому, що докладаю максимум зусиль. До кожного змагання – велике воно чи маленьке – я докладаю максимум своїх зусиль і готуюсь до цього, – відповів Максим.

Так і в бою "Пістон" докладав максимум зусиль, аби втримати наступ росіян, аби врятувати побратимів, аби захистити цивільних.

Крім участі у змаганнях, поміж службою, Максим на базі полку вчив хлопців кікбоксингу, кросфіту. Ольга пригадує, що у групах набиралось по 30 бійців.

- Не завжди хороший спортсмен – це хороший тренер. Однак у Максима і тут був успіх. Йому вдавалось класно тренувати, – додає дівчина.

30 років прожив ніби за 90 – боєць не змарнував ні хвилини життя

Дозвілля Максим теж проводив активно – походи в гори, подорожі, усі можливі активності і зустрічі з друзями.

- Він така людина, що за 30 років у мене немає таких знайомих – ці 30 років він прожив життя, ніби за 90 років. У нього чи не кожні вихідні – змагання, інші вихідні – підготовка до змагань. Коли в нього були відпустки, він завжди ходив в гори з хлопцями-побратимами – взимку чи влітку – вони завжди проходили двотисячники, – розповіла Ольга.

Пригадує, якщо Максиму видавалась нагода приїхати в Київ, вони встигали "і на байдарках покататися, і на велосипеді місто об'їхати, і в музей сходити”.

Максим Кагал любив активне дозвілля, а найбільше – походи в гори.

 

- Це дуже крута людина була… 25 березня 2022 року він загинув від авіаудару поблизу "Азовсталі". Зараз його тіло перебуває там", – каже Ольга.

За особисту мужність і героїзм старшому лейтенантові Максиму Кагалу надано звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота зірка". Посмертно.

Багато тіл досі під уламками, ми чекаємо, коли їх всіх розкопають і зможуть привезти. Це більше залежить він іншої сторони, від Росії. Це дуже велика втрата. Для України, військових і для цивільних важливо попрощатися з кожним українським воїном, провести його в останній шлях, – наголосила Ольга.

Воїн до останнього боронив Маріуполь

Загинув Максим Кагал, коли в місті точилися важкі бої. Ольга припускає, що росіяни особливо жорстоко наступали, бо отримали відповідний наказ.

- Бомби проривали триповерхові бункери, вони були надпотужні. Наскільки нам відомо, вони навіть розконсервовували бомби, які використовували востаннє під час бойових дій в Афганістані. Попри те, що там (у бункерах "Азовсталі") дійсно дуже товсті стіни, їх все одно пробивало, – розповіла дівчина.

Про це Ольга знає з розповідей чоловіка – він теж захисник Маріуполя, разом з Максимом був на "Азовсталі". Отримав поранення і був евакуйований разом з іншими захисниками на підконтрольну Росії територію. Востаннє чоловік Ольги виходив на зв'язок 5 травня. Втрата Максима для них обох важка.

Максим Кагал під час оборони Маріуполя
Максим Кагал під час оборони Маріуполя

Максим загинув, як і хотів, зі зброєю в руках

Максим Кагал загинув у бою. Його не взяли кулі, але під час штурму позицій наших військових на околиці Маріуполя поряд з воїном впала авіабомба. Вона й обірвала його життя.

- Він загинув так, як і хотів – зі зброєю в руках. Це для нього дуже гідна смерть. А для нас це болюча втрата. Дуже велика втрата, тому що таких людей – один на мільйон, не побоюсь цього сказати. Ми завжди думали – от хто-хто, а він точно виживе, тому що він такий спортивний, він завжди пробігав всі змагання першим. Я завжди жартувала, що на машині їду довше, ніж він біжить. Але, на жаль, бомба не залишила йому шансів, – розповіла Ольга.

Волю і найбільшу мрію бійця втілять друзі

На честь Максима друзі хочуть відкрити спортивний хаб у рідному місті бійця, у Кременчуці. Кажуть, для нього було важливим, щоб усі діти, незалежно від фінансового забезпечення їх батьків, мали можливість займатись спортом і розвиватись.

Виконання волі бійця, втілення у життя його мрії допомагає пережити втрату. Однак повірити у неї Ольги все ще складно і боляче.

- Мені досі дуже важко усвідомити, що я його не побачу, що він не приїде, що ми не будемо проводити час, як і раніше. Ми з ним збиралися їхати дивитися на китів – не встигли. Раніше у нас була мрія – побачити Північне сяйво, і ми її втілили ще з трьома бійцями у 2020 році, – ділиться дівчина.
Максим разом з побратимами здійснив мрію і побачив Північне сяйво
Максим разом з побратимами здійснив мрію і побачив Північне сяйво

Пригадуючи мрії бійців полку захисників Маріуполя, Ольга не могла не прокоментувати російську пропаганду, яка намагається спотворити їх обличчя, називаючи "нацистами і головорізами".

- Я просто згадую, як ці хлопці в снігу борсалися, сніжками кидали один в одного, наскільки вони щирі люди. Мені здається, що якщо один раз ти мав контакт з бійцем полку, спілкувався – ти ніколи не думатимеш про них погано. Навіть зараз є відео, як вони тварин прихистили на "Азовсталі", годували їх, самі не маючи, що їсти. Це дійсно дуже гідні люди, – визнає Ольга.

Полк захисників Маріуполя – це люди, які мали все для щасливого життя, але пішли на війну

Слухаючи розповідь Ольги про Максима, я запитала, чи знає вона, чому маючи такі перспективи у спорті та активне життя, він вирішив стати військовий. У відповідь дівчина спокійно посміхнулась і зауважила, що таку долю обрав не лише Максим. Більшість хлопців з гарнізону Маріуполя мають успішні бізнеси, кар'єру, сім'ї. Але в 2014 році вони перейшли в захист, не чекаючи, поки війна прийде до них у місто.

- Максим був з тих людей, які розуміли, якщо не йти на Схід і не чинити опір ворогу, то війна прийде на всю територію України. Максим пішов на війну, як і його побратими, бо захист Батьківщини, обов'язок перед Батьківщиною для них набагато важливіший, ніж особисте життя, – наголосила дівчина.

Та додає, що вони розуміли, що рано чи пізно повномасштабна війна почнеться. До цього полк готувався протягом 8 років. Ольга пригадує, що командир Денис Прокопенко завжди зустрічав будь-кого охочого, хто хотів подивитися на побут, на полігон, на навчання бійців і всі завжди були приємно здивовані їх рівнем підготовки.

- Хлопці постійно тренувалися, вони і десантуру проходили, і піхотні занурювання. Усі ці 8 років вони розуміли, що ворог дуже близько, і рано чи пізно повномасштабна війна буде, – каже Ольга.
Максим вважав захист Батьківщини своїм обов'язком
Максим вважав захист Батьківщини своїм обов'язком

Гідному супернику – гідний супротивник: Росія веде не війну, а геноцид

Однак дівчина зауважує, що, на жаль, те що відбувається зараз, важко назвати війною. Дії Росії – це геноцид.

- У Маріуполі не вціліло жодної будівлі – вони просто гатили бомбами, скидати по мирних важкі бомби – це не тактика військових. Я вважаю, гідному супернику потрібен гідний суперник, – додає Ольга.

Дівчина наголошує, що хлопці до останнього дня на "Азовсталі" тримали оборону і вели бої. Майже не маючи боєкомплектів, підривали ворога та ворожу техніку.

- Хлопці не сиділи просто в бункерах – вони вели бої, наскільки це було можливо, – додає Ольга.

Саме така цілковита віддача і є принципом ведення війни українськими військовими. Саме таким і був Максим Кагал – захисником Батьківщині, волі та честі, вів війну за правилами гідного військового. Проти нього ж вийшли ті, хто їх не знає, від гідності у яких немає нічого. Противник, який не знає ні правил, ні принципів – лише жагу вбивства та загарбання.

Ми на своїй землі і, попри темряву душі ворога, світло душ наших захисників – небачена сила. Зрештою, ми зупинимо смерть, оплачемо страшні втрати. І навіки пам'ятатимемо ціну вільного подиху та цвіт нації, який забрали у нас росіяни.

Автор: 24 канал
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.

ФРОНТОВІ ІСТОРІЇ КРЕМЕНЧУЖАН:

У цьому сюжеті «Кременчуцький ТелеграфЪ» зібрав інтерв'ю з кременчуцькими бійцями і волонтерами, які своїми очима бачили жахи подій на Сході. Це розповіді про війну, на якій гинули наші захисники, щоб не допустити просування агресора.

Низький уклін всім бійцям. Слава героям! Герої не вмирають!



Свіжий випуск

№ 47 від 24 листопада 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх