30 років прожив як 90: історія Максима Кагала – загиблого у боях за Маріуполь чемпіона світу

Сталь – слово, яке болісно коле під ребрами кожного українця. Захисників Маріуполя не брали кулі, їхньої волі не зламав голод. Вони виконали усі поставленні завдання і отримали нове – зберегти життя. Ціна стійкості й так надто висока – на "Азовсталі" полягли кращі з кращих. Про це повідомляє видання 24 канал. 

Понад 200 тіл уже передали Україні, ще стільки ж – досі під руїнами заводу-фортеці. Триває ідентифікація загиблих. Наразі невідомо, чи є серед них військовий, на честь якого цей текст, – герой України, чемпіон світу з кікбоксингу Максим Кагал. Рідні сподіваються зустріти Максима якнайшвидше, щоб поховати як годиться. А поки хочуть, аби про світло його душі знали.

Максим Кагал – чемпіон світу з кікбоксингу, мав блискучу кар'єру і потенціал у спорті, але обрав шлях воїна. Захищав Батьківщину у складі полку оборонців Маріуполя. 25 березня загинув від авіаудару росіян.

Попри численні нагороди був звичайним хлопцем: розповідь подруги про Максима Кагала

Про що мріяв і чим жив Максим – розповіла 24 каналу його подруга Ольга. Ми говорили у повній тиші, іноді зупинялись, аби осягнути втрату і біль.

Любов до Батьківщини була сильнішою за спортивні амбіції

5 липня Максиму мав би виповнитись 31 рік, він з міста Кременчука. За словами подруги, попри численні нагороди, був звичайним хлопцем, який любив життя і спорт. Згодом любов до Батьківщини стала сильнішою за любов до спорту. Чи то потреба у захисті України відчувалась надто гостро. Тож спортивну кар'єру Максим змінив на військову.

Спортивні амбіції Максим тепер втілював інакше – був представником від полку на всіх можливих змаганнях, які проводили ЗСУ та Нацгвардія: бокс, кросфіт, біг, змагання з перешкодами.

Позивний "Пістон": у військового не було простих перемог

У Максима був позивний "Пістон". Ольга каже, що усі в полку знали, якщо "Пістон" бере участь у змаганнях, він їх виграє. Хлопець був гордістю для усіх.

Напередодні повномасштабного вторгнення, 8 лютого, Ольга приїжджала в Маріуполь і бачилася з Максимом. Тоді вони й говорили про його славу непереможного.

Так і в бою "Пістон" докладав максимум зусиль, аби втримати наступ росіян, аби врятувати побратимів, аби захистити цивільних.

Крім участі у змаганнях, поміж службою, Максим на базі полку вчив хлопців кікбоксингу, кросфіту. Ольга пригадує, що у групах набиралось по 30 бійців.

30 років прожив ніби за 90 – боєць не змарнував ні хвилини життя

Дозвілля Максим теж проводив активно – походи в гори, подорожі, усі можливі активності і зустрічі з друзями.

Пригадує, якщо Максиму видавалась нагода приїхати в Київ, вони встигали "і на байдарках покататися, і на велосипеді місто об'їхати, і в музей сходити”.

Максим Кагал любив активне дозвілля, а найбільше – походи в гори.

За особисту мужність і героїзм старшому лейтенантові Максиму Кагалу надано звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота зірка". Посмертно.

Багато тіл досі під уламками, ми чекаємо, коли їх всіх розкопають і зможуть привезти. Це більше залежить він іншої сторони, від Росії. Це дуже велика втрата. Для України, військових і для цивільних важливо попрощатися з кожним українським воїном, провести його в останній шлях, – наголосила Ольга.

Воїн до останнього боронив Маріуполь

Загинув Максим Кагал, коли в місті точилися важкі бої. Ольга припускає, що росіяни особливо жорстоко наступали, бо отримали відповідний наказ.

Про це Ольга знає з розповідей чоловіка – він теж захисник Маріуполя, разом з Максимом був на "Азовсталі". Отримав поранення і був евакуйований разом з іншими захисниками на підконтрольну Росії територію. Востаннє чоловік Ольги виходив на зв'язок 5 травня. Втрата Максима для них обох важка.

Максим загинув, як і хотів, зі зброєю в руках

Максим Кагал загинув у бою. Його не взяли кулі, але під час штурму позицій наших військових на околиці Маріуполя поряд з воїном впала авіабомба. Вона й обірвала його життя.

Волю і найбільшу мрію бійця втілять друзі

На честь Максима друзі хочуть відкрити спортивний хаб у рідному місті бійця, у Кременчуці. Кажуть, для нього було важливим, щоб усі діти, незалежно від фінансового забезпечення їх батьків, мали можливість займатись спортом і розвиватись.

Виконання волі бійця, втілення у життя його мрії допомагає пережити втрату. Однак повірити у неї Ольги все ще складно і боляче.

Пригадуючи мрії бійців полку захисників Маріуполя, Ольга не могла не прокоментувати російську пропаганду, яка намагається спотворити їх обличчя, називаючи "нацистами і головорізами".

Полк захисників Маріуполя – це люди, які мали все для щасливого життя, але пішли на війну

Слухаючи розповідь Ольги про Максима, я запитала, чи знає вона, чому маючи такі перспективи у спорті та активне життя, він вирішив стати військовий. У відповідь дівчина спокійно посміхнулась і зауважила, що таку долю обрав не лише Максим. Більшість хлопців з гарнізону Маріуполя мають успішні бізнеси, кар'єру, сім'ї. Але в 2014 році вони перейшли в захист, не чекаючи, поки війна прийде до них у місто.

Та додає, що вони розуміли, що рано чи пізно повномасштабна війна почнеться. До цього полк готувався протягом 8 років. Ольга пригадує, що командир Денис Прокопенко завжди зустрічав будь-кого охочого, хто хотів подивитися на побут, на полігон, на навчання бійців і всі завжди були приємно здивовані їх рівнем підготовки.

Гідному супернику – гідний супротивник: Росія веде не війну, а геноцид

Однак дівчина зауважує, що, на жаль, те що відбувається зараз, важко назвати війною. Дії Росії – це геноцид.

Дівчина наголошує, що хлопці до останнього дня на "Азовсталі" тримали оборону і вели бої. Майже не маючи боєкомплектів, підривали ворога та ворожу техніку.

Саме така цілковита віддача і є принципом ведення війни українськими військовими. Саме таким і був Максим Кагал – захисником Батьківщині, волі та честі, вів війну за правилами гідного військового. Проти нього ж вийшли ті, хто їх не знає, від гідності у яких немає нічого. Противник, який не знає ні правил, ні принципів – лише жагу вбивства та загарбання.

Ми на своїй землі і, попри темряву душі ворога, світло душ наших захисників – небачена сила. Зрештою, ми зупинимо смерть, оплачемо страшні втрати. І навіки пам'ятатимемо ціну вільного подиху та цвіт нації, який забрали у нас росіяни.