Послання з минулого: як виглядали 150 років тому листівки у Кременчуці

20.02.2022, 10:03 Переглядів: 2 929

 

Давайте разом подивимося, як вітали один одного українці

У 2022 році виповнюється 150 років з часу появи такого різновиду поштового відправлення, як поштова листівка вітчизняного виробництва. Так співпало, що в рамках роботи по комплектуванню фондів довелося займатись науковою атрибуцією і описом предметів саме цієї групи – колекції дореволюційних поштових карток, подарованих музею відомим кременчуцьким колекціонером Антіповим Віктором Васильовичем, за що йому щиро вдячні.

При опрацюванні фахової літератури з цієї теми і безпосередньо самих предметів простежується цікава еволюція поштової листівки. Спочатку вона мала непривабливий зовнішній вигляд: на прямокутному аркуші сіруватого цупкого паперу з однієї сторони було місце для адреси й марки, з іншої – для короткого листа. Такі поштові картки використовували переважно для ділової переписки.

До речі, в музейних фондах зберігається неілюстрована поштівка, датована 1898 роком, люб’язно подарована ще одним відомим колекціонером Кисельовим Ігорем Андрійовичем. Розміри картки (9,3 х 14,3 см) трохи перевищували, але в припустимих нормах, стандарти, встановлені Всесвітнім поштовим союзом (9х14 см). Це так званий подвійний поштовий лист. Перші російські подвійні поштові картки ввели в обіг з 1886 року. По суті це був один аркуш з надрукованими однаковими двома бланками листів, який перегинався навпіл. Відправник заповнював один лист, а сплачував вартість двох і, таким чином, коректно нагадував адресату про негайну відповідь, яку той міг одразу й надати, відділивши незаповнену картку від написаної. Подвійний відкритий лист швидко завоював популярність і призначався переважно для закордонних відправлень. Відкритий лист з музейної колекції, відправлений свого часу з Кременчука Ісаком Блюмом 16 жовтня до Саксонії в м. Пауза, де пройшов пошту 01.11.1898 р., був придбаний колекціонером у Німеччині і повернувся в Кременчук уже в якості предмета музейного значення майже через 130 років після відправлення. Дуже цікавий факт!

 
Монопольне право друку листівок належало поштовому відомству протягом 1872-1894 років. Зростаюча популярність відкритих листів була обумовлена очевидними перевагами – економією на папері, конвертах, часі, які публіка одразу оцінила. Активне використання поштівок не лише для коротких повідомлень, але й для поздоровних послань вимагало поліпшення естетичного вигляду.

В 1894 році дозвіл на друк отримують приватні виробництва. І ось із цього часу починається становлення і розквіт вітчизняної ілюстрованої поштової картки. Розрізняють такі ілюстровані поштові листівки: художні – оригінальні (виконані художником безпосередньо тільки для відтворення на поштових листівках) і репродукційні (репродукції з художніх творів) та фотонатурні або ж документальні (в основі яких лежить фотографія). Серед останніх особливо цінним документальним джерелом про життя і побут краю, історичним матеріалом для істориків, культурологів, мистецтвознавців є видові поштові фотолистівки. Їх поява з кінця ХІХ ст. була пов’язана з розвитком фотографії і фотодруку. Популярними серед населення були поштівки із зображенням різних куточків країни з «приветом» або «поклоном», коли можна було відправити вісточку з певного населеного пункту саме на листівці з його оригінальним краєвидом.

На території Російської імперії, куди входили на той час наші землі, дуже популярними були серії «Малороссія», «Виды Малороссіи», «Типы Малороссіи».

Одне із перших видавництв, яке займалось випуском ілюстрованих відкритих листів з 1896 р., було організоване при Петербурзькому «попечительном комитете о сестрах милосердия Красного Креста (Община святой Евгении)». Перша ілюстрована поштова листівка цього видавництва побачила світ в 1898 р. З 1904 року адресна сторона листівок розділяється на поле для листа й адреси, згідно з вимогами Всесвітнього поштового союзу.

Євгеніївський відкритий лист був упізнаваним завдяки особливому дизайну адресної сторони, яку розробляли в різний час художники В.П. Шнейдер, Є.Є. Лансере. Община отримала дозвіл на продаж поштівок у кіосках Червоного Хреста на залізничних вокзалах, пристанях по всій Росії. На євгеніївських листівках зафіксовані 3000 видатних місць в 200 географічних точках світу, в тому числі краєвиди Полтавської губернії. Тираж однієї листівки досягав до 10000 екземплярів, а деякі перевидавались до 5-6 разів. Всі вони вирізняються високою поліграфічною якістю.

Община Святої Євгенії тісно співпрацювала з відомими фотографами, художниками, такими як В. Світличний – учень відомого київського фотографа і художника Франца де Мезера, Анатолій Миколайович Павлович – уродженець Полтави, з 1907 року працював в Петербурзі фотографом у музеї етнографії, в 1908-1909 роках виїжджав у Чернігівську і Полтавську губернії для збору етнографічних колекцій, тоді й були зроблені фотографії; Йозеф Целестинович Хмелевський (18.3.1849, Варшава - 5.8.1924, Полтава) – відомий український фотограф і фоторепортер, один з найбільш відомих фотомайстрів Російської Імперії 2-ї половини ХІХ – початку ХХ ст. , проживав у Полтаві з 1875 року.

Авторами фото на видових поштівках з нашої колекції були як названі вище відомі професіонали, так і любителі, наприклад Шевченко з Ромен. Друкувались поштові листівки спочатку в техніці літографія, а згодом в техніці фототипія, яка дозволяла відтворювати фотознімки без перерисовки і гравірування за допомогою друкарської форми – скляної або металевої пластини зі світлочутливим шаром желатину, на який з негативу копіювалося відтворюване зображення. Фототипією називається і сам відбиток, отриманий даним способом. Фототипіями називали також майстерні при фотографічних закладах, які займались фототипним друком. Якісні папір та фарби поставляли з Німеччини.

 

Для друку листівок серії «Українські тіпи» були використані фотокартки корифеїв українського професійного театру. Так, для образу «Веселої дівчини» – портрет Марії Садовської-Барілотті, сестри братів Тобілевичів, краса якої слугувала еталоном української вроди. Листівки, пов’язані з М. Гоголем, випускались до 100-річчя письменника в 1909 році як відомими видавництвами, наприклад, Товариство «Контрагент печати», так і провінційними фотографами - «Фотографія Фрога і сини в Миргороді». Поштові листівки серія «Виды Малороссіи» випускалися видавництвом «писчебумажного магазина» I.Дохмана в Полтаві. Представлені в колекції поштівки київських видавництв «Разсветъ» та «Українська хата».

З початком Першої світової війни 1914 року з’являється ряд заборон на зйомки, притихає фотографічна діяльність. Як правило, видавництва протягом 1914-1917 років мусили використовувати старі негативи, сірий рихлий неякісний папір, оскільки поставки з Німеччини якісного паперу та фарб припинились. В роки революції і громадянської війни, за радянських часів випускалось карток дуже мало. В 1925 році змінюється їх розмір: 10,5 х 14,8 см. І тільки в 1960-і роки масовий випуск відкритих поштових листів відновлюється. Але їх якість була далеко не вищого ґатунку. Для покращення ситуації навіть було прийнято спеціальне рішення Ради Міністрів СРСР в травні 1966 року. Звичайно, з часом змінювалися зміст і форми, друкарська техніка, але незмінною залишалась популярність цієї форми поштового відправлення ще до початку 1990-х років.Згадалося, як не так давно народ активно поспішав перед святами, особливо новорічними і весняними, до поштових відділень, щоб придбати цілу стопку ілюстрованих карток, бо адресатів – родичів, знайомих, яких хотілося привітати, було вдосталь. Потім вдома складали тексти-привітання, писали їх каліграфічним почерком і хотілося кожному написати щось особливе, тепле й щире.

Цей невеличкий ілюстрований аркушик паперу з текстом на звороті і маркою – не лише різновид поштового відправлення, форма комунікації, але й частка масової культури, яка з розвитком сучасної цифровізації вже зосталася в минулому, і зараз це не просто предмет філокартії, але й предмет музейного значення, вивченням якого займаються спеціалісти різних дисциплін.

Сьогодні достатньо натиснути клавішу гаджета, вибрати електронний малюнок з готовим шаблонним текстом і зробити перепост. З однієї сторони дуже зручно, а з іншої – є в цій зручності відчуття чогось безповоротно втраченого і стає якось трохи сумно. Зрозуміло, що людство рухається вперед, технічний прогрес, все спрямовано на комфорт, безпеку, зручність, але в цьому шаленому прогресі втрачається щось найбільш важливе.

Тримаючи в руках поштові листівки понад сторічної давнини, ось про що подумала. Поштова листівка має свій особливий аромат паперу і чорнила, який не відчуєш віртуально, переглядаючи картинки в Інтернеті на відповідних сайтах. На цих аркушиках рукописні тексти, адреси, прізвища кореспондентів і адресатів – людей, які давно відійшли у Вічність, і не тільки вони, але й їх потомки не в одному поколінні, а поштові картки залишились, як свідчення матеріальної культури, як послання з минулого.

Автор: Музиченко Наталія, старший науковий співробітник Кременчуцького краєзнавчого музею
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.

Історія Кременчука



Свіжий випуск

№ 47 від 24 листопада 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх