Кременчужанка описала містичне вбивство у Кривушах: Дарина Гнатко презентувала роман

25.06.2019, 13:03 Просмотров: 1 934

 

«ТелеграфЪ» побував на презентації «Скелі червоного сонця»

20 червня кременчуцька молода, талановита письменниця, дипломант Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» Дарина Гнатко (Юлія Іргізова) презентувала новий роман на історичну тематику «Скеля червоного сонця». Презентація відбулась у відділі абонементу ЦМБ. «ТелеграфЪ» також на ній побував.


Як зізналися бібліотекарі, презентацію планували ще на квітень, але дізналися, що у травні роман буде представлений на IX Міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал», тож вирішили презентацію перенести.


Роман був виданий «Клубом сімейного дозвілля» у 12 тисячах примірників, уже розійшлося більше 8,5 тисяч.


 


Як розповіла сама Дарина, «Скеля червоного сонця» - книжка містичного змісту. Ідея її написання народилася саме завдяки абонентському відділу бібліотеки, де дівчина взяла почитати «Час Ліліт» Сергія Лободи. Ця книга надихнула письменницю написати щось містичне й собі.


- У мене вже лежав містичний роман «Гніздо кажана», я зараз готую його до друку, але тоді він був недопрацьований і чогось не йшов. І ось мені закортіло написати щось містичне, але інше й пов’язане з Кременчуком. Був вечір і в мене почав народжуватися сюжет – я прямо побачила цю скелю, залиту червоним сонячним світлом! Я придумала, що буде дві сестри, одна з яких покохає чоловіка іншої і, щоб отримати бажане – уб’є сестру. Але щастя не здобуде, а дух сестри буде мститися її нащадкам… Скеля в Кривушах – це моя художня вигадка, бо треба ж було героїню втопити, а де ж її втопити, як не в Дніпрі?


Також авторка популярних романів поспілкувалась з присутніми та відповіла на всі запитання, які цікавили читачів.


 

Про те, як почала писати


Уява в мене була багата з дитинства. Моя подруга дуже любила історії, які я вигадувала. Коли нам було по 10-12 років, ми щовечора збиралися і вона просила розказати їй нову історію. Так жартома я вигадувала історії, іноді записувала їх. Потім стала старшою і мені порадили надіслати свою історію на «Коронацію слова».



Про натхнення


Я надихаюсь читанням. Багато читаю класиків. Зараз читаю Івана Буніна. В нього коротенькі оповідання по 2-3 сторінки, але вони надихнули мене на новий рукопис. Нечуй-Левицький справив на мене велике враження. Першу книжку, «Катерину», я написала під враженням від «Кайдашевої сім’ї».


  


Про режим


Романи дуже різні. «Скеля червоного сонця» написалася за 2 місяці, а «Діаманти Гольдмана» тяжко мені йде – я його з лютого минулого року пишу. Бува така наснага, що я можу по 15 сторінок в день написати, а буває, що плануєш написати 10, а пишеш 1. Я себе не силую – пишу, коли є натхнення. Все одно, те, що видавила із себе мені потім не подобається. В середньому на роман йде 2-4 місяці. Кілька романів я паралельно пишу. Видавці за мною не встигають – видають по книзі в рік, а написаних в мене вже 15.


Про рукописи


Зараз я працюю над новим рукописом «Притулок семи вітрів». Він знову про Кременчуччину ХІХ ст. Трішки схоже на «Мазуревичів» - історія однієї родини. Видавці мені сказали, що читачам до вподоби «історичні» романи.


Хоча зараз до друку готується сучасний роман «Тінь Аспіда» - має вийти восени. Але він не про Кременчук, а про Київ та Йорданію. Це історія про вивіз жінок закордон.


«Діаманти Гольдмана» я дописую, він вже про Кременчук. Про будівлю у центрі міста, де НКВСники катували людей. Лишилося ще сторінок 40 написати, але він хепіендом не закінчиться.


Ще є роман «Гніздо кажана» - про дух монаха, що продав душу заради кохання, але щастя так і не мав. У його родини було повір’я, нібито через рід, дух Данили Кажана повертається. Напружена історія починається коли до його маєтку приїздить наречена праправнука Кажана. Я його написала 4 роки тому, і він лежав недопрацьований, а зараз я до нього повернулась і поглянула «новим оком».


 


Про достовірність


Я ж художник. Я не пишу строго історичні романи, дотримуючись чіткої хронології, не проводжу дослідження. Для мене основне – сюжет і герої, а історичні події йдуть фоном. Достовірність важлива при описі побуту, одягу.



Про автобіографічність


У жодному рукописі чи романі немає нічого автобіографічного. Мої герої – інші люди, які мають свої характери, зовнішність, народжуються в моїй уяві і живуть своїм життям. Я бачу їх перед собою як на екрані. І знайомих своїх я також не описую.


 


Про улюблену книжку


Для мене мої книжки, як діти. Моя бабуся казала: «Діти, як пальці: який не вріж – однаково болить». Так і з книжками. Це моя праця, в основному, емоційна. Я усі їх люблю. Звісно, зараз мені здається, що перші книжки дещо невиписані, недопрацьовані, я трішки інакше писала… А зараз роблю це майстерніше. Якщо вже зовсім прискіпуватися, то зараз мені найбільше подобаються «Мазуревичі» і «Скеля червоного сонця».



Про читачів


Колись мене віднайшла одна студентка і розповіла, що вона по «Мазуревичам» написала цілу наукову роботу. Я була дуже здивована. Відчуття неоднозначні. З одного боку приємно, а з іншого – почуваєшся, ніби ти вже маститий класичний письменник, дивно.


 


Про Полтаву і Кременчук


Я була на презентації перших книг у Полтаві й у мене один з телеканалів брав інтерв’ю і журналістка сказала щось, типу: «Ось Полтава, вона більш культурна, а Кременчук – промисловий»… А мені так образливо стало. Адже у нас Кременчук теж культурний – стільки письменників, поетів, художників!


 

Після презентації авторка підписала книжки усім охочим.

Автор: Руслана Горгола Фото: Артем Коваленко, Руслана Горгола
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
  • НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ:


Вверх