«Кременчуківський ТелеграТЪ» вивчав новий правопис

22 травня Кабінет міністрів ухвалив нову редакцію Українського правопису, який враховує новітні мовні явища. Попередній правопис від 1992 року втратив чинність. Проект підготувала робоча група Української національної комісії з питань правопису. 

Власне, за новим правописом тепер треба буде писати проЄкт, а не проЕкт.  Але про це – трохи згодом…

Нове – добре забуте «старе»

Укладачі нового правопису певною мірою орієнтувалися на мовні норми Харківського правопису, розробленого 1927 році, а надрукованого та введеного у 1929 році  в усіх школах України. Харківський правопис ще називають скрипніківкою (за іменем народного комісара Миколи Скрипника, який його затвердив).

Пам’ятаєте популярну львівську кав’ярню «Гасова лямпа»? «Лямпа, балянс, галянтерея,» – пом’якшений [л’] характерний для Харківського правопису. Також вживалося міт (а не міф), катедра (не кафедра); авдиторія, авдієнція (на місці іншомовного дифтонгу au); Европа (не Європа), але проєкт (не проект)…  Дещо із мовних норм харківського правопису сучасні українці чують на телеканалі СТБ.

Укладачі Харківського правопису намагалися врахувати усі українські мовні традиції  як писемні, так і усні.  У 1933 році норми цього правопису були визнані «націоналістичними». Його укладачі Григорій Голоскевич, Агатангел Кримський, Олена Курило та інші стали жертвами сталінських репресій: тюрми, заслання, табори і навіть страти. Так, було страчено Олексу Синявського, редактора остаточного тексту Харківського правопису. Нарком Скрипник, активний провідник українізації, у 1933 році покінчив життя самогубством… Мовні ж норми українського правопису наблизили до російських.  Про це, зокрема, каже письменниця Лариса Ніцой.

Наразі ж частину мовних норм 1929 року і повертає нам проєкт нового українського правопису (на титульній сторінці усе-ж таки написано проект). Але…

Йдеться про те, що у мову повертається йотування на місці іншомовного [j]: проєкція, фоє.

У чому ж розширення меж дозволеного?

У новому правописі ми знайшли й приклад спрощення, про яке каже пан Стріха: повернути И на початку слова відповідно до вимови: пропонуються варіанти індик/индик, ірод/ирод.

Уже з'явилися жарти з цього приводу.

Які ще варіативні норми пропонуються:

• передавання звука [g] на письмі у іншомовних прізвищах та іменах: допустимими будуть і буква г, і буква ґ. Приміром, Верґілій і Вергілій;
• у запозиченнях із грецької мови допустимими пропонується зробити як нинішню форму, так і форму, що була у Харківському правописі - аудієнція/авдієнція, аудиторія/авдиторія, лауреат/лавреат, пауза/павза, фауна/фавна та інші;
• у багатьох словах грецького походження, узвичаєних в українській мові з Ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: анафема/анатема, дифірамб /дитираамб, ефір/етер, кафедра/катедра, логарифм/логариитм, міф, міфологія / міт, мітолоогія, Агатангел/Агафангел, Афіни/Атени, Борисфен/Бористен, Демосфен/Демостен, Марфа/Марта;
• у художніх текстах іменники третьої відміни на -ть після приголосного, а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь у родовому й давальному відмінках можуть набувати як варіант закінчення -и: гідности, незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости; крови, любови, осени, соли, Білоруси, Руси;
• пропонується варіативне утворення деяких прикметників від власних назв, наприклад – Перемишль – Перемишльський та Перемиський; Радомишль – Радомишльський та Радомиський.

Чи стане філолог «тілологом», а Телеграф – Телегратом?

А тепер, чому ми назвалися «Кременчуківським Телегратом»? Ми от так собі подумали, що у світлі останніх дискусій, як називати кременчужан – чи то кременчучанами, чи то кременчуківцями, в утворенні прикметника від власної назви – теж можлива варіація – кременчуківський (бути кременчучанським щось дуже не хочеться).

Найбільше дискусій у нашому редакційному середовищі викликало вживання Т замість Ф. Невже ТелеграфЪ варіативно стане Телегратом? І які (блін) «тілологи» усе це вигадали?

Та з Ф/Т не так усе просто в українській мові.  Стали ми читати відомих мовників, особливо професорів О. Пономаріва, В. Калашника, а доморощені філологи почали згадувати історію української літературної мови. Отже, з’ясували ми, що йдеться лише про варіативну вимову і написання у запозиченнях з грецької мови Т на місці грецької літери «тета» (th - латинською). Слов’яни сприймали цей міжзубний приголосний звук то як [ф], то як [т] – звідси й варіативність. До речі, у старо- та церковнослов’янській кирилиці для передачі цього звуку була спеціальна літера, як і у грецькій - «фіта»:

Але треба ще розуміти: не в усіх грецьких запозиченнях звук [ф] – на місці «тети», бо у греків було ще й – «фі» (ph – латинською).

• Філологія, філолог – якраз походить від слова з грецькою «фі», а не «тета».
• Телеграф так само - від слова з грецькою «фі», а не «тета» (від грецьких «далеко» та «пишу»).

Отже, «телегратом» ми не станемо у будь-якому разі, це тепер можна сказати точно). Хіба що «далекописом» - це якщо мовники раптом повернуться до слов’янофільства та почнуть боротися проти запозичень. Але не лякайтеся: новий правопис такого не пропонує.

До речі, критики повернення «катедри» та «етеру» якраз кажуть про можливі корекційні помилки з Ф – ну, як у нас з Телегратом…