«Мені хочеться, щоб кіно зняли саме про Кременчук»: відома письменниця Дарина Гнатко презентувала новий роман

18.07.2018, 12:29 Просмотров: 3 059

 

«ТелеграфЪ» теж побував на презентації та поспілкувався з «коронованою» кременчуцькою письменницею
 

Фото: Александр Попенко

15 липня у відділі абонементу ЦМБ ім. М.Горького відбулася зустріч із молодою, талановитою письменницею, нашою землячкою, переможницею престижної літературної премії «Коронація слова» у номінації «Вибір видавця» Дариною Гнатко (Юлією Іргізовою). На зустрічі авторка популярних романів «Катерина», «Проклята краса» та «Душа окаянна» презентувала кременчужанам свою чергову книгу - «Мазуревичі. Історія одного роду», поспілкувалася з присутніми та відповіла на запитання читачів.


«ТелеграфЪ» теж побував на презентації та поспілкувався з «коронованою» кременчуцькою письменницею.


- «Мазуревичі» - це історія п’яти поколінь одного роду, розказана крізь революцію та війну, утрати і пристрасть, ненависть і любов. Події в сазі охоплюють період часу з кінця ХІХ ст до 60-х років ХХ ст. Це життя п'яти поколінь одного роду. Це історія людини, яка іде по життю, руйнуючи життя інших, але у кінці його чекає розплата — він не отримає допомогу від єдиної людини, яку кохав. Мазуревич гине під час війни, а далі описується життя його доньки, - розповіла Дарина.


- Чому головний герой має такий складний характер?


- Я прочитала статтю про дуже жорстокого командира ЧК, якого люди прокляли всім селом. І у мене відклалося в голові написати історію про таку жорстоку людину. Я його хотіла спочатку зробити ювеліром, але мій Мазуревич пішов іншим шляхом.


На написання роману дівчина витратила усього 2 місяці, а останню главу написала у листопаді 2016 року. Друком книжка вийшла цією весною і вже встигла полюбитися читачам.


- Це не правдива історія — вигадана. «Мазуревичі» не історичне дослідження, а художній твір. Я їх задумувала, спочатку інакше, але так воно мені пішло, що герої почали жити своїм життям. Видавцям сподобалося, хоча я переживала, адже це не перший мій роман про Кременчук... Але я думаю, що наше місто достойне того, щоб бути описаним на сторінках не однієї книги. Чомусь, мені хочеться у своїх книгах писати про Кременчук. Це все моя любов до рідного міста.


- Яка ж книга про Кременчук стала першою?


- Перша книга про Кременчук - «Проклята краса». Там події розгортаються у Кременчуці в 30-х роках. Ця книга сподобалась моїм читачам найбільше. Я назвала її «Покаяння», а вже видавці зробили «Проклятою красою». Це історія дівчини, яка закохалася у одруженого сусіда. Батьки вивезли її до Кременчука — подалі від спокуси, але нічого не допомогло, адже коханий поїхав за нею. У Кременчуці головна випадково вбиває вагітну дружину сусіда, за що її арештовують. Книга про її стан і покаяння, подальше життя.


- «Проклята краса» - другий ваш виданий роман. З чого все почалося, що було першим?


- Першою вийшла «Катерина». Це історія сучасної Попелюшки, яка розгортається в українському селі ХVII ст. Там бідна дівчина з Полтавщини, яка потерпає від жорстокої мачухи, знаходить кохання у багатого графа. Бажання написати «Катерину» у мене винило після прочитання «Кайдашевої сім'ї» Нечуй-Левицького. Я написала 40 сторінок і відклала. Потім з'явилося бажання відіслати свою роботу на «Коронацію слова», а там приймають рукописи від 100 сторінок, тож я написала продовження. Зовсім не схоже на те, яке планувала від початку. Це була моя «проба пера». Зараз, «Катерина» здається мені наївною казочкою, але людям подобається. Я такого неочікувала.


- Страшно було надсилати рукопис на розгляд?


- Роботу на конкурс я відправила без жодних надій, адже там багато робіт знаних авторів. Пройшов якийсь час і мені зателефонували із видавництва, сказали, що мій рукопис обрано до друку. Це для мене було несподіванкою. Ну видали, але я собі думала: «Видавцям сподобалось, а читачу?» Це такий специфічний страх, не знаю з чим його порівняти... Лише коли я приїхала до Полтави, на першу зустріч з читачами і почула, що вони в захваті від «Катерини», цей страх минув. Я подумала, що, якщо вже читачам сподобалась ця казочка, а я ж можу ще краще! Це стало поштовхом писати далі.


- Коли і чому ви вирішили стати письменницею?


- Я звичайна кременчужанка з простої сім'ї, я не маю вищої освіти чи професійного фаху. Просто я завжди дуже хотіла писати і мала жагу до читання. Мабуть, це і вилилось у письменницто. Спочатку, це було моїм хоббі і я не вірила, що це стане чимось більшим. Я навчалася у 26-й школі на Молодіжному. У мене була дуже гарна вчителька літератури — Раїса Іванівна. Вона з такою любов'ю розповідала, що хотілося читати. Мабуть, вона посіяла те зерно, яке, згодом, проросло. Усі ми родом з дитинства.



- Скільки ви вже пишете?


- Ой, не багато - з 2013 року. У мене зараз є 4 виданих і 10 невиданих романів. Тепер знову пишу про Кременчук. Прочитала статтю про звірства НКВС, як зовсім поруч, у підвалах, вбивали людей і вивозили на Ревівське кладовище... У мене одразу з'явилось бажання щось написати — народилась героїня, яка наївно задумала помститися за вбивство рідних. Дівчина повертається до міста під чужим ім'ям і стає дружиною НКВСника.


- А про сучасних кременчужан у вас є роман?


- Про сучасних кременчужан також є. Він з'явився завдяки нашій бібліотеці - минулого року я прочитала містичну книгу «Час Ліліт», в якій гинуть діти і в мене народився роман з напружениммістичним сюжетом «Скеля червоного сонця». В ньому дві сестри покохали одного чоловіка і одна з них вбила іншу — скинула зі скелі. Тут я трохи змухлювала і в районі Ревівки у мене виросла скеля, над якою дуже ефектно заходить червоне сонце... Так з'явилась назва. Через якийсь час невпокоєний дух вбитої сестри починає являтися нащадкам вцілілої...


- Який з 10 невиданих романів вийде наступним?


- Зараз у видавництві на розгляді роман «Тінь Аспіда» - роман про теперішній час, торгівлю людьми, про жінку, яку обманом вивезли до Йорданії. Там вона мала портапити у справжнісіньке пекло, а портапила у рай. Рай теж виявився з гірким присмаком... Чекаю на рішення видавців.


- Усі ваші романи - художні. Чи не хотілося вам написати щось, засноване на реальних подіях?


- Директорка музею Алла Павлівна Гайшинська, моя знайома, розповіла, що у приміщенні Краєзнавчого музею раніше був маєток, в якому жила молода панна з батьками. Дівчина закохалась у солдата, але батьки були проти й вирішили обманом розлучити закоханих. Хлопцю сказали, що дівчина помирає від тяжкої хвороби. Той з горя наклав на себе руки, а дівчина теж не могла жити без коханого і померла від туги. Алла Павлівна навіть бачила, як її привид блука музеєм. Ця історія бродить в мені, тож, можливо, я колись напишу роман, заснований на цих подіях, опишу переживання героїв.



- Якби якийсь з виданих романів екранізували, який би ви хотіли бачити на великому екрані?


- Ой, «Мазуревичів». Я її коли писала, прямо уявляла, як її екранізують. Мені чомусь хочеться, щоб кіно зняли саме про Кременчук, щоб наше місто знали.

Автор: Руслана Горгола Фото: Александр Попенко
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

Читайте также:

  • НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ:


Вверх