«Моя нова школа»: як фіни приїхали змінювати сільську школу на Полтавщині

13.03.2018, 08:08 Просмотров: 2 808 Комментариев: 1

 

На участь у проекті подалися 765 шкіл, але пройти до фіналу вдалося лише чотирьом. Серед них і трудолюбівська школа

У звичайну сільську школу на Миргородщині на три дні завітали фінські вчителі, аби поділитися досвідом. Про це повідомили на порталі «Нова українська школа». Фінська делегація приїхала до школи у селі Трудолюб у рамках проекту EdCamp створив проект «Змінитися за сім днів».


На участь у проекті подалися 765 шкіл, але пройти до фіналу вдалося лише чотирьом. Серед них і трудолюбівська школа.


Останнім етапом відбору було інтерв’ю. Після кожного запитання представники шкіл мали можливість порадитися з колективом щодо відповіді, але зробила так лише вчителька з Полтавщини Валентина Федоряка. Саме це і стало вирішальним - фіни поїхали у Трудолюб.


Ідея податися на конкурс з'явилась у Валентини Федоряки. Жінка подзвонила директору та завучу, і, після обговорення, вони вирішили, що слід спробувати, але домовилися поки нікому не казати. Та вже на наступний день одна за одною інші вчительки стали підходити до Валентини і пропонувати взяти участь у проекті.


 


Валентина Федоряка стежила за фінською освітою і її реформуванням здавна, навіть збирала тематичні вирізки з газет. У 2017-му навіть отримала грантове місце і з проектом ЕдМандри з'їздила у Фінляндію. Звідти жінка привезла ідеї, які одразу передала колективу: парти в молодших класах почали ставити в групи, у коридорі з’явився куточок без гаджетів з розмальовками, а в бібліотеці – 3D-картини зі старих книжок.


Тож елементи фінського освітнього середовища втілювалися у трудолюбівській школі раніше, ніж до неї приїхали фіни. А приїхали вчителі з майже тридцятилітнім досвідом роботи – Еса і Кайсу – фіни з освітньої експертної компанії Lumo Education. Три дні вони співучителювали в українській школі. Тобто свої українські уроки Еса і Кайсу продумали спільно. Коли Еса навчала 6-класників, Кайсу працював зі змішаною групою 4-5 класів. А на наступному уроці - навпаки.


 


Про те, як проходили фінські уроки написала Надія Швадчак:

Фінські уроки


Кайсу починає свій перший урок з 4-5 класами. За спинами дітей – два ряди вчителів і методистів, які пильно (а інколи напружено) спостерігають за уроком. Пориваються (а інколи стримуються) допомагати, підганяти й виправляти.


«Ви знаєте, що таке харчовий ланцюг?», – запитує в класу Кайсу.

«Коли тварина їсть тварину і так по ланцюгу», – каже хтось з дітей.

«Сьогодні ми будемо думати: хто – що і кого їсть».


 


Знайомство з темою починається з гри: кожен чіпляє на лоба картку зі зображенням тварини й ставить якомога більше запитань різним людям, щоб здогадатися, хто там зображений. (Наприклад: «чи є у мене хутро», «…хвіст», «…крила».) Інколи діти хитрують і одразу перелічують тварин: «Я лев?», «Я пінгвін?», інколи працюють в одній парі, і тоді Кайсу заохочує їх спілкуватися з іншими.


Відгадавши, учні шукають, з ким їхня тварина чи рослина утворює харчовий ланцюг.


Ось біля дошки групуються білий ведмідь, пінгвін і риба.


«Чи це правда?, – запитує у решти дітей Кайсу. – Чи пінгвін їсть рибу?».

«Так!»

«А як щодо полярного ведмедя? Чи їсть він пінгвінів?»

«Ні!»

«Чому?»

«Він їсть тільки рибу…»

«Ні, але це хороша спроба! Ще ідеї?»


Поки діти мовчать, Кайсу підштовхує їх до відповіді ще одним запитанням:


«Де живе білий ведмідь?»

«На північному полюсі!»

«А пінгвіни? Теж?»

«Ні!»


Так у ланцюгу з’являється морж, діти аплодують собі за роботу, а Кайсу вже анонсує роботу в групах.


«Що найважливіше у спільній роботі?»

«Взаємодопомога, дружба, співпраця», ? перераховують діти.

«А що, якщо і у вас, і у товариша хороша ідея? Як ви вирішите, чия краща?»

«Можна поєднати».


Після короткого діалогу столи перетворюються в станції: на одній діти грають у гру Memory (шукають дві картки з однаковим зображенням тварин), на іншій – на дотик визначають, які тварини в мішку (є мішок з гумовими фігурками морських тварин, є – з лісовими), і записують цих тварин у харчовий ланцюг.


 


А в кутку на стільцях можна розв’язувати головоломки з сірників (прибрати один сірник так, щоб вийшла правильна рівність). Спершу діти намагаються розв’язати задачу «в голові», не торкаючись сірників, і тільки коли бачать, як переставляє сірники Кайсу, міркуючи над рішенням, беруться до спроб.


Кайсу відзначає, що як тільки вмикається моторика і діти пробують міняти місцями сірники, ? вони вчаться вирішувати проблеми через дії.


Її урок проходить у постійному русі, але без поспіху – діти переходять від станції до станції, від завдання до завдання (тільки інколи хтось з вчителів, які сидять позаду, вигукне: «Швидше!», а потім хтось інший здивується, наскільки на уроці Кайсу спокійно і ніхто нікуди не жене).


 


А після перерви четверті і п’яті класи знайомляться з Еса.


Він каже, що розмова буде про пташок, про їхню кількість і те, як вона змінюється. Еса – майстер запитань, які, здається, не мають кінця і провокують дітей бути постійно «на зв’язку».


«Подивіться у вікно, – Еса трішки присідає, примруживши очі. – Здається, там є птахи…».

«Що вони потребують, щоб вижити? Їжа, а ще? Куди ви йдете після школи? Так, птахам теж потрібен дім, тільки він називається інакше – притулок. Яка ваша улюблена їжа? Ми маємо м’ясоїда! Добре, а чи знаєш, хто ти? Ти хижак! А що їдять хижаки? Чи є хтось, хто любить салат? А які назви пташок ви знаєте? Чому не всі пташки живуть тут цілий рік? Які ресурси потрібні птахам?».


Від чого залежить життя популяції птахів, Еса показує в грі. Серед дітей обирає трьох, які гратимуть роль пташок. Решта стають в ряд навпроти й вирішують, ким бути їм: їжею (Еса робить рукою колові рухи біля живота) чи притулком (змикає руки дахом над головою).

Коли вчитель дає старт, пташки загадують, чого їм хочеться – їжі чи притулку (але нікому не кажуть), а кожен з команди ресурсів показує, яку обрав роль. Пташки беруть потрібні їм ресурси і перетягують у свій ряд. Ресурси стають птахами.


Нову кількість птахів фіксує на дошці один з учнів, призначений на посаду верховного математика. Гра повторюється кілька разів (кожен раз відповідає одному року життя птахів), за які діти відстежують (а потім записують в зошити і роблять стовпчикові діаграми), як зростає популяція птахів і як мало тоді стає ресурсів, та як популяція різко зменшується, а ресурсів стає багато.


Під час гри всі пташки, яким не вистачило їжі чи притулку, переходять у команду ресурсів.


Наступного дня діти продовжують роботу. На уроці Кайсу кожна група домовляється, який харчовий ланцюг ліпитиме з пластиліну. По завершенні всі створені рослини й звірята гуртуються на парті біля дверей, а Кайсу просить дітей перед тим, як вони вийдуть на перерву, подивитися, які вони сьогодні молодці і як багато зробили.


Еса на своєму уроці знову ставить багато запитань, щоб дізнатися, що діти вивчили вчора. Всі разом вони заповнюють піраміду, яка відображає ланцюг харчування. Хтось пропонує над коровою розмістити кролика.


«Чи кролик їсть корову? – уточнює Еса (діти кричать, що ні, – авт.). – Ви праві, це не працює».

Або запитує, хто не виживе без сонця.

«Бактерії? Бактерії виживуть, але це хороша спроба!»


Після піраміди на дітей чекає рухлива гра: вихідне положення – руки по швах, що означає, що ти – трава. («Трава не говорить, пам’ятайте, діти», – зауважує Еса.) Потім у парах учні грають у «камінь-ножиці-папір», і переможці стають зайчиками, показуючи вуха руками над головою. Зайчики стають у пари з зайчиками, а трава – з травою, і всі знову грають у «камінь-ножиці-папір». У наступному турі переможці серед зайчиків стають зміями, а переможці серед змій – орлами.


Наступного разу Еса кільком дітям вручає рожеві картки. Їх отримує переможець у грі «камінь-ножиці-папір”. Виявляється, всі, хто став орлом, зібрав кілька рожевих карток. Саме на цьому етапі Еса розкриває їхню суть – це пестициди, якими обробляли траву. І орли з картками – отруєні. Хтось хворий, а хтось взагалі не зможе жити.


Одна з учениць про роботу з новими вчителями каже тихо і несміливо: «Мені подобається. Це цікаво і весело. І ми ж уроки зараз прогулюємо!..».


Самооцінювання


Два дні фінських уроків стали концентрованою версією того, як вчаться у Фінляндії (там теж є звичайні уроки з писанням у зошиті й читанням книжок, так само, як є домашні завдання і тести (для розуміння, що дитина добре вивчила, а що ні).


Наприкінці другого дня практики на трудолюбівських дітей чекає самооцінювання.


 


До самооцінювання можна підходити скептично: звісно, зараз наставлять собі хороших оцінок, яка з цього користь? І справді, коли дітей попросять виставити собі бали (позначити на шкалі від 1 до 5, як добре вони зрозуміли терміни), спершу з’являються переважно п’ятірки. Але вже за кілька хвилин шурхотять резинки й чимало цифр змінюються. Крім того, діти пишуть три речення про емоції, які пережили на уроках, і обговорюють їх у парах.


Щоб результати побачили всі – фінські вчителі розкладають картки з цифрами на підлозі й по черзі оголошують терміни. «Хижаків” всі діти вивчили на п’ятірку. Гірше – з «консументами» і «редуцентами».


Коли серед усіх дітей двоє хлопців обирають двійку, Еса миттєво опиняється поруч.


Згодом пояснює: «Коли хтось ризикує, відділяється від групи, оцінює себе низько – важливо підійти і підтримати. Сказати, що це нестрашно, що ти добре робиш, коли чесний».


А одна з трудолюбівських вчительок зауважує, що діти, яких звикли вважати слабшими в навчанні, поставили собі п’ятірки.


«Я зробила висновок, що мабуть, щось зі мною не так. Що я їх мало підтримувала. Ну, я поміняюсь. Хоч я і не впевнена, що вони всі вивчили на п’ять, але їм треба так (там) себе відчувати».


Кайсу пояснює, що самооцінювання допомагає побачити, з чим у дітей труднощі, а що їм цікавіше і дається легко. Це дає вчителю розуміння, як діти бачать їхні уроки.


Чому діти повірили


«Мені діти сказали: «Не хочемо, щоб вони (фіни, ? авт.) від нас їхали, – каже одна вчителька. – І моє его не бунтує, а радіє. Через те, що їм було комфортно і приємно». Вчителі, а також представники шкіл-фіналістів проекту, зібралися в актовій залі, щоб обговорити уроки.


«Чому вони так швидко повірили вам і так інколи не вірять нам?», ? запитує директорка дрогобицької школи.


 


Еса відповідає: «Можливо, тому що ми гості. Природно, що діти нас чекали, їм цікаво і вони уважно слухають. Це як медовий місяць. Якби ми провели тут кілька місяців, можливо, їхня поведінка змінилася б.


Ще можемо говорити про вибір, який є у кожного вчителя: показувати дітям власні риси чи риси педагога. Якщо ваша особистість відрізняється від педагогічної, діти відчувають цей дисонанс і бачать, якими ви є насправді. Якщо для вас це роль, і це йде не від серця, дітям набагато важче вам довіряти, бо перед ними актор».


Автор: Руслана Горгола Источник фото: nus.org.ua

Комментарии: 1

97
13 марта 2018 09:03

Есть история о том, что одно дело поехать отдохнуть на острова и совсем другое перебраться туда жить! Как говорится не нужно путать туризм с иммиграцией))

Но если мы посмотрим на показатели стран, то конечно же становится понятно, что у нас с системой образования и не только с нею не совсем все хорошо... Если не сказать - плохо!


+6
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
  • НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ:


Вверх