Covid-19 в Україні/Кременчуці
Дані МОЗ України. Оновлення: 21.10.2020 11:00
Підтверджені:
Україна315826
Кременчук952
Хворі:
Україна177680
Кременчук563
Одужало:
Україна132219
Кременчук364
Померло:
Україна5927
Кременчук25

Юрій Самойленко: Йду в міські голови Кременчука від партії «Сила і Честь», щоб захистити права кременчужан

25.09.2020, 12:45 Переглядів: 2 775

 


Партія «Сила і Честь» до останнього тримала інтригу, а тепер офіційно заявляє про те, що висуває свого кандидата на посаду Кременчуцького міського голови. Ним став Юрій Самойленко.

Цього чоловіка у місті добре знають як фахову людину, управлінця, заступника генерального директора КП «Благоустрій Кременчука». У минулому – боєць АТО, кременчуцький «кіборг». У 2014 році, коли Україна стала жертвою військової агресії з боку Російської Федерації, успішний підприємець пішов добровольцем захищати свою країну, місто, і родину. Як і більшість бойових побратимів, які неодноразово зазирали в очі смерті, Юрій Анатолійович не любить розповідати про війну і не бачить в ній геройства. Говорячи про себе, зауважує, що все скромно – як у всіх: закінчив школу, училище, проходив строкову службу у війську, далі – інститут, працював директором приватного підприємства, виховували із дружиною доньку. А потім в Україну прийшов обпалений війною 2014-ий…


  


– На війну пішов добровольцем, бо вважав захист Батьківщини своїм обов’язком. Інакше не міг, – зізнається Юрій Анатолійович. – Починаючи з липня 2014  взяли в облогу військкомат, просили, щоб нас відприавили на передову. В перших числах серпня зарахували до 92-ї бригади, що дислокувалася під Чугуєвом. Того дня з Кременчука нас виїхало восьмеро. А вже в бригаді почалися армійські будні. 


– Як потрапили в Донецький аеропорт? Теж добровольцем?


– Нас було 35 чоловік, яким набридло сидіти в тилу в Чугуєві. Ми готові були їхати куди завгодно, прагнули вирватися на передову, аби захищати свою Батьківщину. Надзвичайно заздрили хлопцям із першого батальйону, які поїхали в Іловайськ. Нас завидки брали, що вони їдуть, а ми тут сидимо, невідомо чого чекаємо.  Щодня приходили до командира з проханням, аби він нас куди-небудь відправив. Коли прийшла рознарядка знайти 35 чоловік для захисту Донецького аеропорту, ми відразу до командира: нікого шукати не потрібно, у нас вже є загін із 35 добровольців.  На той момент захист аеропорту тривав уже майже три місяці, щодня передавали відомості про загиблих та поранених. До нас підходили хлопці і говорили - що ж ви робите, там же щодня двохсоті, вас 35-тьох там на довго не вистачить. А ми сіли на три БТРи і на два «ГАЗони» – і вирушили в аеропорт. Заїздили в порт у супроводі танку, бо без його прикриття дістатися до позицій було неможливо. Так само потім і поранених вивозили. Потрапили до зведеного загону повітряних сил «Дика качка», охороняли підступи ДАПа – стояли на позиції «Зенит». Майже щодня – штурм, під постійним обстрілом мінометів та «ГРАДів». Практично не спали, постійно були в напрузі. А так цікавого розповісти нічого.


14 жовтня стало моїм другим днем народження. Ми з командиром ходили в засідку, підірвалися на розтяжці – і я потрапив у Вінницький госпіталь. Трохи підлікувався, почав ходити своїми ногами – і знову поїхав у свою частину. Звільнився з війська у листопаді 2015 року.


– Юрію Анатолійовичу, як ставитеся до того, коли вас називають кіборгом?


– Останнім часом, скажу відверто, нецікаво носити форму, зважаючи на ту так звану зраду. Були моменти і у 2016 році, коли хлопці у формі палили скати біля Кременчуцького міськвиконкому. Я не скажу, що мені соромно форму носити. Просто йдеш, а на тебе дивляться, як і на тих, хто дискредитує звання військового, прикриває формою нехороші вчинки. Я не кіборг – захисник. Хлопці, які були в аеропорту, пірнали у підземні колектори каналізації, коли їх ворог накривав вогнем – от вони молодці. Нам хотілося б бути на їхньому місці, але ми не такі. Ми – прості солдати з автоматами і мінометами.


– Не такі вже й прості, бо далеко не всі взяли до рук автомата і пішли захищати свою країну.


– Ви знаєте, ми коли приїхали у 2014 році в Чугуїв, зібралися в палатках, довелося налаштовувати хлопців. Бо коли запитали, хто буде підписувати рапорт на АТО, одні згоджувалися, інші ні, хтось із батьками радився. Було психологічно важко. Довелося трохи психологом попрацювати. Я тоді сказав: «Хлопці, ви приїхали сюди, взяли автомат в руки – ви вже герої. Тому хто куди поїде, хто в якій частині буде – то вже деталі. Але то, що ви не сидите вдома в теплій хаті – це вже вчинок, вартий справжнього чоловіка. Ви вирішили захищати країну – і варті поваги за таке рішення».


 


– Чи складно було повернутися до мирного життя, призвичаїтися? Говорять же, що з війни можна приїхати, але з неї важко повернутися.


– Після поранення ще важче було повертатися. Все – завдяки друзям, дружині, доньці. І завдяки роботі. Ось уже п’ять років працюю в КП «Благоустрій Кременчука». Люблю свою роботу, бо ми робимо Кременчук кращим. Пиляємо дерева, саджаємо квіти, доглядаємо газони, піклуємося  про парки міста, вулиці, зупинки, внутрішні дворики і дитячі майданчики – все це ми тримаємо в належному стані.

У нас потужна професійна команда, є талановиті озеленювачі, креативний дизайнер. Вже три роки поспіль завдяки зусиллям колективу саме кременчуцька ялинка виграє онлайн конкурс «Краща новорічна ялинка». Міську ялинку готує саме наше підприємство – стиль прикрас розробляє дизайнер, а прикрашають наші співробітників. Бюджет у нас невеликий, проте працівники молодці, на своєму місці, піклуються, аби місто було комфортним, чистим і доглянутим. Взимку прибираємо сніг, докладаємо зусиль. І коли містяни зранку ще тільки збираються на роботу, наші техніка і робітники вже працюють, розчищають тротуари, аби землякам було комфортно і не доводилося через замети добиратися на роботу, вести малечу до школи чи в дитсадок.


– Чому вирішили йти в політику? Що хочете змінити у місті, де народилися і де прожили усе своє життя?


– Нагальні проблеми такі ж, як і скрізь. Ми всі живемо в Україні, а тому проблеми Кременчука мало чим відрізняються від проблем Полтави, Сум чи інших міст. Турбує стан довкілля у Кременчуці. Місто називають промисловою столицею Полтавською області, проте цей статус тягне за собою забруднену воду і повітря, насичене небезпечними для здоров’я викидами. Підприємства зобов’язані впроваджувати програми модернізації, і насамперед в тих цехах, які продукують найбільше забруднень та небезпечних відходів. Йдеться про встановлення спеціальних фільтрів, більш сучасного і екологічного обладнання. Яким чином може впливати на це міська влада? Ніхто не відміняв штрафів за недотримання норм екологічного законодавства. І тут потрібно бути принциповими, не йти на «договорняки» із власниками, інакше ситуація не зміниться жодним чином. У Кременчуці це питання піднімали не раз, влаштовували акції протесту. Але влада на це не зважала.


Ще одне питання – розчищення русла Дніпра, котре б дозволило вирішити й деякі екологічні проблеми. Свого часу, коли «НІБУЛОН» заходив у місто і розпочинав будівництво річкового терміналу, озвучувалися й наміри запустити річфлот. Проте все затихло, бо не було співпраці й зацікавленості як з боку обласної влади, так і міської. А насправді пропозиція цікава і її потрібно лобіювати.

Ще одна проблема – дороги. Їх ремонтують, проте є велике питання щодо якості робіт. Центральну частину міста відремонтували – і через півроку вона вже в ямах. Розбиває дороги великоваговий транспорт.  Нібито поставили вагові комплекси, завдяки котрим мали б контролювати перевантаження і не пускати такий транспорт у місто. Проте вони не працюють насправді. У нас річковий порт пісок возить велетенськими фурами, йдуть цистерни із нафтопереробного заводу. Вагові комплекси – це здорово, але ними потрібно користуватися. Перевантажив фуру – плати штраф, але не водій, а підприємство, яке економить на перевезеннях. З іншого боку, у нас застарілі технології ремонту і будівництва доріг. Бо у тому ж Єгипті в умовах спекотного клімату їздять величезні фури по 50 тон при спеці у 50 градусів – і асфальт «не пливе».


Проблема старих каналізаційних мереж і комунікацій  взагалі. Вона існує у всіх містах, коли новобудови «саджають» на старі мережі. Свого часу інженери розраховували їх функціонал на зовсім іншу кількість будівель і мешканців. Інфраструктуру потрібно розвивати і ці правила у стосунках із забудовниками має жорстко виписувати міська влада. Будуєш новий будинок – разом із ним прокладаєш нові мережі, нові колектори, стічні ями. Та ж ситуація із очисними спорудами, з якістю води. Пити її неможливо, але за висновками СЕС вона відповідає усім нормам. Можливо, коли у місті було 100 тисяч населення потужностей обладнання й вистачало на очищення води, проте не зараз. Свого часу з Дніпра на островах відпочивальники брали з воду, щоб зварити юшку, а зараз воду безуть із собою у 5-літорвих бутилях.


– Тому потрібні сучасні технології, різні джерела фінансування, програми різних рівнів, бо міський бюджет, при всій повазі таку, кіпу проблем на собі не витягне.


– Стовідсотково. Тим більше, що йому потрібно тягнути на собі усі сфери життя, окрім комунальної, – і освіту, і медицину. Тому маємо звертатися на різні рівні влади, активно долучатися до обласних і державних програм на умовах співфінансування. А головне, щоб ці кошти не встигли вкрасти. Бо одне з найважливіших питань – це боротьба з корупцією. Якби хоча б місяць чиновники перестали красти, цікаво було б глянути, як пересічному мешканцю міста, скільки грошей лишиться і що на них можна було зробити. Я прекрасно розумію, що якість доріг, їх капітальний ремонт залежить від наявності коштів у бюджеті. Але коли їдеш містом і бачиш, що дорогу асфальтують в грудні, коли вже лежить сніг чи вода стоїть у ямах, хіба ж це не крадуть кошти? Розумію, що цей асфальт пролежить місяць – і його більше не буде. І знову виділятимуть кошти, щоб ямку залатати. Це тупа бюджетна крадіжка. Так би мовити, елементарний рівень корупції. І вона скрізь, куди не кинь оком.


– Тож боротися з нею будете разом із побратимами, що йдуть під прапорами політичної партії «Сила і Честь»? Чому обрали саме цю політичну силу?


– Тому що я, мабуть, вже довго живу на цьому світі, бачу, що відбувається в інших партіях. Озираєшся по сторонах на інші політичні сили і бачиш – там організація продається, як бізнес-франшиза невідомим (чи відомим) особам, там торгуються за прохідні місця, хто більше дасть. Гроші роблять свою чорну справу. Як кажуть, бабло перемагає зло.

А натомість «Сила і Честь» об’єднує людей, що тримають слово і не продаються. Лідер «СіЧ» Ігор Смешко і партія незаплямовані ні скандалами, ні олігархічними зв’язками. Тому й зупинив вибір саме на цій силі. А ще в команду «СіЧ» на Полтавщині веде мій добрий друг Андрій Павлович Баранов, якого я дуже поважаю, знаю вже понад 20 років. Знаю, що це дуже принципова, чесна і поважна людина, тому з ними можна йти і у розвідку, і на вибори.

Автор: На правах реклами
Теги:
компанія «Інтера Люкс»
Коментувати статтю можуть тільки зареєстровані користувачі.
Будь-ласка, УВІЙДІТЬ або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:



Вверх