Хто штовхає нас до виборів

Українці бояться нових виборів. Читачі «Телеграфа» з тривогою запитують: невже знову будуть вибори?!

Мабуть, що будуть. Ми ж бачимо, що відбувається – олігархічні клани, з якими пов’язане прем’єрське та президентське оточення, ніяк не можуть домовитись про перерозподіл країни та її активів.

Наразі нас переконують, що все вперлося в єдине питання: знімуть Арсенія Яценюка з посади прем’єра чи ні. Кажуть: якщо знімуть, будуть перевибори. Якщо не знімуть – якось минеться без виборів.

Сам Яценюк ще 11 грудня 2015-го року заявив, що «за крісло не тримається». Втім, коли після цієї заяви невихований нардеп Барна спробував витягти пана Яценюка за штани з трибуни, той намертво вчепився за її бортик. Нічого у Барни не вийшло.

Яценюк таки міцно тримається за крісло. Вже 3-го лютого, у середу, на засіданні Кабміну він заявив, що відставка «була би втечею з поля бою». Він каже, що треба боротися. І таки бореться. За крісло.

Наразі ситуація розпечена ще більше. 16-го лютого має відбутися звіт уряду Яценюка у Раді. А на 15-те запланована спільна нарада лідерів фракцій-членів коаліції – вирішуватимуть, знімати Яценюка чи дати йому новий уряд і залишити на посаді, щоб його партія Народний фронт не виходила з коаліції та не розвалювала її.

Політики щодня кажуть інші речі, часто діаметрально протилежні, часто брехливі. Це нервує людей, тож напруження зростає. Ось приклад – 15 грудня 2015-го року Президент Порошенко, прем’єр Яценюк та голова ВРУ Гройсман підписали спільну заяву. Вони заявили, що «питання про заміну прем’єр-міністра не стоїть на порядку денному». І засудили «істеричну антивладну, антиурядову та антидержавну кампанію, організовану корумпованими олігархами».

А вже 3-го лютого 2016-го року «Українська правда» з посиланням на власні джерела та політолога Тараса Березовця повідомила, що у Блоці Петра Порошенка дали таємне розпорядження штабам готуватися до виборів у вересні.

Сьогодні одні політики переконують нас, що наше благо – щоб Яценюк залишився прем’єром. Інші кажуть, наше благо – щоб він пішов. Одні кажуть: нові вибори – це катастрофа. Інші кажуть: нові вибори – це просто нові вибори.

Можна заробити запалення мозку, намагаючись розібратися у цих заявах. Ми пропонуємо раціональніший варіант – визначтесь, що даному політику вигідно. Після цього простіше зрозуміти, дурить він вас чи випадково каже правду.

Коли нардеп Барна тягав прем’єра Яценюка за штани, вся країна дивилась саме туди. У даному випадку штани прем’єра спрацювали, як мулета на бою биків – відволікли увагу всієї країни. Бо поки ми дивилися на штани, то геть забули, що цього дня (11 грудня 2015-го року) у Верховній Раді прем’єр мав представити звіт уряду. Якби депутати визнали роботу уряду незадовільною, це стало б підставою для відставки і уряду, і прем’єра. Звіту не було, замість нього ми побачили шоу зі штанами.

Що вони кажуть

«ТелеграфЪ» пропонує подивитися на публічні заяви провідних політиків щодо відставки прем’єра та уряду.

Юрій Луценко, лідер фракції БПП у ВРУ

Юрій Луценко (Блок Петра Порошенка) заявив, що в разі відставки прем’єра можливі такі варіанти:

– можна зняти прем’єра і не знайти йому заміни;

– можна зняти прем’єра і знайти йому заміну, але Луценко не бачить в Україні достойних кандидатур;

– можна залишити Яценюка прем’єром і замінити уряд, що, на думку Луценка, може поліпшити ситуацію в країні.

Максим Бурбак, лідер фракції НФ у ВРУ

Максим Бурбак (Народний фронт) заявив: «Надамо кредит довіри новому уряду і спільно за нього відповідатимемо». Це він запропонував зробити партіям-членам коаліції – залишити на посаді прем’єра Яценюка, призначити новий уряд і хором за нього відповідати.

Сергій Соболєв, лідер фракції «Батьківщини» у ВРУ

Сергій Соболєв заявив, що «Батьківщина» вимагає відставки уряду. На думку Соболєва, політика прем’єра та уряду не лише неефективна, а й катастрофічна для України. Він сказав: «Коли прем’єр під час телеефіру каже: ще мільйон українських сімей звернулися по субсидії, я розумію: люди, ми щось не те робимо! Якщо 46 мільйонів українців підуть по субсидії, хіба це добре? Це зубожіння нації!».

Олег Березюк, лідер фракції «Самопомочі» у ВРУ

Олег Березюк заявив, що їхня політична сила вимагає відставки уряду. На думку Березюка, робота прем’єра та уряду максимально неефективна. На підтвердження своєї позиції він нагадав процедуру прийняття державного бюджету на 2016-й рік. «Ми чекали: вересень – бюджету нема, жовтень – нема, думали, вони працюють, не встигають. У грудні принесли бюджет, за який неможливо було проголосувати», – зазначив Березюк. Він також додав, що «коли прем’єр виходить і каже, що він керує лише 3-4 міністрами, це особиста поразка, далі треба сказати: я йду, щоб на моє місце прийшов той, хто вміє керувати...»

Ви можете порівняти наведені тези та обрати ту, що вам найближча. «ТелеграфЪ» же пропонує подивитися на заяви політичних лідерів саме з політичного боку – тобто з боку приватних інтересів кожної партії. Заяви «Самопомочі» та «Батьківщини» цілком зрозумілі – вони вимагають відставки уряду і прем’єра, вважаючи їхню роботу провальною.

Заява Народного фронту – партії Яценюка – теж зрозуміла – партійці за будь-яку ціну намагаються вберегти свого патрона від відставки. Заради цього вони готові пожертвувати урядом.

Найбільш лицемірною, на думку «Телеграфа», видається позиція Блоку Петра Порошенка. Цілком зрозуміло, що Юрій Луценко – несамостійна фігура, він спікер, який озвучує зручні для Президента та його політичної сили думки. Свого часу Луценко неодноразово дуже критично оцінював Яценюка та результати його роботи. Знамениту програму дій уряду Яценюка саме Луценко зневажливо назвав «Мурзілкою» з купою малюнків» («Мурзілка» – дитячий журнал, ред.). Наразі ж спікер БПП Луценко переконує нас, що в Україні немає достойної заміни Яценюку. На думку «Телеграфа», ми не маємо жодних підстав брати на віру такі заяви. Натомість варто подумати, навіщо спікеру Луценку нас у цьому переконувати?

За версією «Телеграфа», причина суто політична, вона не має жодного відношення до інтересів народу чи країни. Причина в тому, що Блоку Петра Порошенка такою ж мірою невигідно йти на вибори, як і Народному фронту Яценюка, рейтинг якого впав нижче нікуди. Втім падає і рейтинг президентської партії. Тобто існує реальна небезпека, що на позачергових парламентських виборах БПП вже не матиме такий вражаючий результат, як на попередніх. Наразі вона має найбільшу у парламенті фракцію – 137 осіб. І Юрій Луценко переконує нас, що і на наступних виборах БПП теж сидітиме у парламенті. Звісно, що сидітиме – з таким адмінресурсом, який має президентська партія, це очевидно. Та дуже сумнівно, що це знову будуть 137 нардепів. На нашу думку, незважаючи на адмінресурс, їх тепер буде набагато менше. І це має не влаштовувати Президента.

А Яценюк зі свого боку, вдався до шантажу, на який не можна не зважати. Ще у грудні 2015-го, коли мав відбутися звіт уряду Яценюка у Верховній Раді, стало відомо, що його партія Народний фронт пригрозила вийти з коаліції у разі відставки Яценюка. Що це, як не шантаж? Тоді, 11 грудня, нардеп від БПП Мустафа Найєм публічно заявив, звертаючись до Яценюка, що Верховна Рада стала заручником амбіцій прем’єра.

Тож двом найпотужнішим політичним силам – президентській та прем’єрській – дуже невигідно йти на позачергові вибори. Тому, на думку «Телеграфа», спікери цих сил переконують нас, що відставка Яценюка – катастрофа державного масштабу. Також ці спікери переконують нас, що через нові вибори склад Ради стане набагато гіршим і лякають виплеканим «реваншем регіоналів».

На думку «Телеграфа», реванш регіоналів вже відбувся. І сприяли цьому дії прем’єра, урядів і Президента. Регіонали вже зараз сидять у Раді, і їх чимало. Імовірно, що їх кількість зростатиме – це результат якості життя громадян, яку наразі маємо, вона злиденна, тож люди шукатимуть альтернативу – навіть таку провальну.

Щодо складу нового парламенту, він, напевно, дійсно стане іншим. Та не факт, що гіршим. Хоча не факт, що й ліпшим. Просто зміниться баланс політичних сил. Бо малим політичним силам якраз вигідно наразі йти на вибори.

«Самопомочі» вдалося досі не втратити довіру виборців, тож у неї є шанси збільшити кількість своїх представників у Раді – наразі там 26 нардепів. «Батьківщина», яка ще два роки тому мала дуже низький рейтинг, наразі його наростила за рахунок невпинної критики влади – на таку риторику завжди є попит. Тож і вона може збільшити розмір фракції (наразі там 19 осіб). Радикальна партія Ляшка теж має шанси – популісти завжди знаходять прихильників, особливо серед люмпенізованих верств населення.

Крім того виборець, схоже, зовсім забув про малі партії, які у 2014-му не пройшли до Ради – «Воля», «Сила людей», «Громадянська позиція» тощо. Вони теж можуть брати участь у наступних виборах, а не лише «регіонали».

Тож, коли політики чи політологи лякають нас катастрофою через відставку Яценюка та різким погіршенням якісного складу парламенту, перш ніж брати на віру їхні слова, варто з’ясувати, член якої партії цей політик та на яку партію працює цей політолог. Наразі у нас немає підстав вважати, що українські політики піклуються про державні інтереси. У нас є підстави вважати, що вони піклуються про власні внутрішньопартійні та бізнесові інтереси. З цього маємо і виходити, оцінюючи їхні заяви.