Як кременчужанину повернули велосипед

Викрадений велосипед повернувся до свого господаря через дев’ять місяців, на свято Трійці

Історії про те, що у Кременчуці викрали черговий велосипед, який коштував його власнику кілька тисяч гривень, зустрічаються зараз доволі часто. А ось хепі-ендів, коли цей велосипед повертають власнику, та ще й зовсім безкоштовно, ви, мабуть, ще не зустрічали. Ми також. Тому й вирішили розповісти про кременчужанку Олену, яка безкорисно повернула «залізного коня», якого придбала «з рук» за 3,5 тисячі гривень. Купуючи агрегат, вона була впевнена, що допомагає переселенцю, якому не вистачає коштів на оплату житла…

– Мій молодший син обмовився, що хотів би велосипед, але того дня я його купувати не збиралась. Я забігла у справах до Ново-Іванівського ринку, а коли побачила велосипеди, підійшла, аби розпитати про вартість. Попитала та й пішла собі далі. Аж ось до мене підходить чоловік і каже: «То ви цікавились велосипедами?» Я спочатку спробувала від нього відмахнутись, однак він так мене зачепив своєю розповіддю… Розказав, що переселенець, що вони винаймають кімнату у якомусь гуртожитку, мають сьогодні-завтра сплатити за неї гроші, але їх немає. Із собою звідти змогли забрати деякі речі, зокрема велосипед. Мені стало його настільки шкода! Я почала розпитувати, чи потрібні дитячі речі – готова буда віддати. Та практично була готова вивернути кармани та дати грошей на оплату житла. Велосипеда при собі чоловік не мав, проте сказав мені, як знайти його оголошення на OLX. Це розвіяло підозри, навіть якщо вони і виникали. Ввечері ми із сином подивились це оголошення, він сказав, що хоче такий велосипед. До речі, за нього просили 3,5 тисячі гривень, тоді як він коштує понад 10.

Олена домовилась із «переселенцем» зустрітись наступного дня. Разом із собою привела сина, аби він роздивився обнову.

– Коли він побачив, що дитина сідає на велосипед, то якось почав нервувати, мовляв, а як ви будете їхати? Я вирішила, що він непокоїться через те, що дитина буде їхати вулицями міста, і це може бути для неї небезпечно. Тепер розумію: він непокоївся, що велосипед не покладуть до багажника автівки, а одразу ж «засвітять» на вулиці.

Оскільки велосипед придбали у вересні, то довго поїздити на ньому не вдалося – незабаром погіршилась погода. Тож придбання пролежало у гаражі майже до весни. А 30 травня син Олени вирішив взяти участь у велопробігу, які останнім часом стають все популярнішими у місті. Там його чекав неприємний сюрприз:

– До нього підійшов хлопець, який, як виявилося, складав цей велосипед. Тож він його упізнав. Син одразу ж зателефонував мені. Коли я почула, що велосипед може бути краденим, я була шокована! А син так засмутився, що сказав, взагалі на ньому нікуди не поїде, бо йому крадене не треба – так і покине. Я його вмовила цього не робити, адже ми маємо зустрітись із господарями та повернути цю річ.

Олена так і зробила, віддавши господарю велик.

– Коли я йшла на зустріч, у мене навіть сумнівів не було, що я так і зроблю, адже мені було дуже шкода тих хлопців. Хто завгодно може опинитись на їхньому місці. Я рада, що повернула велосипед цим гарним хлопцям. А для себе зробила висновки – треба бути більш уважними. Я раніше ніколи не купляла речей із рук – завжди вважала, що краще переплатити. Тепер у цьому лише впевнилась. Треба було більше ставити питань, більше звертати увагу на дрібниці… І обов’язково просити документи. Я й не знала, що на велосипеди вони потрібні, а хлопці мені пояснили, що навіть у кожної деталі є свій номер – звичайно, якщо це не старенька бабусина «Україна».

Поки що молодший син Олени залишився без велосипеда – цього року потрібні кошти на навчання старшого, а чергового «залізного коня» у родині планують придбати вже наступного року, проте «з рук» більше не купуватимуть.

В тему
До речі, це не перший випадок, коли кременчужан намагаються розчулити, представляючись переселенцями. Якось самі переселенці розповідали нам про аферистів, що завітали до них додому і попросили допомогти матеріально, бо вони начебто зі Сходу і в них нічого немає. Однак псевдопереселенцям ошукати переселенців не вдалося: кілька питань щодо назви місцевостей, і все стало зрозуміло. У таких випадках можете попрохати показати паспорт чи інші документи, які підтверджують легенду.