Історії кременчужан, або Низький уклін бабці Ганні

28.01.2017, 08:31 Просмотров: 2 125

Історії кременчужан, або Низький уклін бабці Ганні

"На цьому фото Клавдія (сидить справа), старенька мати Івана, Іван, його сестра Нюся і їхні троє діток. Але з тих, що на фото, залишилася тільки моя бабця Аня, яка сидить на руках у матері Івана, - розповідає Ангеліна Прихожа. – Хлопчик і старша дівчинка померли від холери. Усього в них було п’ятеро дітей, які досягли повноліття"

Ми надзвичайно щасливі, що зустріли в своєму житті цю жінку. Кременчужанку Ангеліну Прихожу. Вона унікальна. От ви давно переглядали свій родинний альбом? Чи є там фото прадіда чи прабабці? Багато ви про них знаєте? Де вони вчилися? Ким працювали? На якій вулиці жили? Скільки було в них дітей?

А чи зберігаєте ви як сімейну реліквію хоч одну їхню річ? Якщо на більшість питань дали ствердну відповідь, тоді ви теж унікальні, і нам треба з вами зустрітися. Але, ніде правди діти, більшість із нас у кращому випадку знають тільки, як звали пращурів. І крапка. А речі? Навіщо зберігати всякий мотлох? «Радянська людина» повинна мати інші цінності. Так нас учили. І, врешті, залишилися без традицій і історії. Навіть власної. На щастя, є інші приклади

 

Квартира кременчужанки Ангеліни Прихожої – справжній музей. Найбільше речей у неї з 20 століття, але є і з 19-го. І кожна річ має свою історію. Як і фото. Усе це вона дбайливо зберігає і про все пам’ятає. Хоча деякі речі віддала до краєзнавчого музею й музею авіації в Кременчуці.

-У нашій сім’ї берегли традиції, - каже Ангеліна Ігорівна. - Усе це розпитувала, записувала й зберігала моя бабуся Ганна Іванівна Карнаухова. Вона знала й цінувала історію. Потім розказувала все мені, але просила, щоб я нікому про це не казала. Боялися тоді люди. Такі часи були. А я вам оце зараз розповідаю, - усміхається.

 

Прапрадід викрав доньку генерала

 

Історії кременчужан, або Низький уклін бабці Ганні

Влас Савелійович Скрипников і його дружина Ольга Олександрівна

 

З чого ж усе почалося? Принаймні, від того часу, про що відомо пані Ангеліні.

 

- Мій прапрадід Влас Савелійович Скрипников – виходець із Курської губернії, - розповідає. – Але служив він денщиком у генерала російської армії поляка Стратановича. Сталося так, що генерал раптово помирає. Його син брав участь у польському повстанні 1863 року. Царський уряд повстання придушив, сина Вальдека заарештували й відправили до Сибіру. Уявіть: батько – генерал російської армії, а син пішов проти царя. Через це в генерала стався інфаркт, і він помер. Його дружина від такого подвійного удару збожеволіла. І їхня 14-річна донька Ольга залишилася фактично сама. Тоді цей денщик забирає її з собою і їде до Росії. Коли вона стала повнолітньою, він з нею одружився. Моя прабабця Клавдія Власівна – їхня донька.

Та перед тим, як потрапити до Кременчука, вони довго блукали Україною й Росією. Доводилося переховуватися, адже фактично чоловік утік від генерала та ще й забрав його доньку. Коли приїхали до Кременчука, Влас Савелійович почав свій бізнес на гранкар’єрі. Це були 70-ті роки XIX століття.

Треба сказати, що Влас Скрипников був непростим чоловіком. Він володів гіпнозом. І взагалі був чаклуном. Замовляв кров, знімав наврок.

 

- Напевно, і цю дівчину Ольгу він загіпнотизував, що вона подалася за ним світ за очі, - переконана Ангеліна Ігорівна.

 

Ось вам одна драматична історія. Та далі – більше.

 

До речі, в Ангеліни Прихожої збереглася посріблена французька виделка «Фраже» з родини прапрадіда Власа Скрипникова. Вона така велика й важка, що хтозна як нею і їсти.

 

Прабабця вінчалася таємно

 

- Моя прабабця Клавдія Власівна була гарненька і сподобалася синові Зейпта. Це був місцевий фабрикант-король, тримав м’ясні лавки в Кременчуці, - продовжує розповідь пані Ангеліна. – Та Клавдії не сподобався син Зейпта, а покохала вона Івана Ламтєва з циганським корінням. Він дуже гарно грав на гітарі, гармонії, співав, знав безліч оповідок, казок, легенд. І був майстром по дереву. Його батько будував будинки, а він оздоблював. Якось навіть зробив дерев’яний іконостас. Але сталася пожежа, і все згоріло.

 

Історії кременчужан, або Низький уклін бабці Ганні

Це мати Івана Ламтєва. У Санкт-Петербурзі в неї була мереживна майстерня. Чоловік її циган був теслею.

 

Та Іван не подобався Власу Савелійовичу, і він не хотів віддавати за нього свою доньку.

 

- Тоді закохані вирішили вінчатися таємно, - каже. – Родина Івана їх підтримала. Вінчалися вони у Спасо-Преображенському храмі. Він стояв на місці, де був Будинок офіцерів, тепер – «Європа». І що ви думаєте? Вже почався обряд вінчання, як тут до храму зайшов чоловік старшої доньки Анастасії. Він працював помічником капітана пароплава, плавав від Києва до Херсона. По закінченні рейсу завжди ставив свічку й дякував Богу. Побачив Клавдію – і до батюшки:

- Отец Александр, а Вы знаете, что они тайно венчаются? Отец не давал своего благословения.

 

Вінчання зупинили. Клавдія мало не зомліла. Тоді Івана батько запропонував поїхати до батька нареченої вмовляти його. Найняли екіпаж, бо свого не мали, й поїхали. А чоловік Анастасії вже прибіг до Власа Савелійовича і все йому розповів. Той сподівався, що донька вийде за Зейпта, а тут таке. І як його не вмовляли, він не погоджувався. І тільки коли дружина Ольга Олександрівна впала йому в ноги й почала благати, він поступився. Гості радо запросили його сідати до екіпажу, щоб разом їхати до храму. Але він сказав, як відрізав:

 

- Я в наёмный экипаж не сяду. Запрягайте.

 

І всі ще добрі півгодини чекали, поки запряжуть його екіпаж.

 

Приїхали. Зайшов Влас Савелійович до храму і з порогу:

 

-Отец Александр, венчайте их.

 

Сів у свій екіпаж і поїхав. Але з того часу Клавдія не могла зайти до батьківської хати, батько відлучив її від родини. Тільки мати часом заходила до них у гості. Жили вони в домі Івана в районі сучасного Першого Занасипу.

 

Цю історію Ангеліні Ігорівні розповіла її бабуся Ганна Іванівна Карнаухова і найменша донька Скрипникових Наталія Власівна. До речі, в пані Ангеліни є підкова й нагайка прадіда Івана. Донедавна була й гітара, але її вона вже продала.

 

Історії кременчужан, або Низький уклін бабці Ганні

Ікона старообрядська, мідна, 1825 року. Нею благословляли прадіда з боку батька пані Ангеліни – Никифора Черадіонова і його наречену Віру

 

 

Бабуся Ганна співала в Успенському соборі

 

У Клавдії й Івана і народилася Ганна, бабуся пані Ангеліни, завдяки якій ми з вами можемо почути історії кременчужан із цієї родини.

 

-Бабуся була 1905 року народження. Закінчила три класи церковно-парафіяльної школи – це для всіх. А потім пішла навчатися в гімназію, - розповідє далі Ангеліна Ігорівна. – А платила за неї лікар Любов Олександрівна Степанова. Вона лікувала діточок Ламтєвих і помітила кмітливість Ганнусі. Самі вони оплатити гімназію не могли. Закінчити гімназію дівчинка не встигла. Стався жовтневий переворот, гімназії закрили, і вона з 15 років працювала в Клубі залізничників бібліотекарем. Мала гарний голос і співала в Успенському соборі в Кременчуці, який потім підірвали в 1943 році. Співала складні партії Чайковського, Сарті, - розповідає. – До речі, в мене збереглася вишиванка, в якій бабця співала в студії-філіалі капели «Думка» в Кременчуці. А вишивала цю сорочку її знайомої сестра – монахиня з Київського монастиря. Взагалі бабця була талановита: крім того, що співала, мріяла грати на фортепіано, та не було змоги купити інструмент, прекрасно готувала, шила, цікавилася історією. Знала німецьку, французьку, латину, англійську трохи гірше, бо вона їй не подобалася. Тоді в гімназії мови добре вивчали, не так, як зараз. Писала сама вірші і багато декламувала напам’ять із поезії відомих поетів.

 

 

Історії кременчужан, або Низький уклін бабці Ганні

Сорочка бабусі Ганни Карнаухової. Вишивала її монахиня з Київського монастиря.

 

Історія однієї гірчичниці

 

Ми були вражені тим, що Ангеліна Ігорівна знає історію кожного фото з сімейного альбому і кожної речі, яка належала її родині. Про все розповісти неможливо. Та ось вам для прикладу історія однієї звичайної , на перший погляд, гірчичниці з родини Клавдії й Івана Ламтєвих.

 

- Іван хоч і майстер по дереву, але ж циганська душа. Все життя мріяв про коня. Але статків таких не було, - розповідає пані Ангеліна. – Був тоді 1918-й рік: то УНР, то махновці… Влада змінювалася. Але гімназія ще працювала. І от їхня донька Ганна (моя бабуся) повертається з гімназії, а тут ярмарка осіння. І лотерея. А вона трохи підробляла, то гроші в неї якісь були. Купила вона лотерейний білет. І на цей номер випав кінь! Вона ще й зразу подумала: «Оце батько зрадіє!» Але коня їй не дали. Побачили, що дитина, порадилися, й виносять їй цю гірчичницю. Вона почала вимагати коня, а вони у відповідь: «Ти свій приз отримала. Йди додому і не заважай». Прийшла, батькові розповідає. Він взяв її за руку, пішли розбиратися. Прийшли – а їх уже немає. Так на все життя й залишилася оця гірчичниця замість коня.

 

 

Історії кременчужан, або Низький уклін бабці Ганні

Гірчичниця, яка дісталася Ганні замість коня.

 

«Я комсомолец, под иконы не стану»

 

- Коли бабуся працювала в Клубі залізничників бібліотекарем, там вона й познайомилася з моїм дідусем, своїм майбутнім чоловіком Гаврилом Федоровичем Карнауховим, - каже пані Ангеліна, показуючи фото. – Він грав у самодіяльності в театральному гуртку. Йому доручали переважно героїчні ролі: Спартака, Стєньки Разіна… Бунтівні натури. А працював він тоді слюсарем у депо. А коли відслужив в армії, вони у 1927 році одружилися. Весілля тоді не було, тільки молодіжна вечірка. Анін батько Іван Ісайович хотів їх благословити, коли вони стали на рушник. А молодий і каже:

 

- Я комсомолец, под иконы не стану.

 

Тоді наречена заявила:  

 

- Як ти не станеш, тоді я не піду за тебе, і ніякого весілля не буде.

Тоді він став.

 

 

Історії кременчужан, або Низький уклін бабці Ганні

Фото молодят – Ганни Іванівни й Гаврила Федоровича Карнаухових – і ікони, якою їх благословляли

 

Потім бабця ховала цю ікону за підкладку валізи, коли вони їздили по військових частинах (дідусь був льотчиком). Бо не можна ж було такого мати, - каже Ганна Ігорівна. І при нагоді згадує ще одну і смішну, й сумну історію водночас.

 

-Якось моя мама ще дитиною захворіла на скарлатину. Скарлатина тоді тяжка була, діти помирали. І приїхала бабця Клавдія, Івана дружина. Дитину відвозили до лікарні. А бабця вийшла й перехрестила – хай Бог допомагає! І що ви думали? Прислали комісію розбиратися: як це так – у Карнаухова теща попадя. Хоча вона була дружиною майстра по дереву, а не попа.

 

Історії кременчужан, або Низький уклін бабці Ганні

- Це з моїми дідусем і бабусею моя мама, ще маленька, - пояснює Ангеліна Прихожа.

 

Дідусь учив сина Сталіна

 

- За великі трудові успіхи в депо дідусеві подарували швейцарський срібний годинник. Його бригада відновила старий списаний паровоз. Цей годинник я віддала в музей Авіації, - каже пані Ангеліна. – Забігаючи наперед, скажу: він і загинув з тим годинником. Годинник розбився, тріснуло скло, і стрілка зупинилася на 17.45. Це час його загибелі… Після депо його за спецнабором взяли до армії на постійну службу. Спочатку служив у кінній дивізії в Бірзулі (Котовськ, Одеська обл.). Там бабця ліквідувала неграмотність серед циганчат. У місті Балта служив у стрілецькій дивізії. Потім перевели до авіації, бо він знався на техніці. Служив у Рогані під Харковом, закінчив льотну школу і викладав у ній як пілот-інструктор. Пізніше перевели на Качу в Севастополь. Став начальником політвідділу Качинського льотного училища. На той час там навчалися син Сталіна, син Фрунзе, син Пархоменка, два брати Мікояни…

А через рік, у 1939-му, Гаврило Федорович загинув на учбовому літаку...

 

-Він був чесним і безкомпромісним, а в ті роки таких не вітали. Тому, я думаю, зробили так, щоб він загинув, - переконана пані Ангеліна. – Заміж більше бабця не вийшла, хоча до неї сваталися навіть генерали. Відмовляла. Казала, що любила свого чоловіка, і все. Більше їй ніхто не потрібен.

 

 

Історії кременчужан, або Низький уклін бабці Ганні

-Ці чашки з лебедями подарував у день весілля мій дідусь бабусі Ані. Під час війни будинок згорів, і ці чашки обгоріли, але вижили, - розповідає Ангеліна Прихожа.

 

Як жилося Ганні Іванівні Карнауховій з маленькою Ларисою, мамою Ангеліни Прихожої, в окупаційному Кременчуку, де вони мешкали після війни; чому Лариса не стала, як мріяла, актрисою і ще безліч цікавих фактів і речей – читайте про все це в №5 в газеті "Для дому для сім'ї".

 

Автор: Ольга Волніна, "Для дому і сім'ї"
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх