Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

7.12.2016, 17:01 Просмотров: 3 566

Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

Гостросоціальний ска-панк проект Жадан і Собаки відіграли у Кременчуці концерт, відвідали виховну колонію та поспілкувались з прихильниками у книгарні

Фото: Александр Попенко

6 грудня у рамках всеукраїнського #ПСИхотуру Кременчук відвідав гостро-соціальний ска-панк проект Жадан і Собаки. Хлопці не лише представили кременчуцькій публіці четвертий студійний альбом “ПСИ”, але максимально намагались привернути увагу до проблеми політв'язнів, зокрема Олександра Кольченка — збирали гроші на білет Сашиній мамі, яка 2 роки не бачила сина.

 

- На жаль, зараз така ситуація, що кілька десятків громадян є в'язнями Російської Федерації і, поки що, є заручниками нашої свободи, нашої незалежності, і вони сидять за нашу позицію, за наше небажання бути частиною іншої країни чи її провінцією, - пояснив Сергій Жадан. - Зокрема, мова йде про Олександра Кольченка і Олега Сенцова — це громадяни України, мешканці Криму, яких арештували навесні 2014 року, коли, власне, там з'явилися росіяни, і які отримали великі й неадекватні терміни у російських таборах. Кольченко отримав 10 років, а Сенцов — 20. Ми намагаємося, власне, підтримати Сашка, зібрати кошти для його мами, яка і далі мешкає в Криму. Кошти для того, щоб вона відвідала Сашка, купила собі квиток і злітала до сина, що знаходиться в таборі, далеко в Сибіру.

 

Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

 

Кременчук — 7 місто у турі. До цього ЖіС виступали на Заході України і в Полтаві, далі поїдуть на Південь і Схід. Зараз хлопці забрали майже половину необхідної суми — 10 тисяч гривень з 25-ти.

 

- Тут, крім фінансового аспекту, дуже важливий аспект емоційний, тому, що в Україні 3-й рік триває війна. Багато хто з нас звик до цієї війни, багато хто зжився, багато хто навіть навчився заробляти на ній гроші, а багато хто навчився її ігнорувати — вірити, що це не його війна, не його проблема, і його вона не стосується. А в той самий час, коли ми тією чи іншою мірою дистанціюємося від війни, є реальні люди, які сидять в тюрмах, воюють, знаходяться в зоні обстрілу — це все наші співвітчизники, люди, які теж є частиною нашого народу, українцями за паспортом, за переконанням, за своїм відчуттям. Нам здається дуже важливим про цих людей нагадувати, про цих людей говорити. Тому що ми з Собаками і рештою активістів-волонтерів регулярно їздимо на Схід, у Донецьку, Луганську області з виступами, з якоюсь просто волонтерською допомогою і бачимо та розуміємо, наскільки важливою є ця волонтерська діяльність для людей, які там живуть, які знаходяться на території війни, наскільки їм важлива наша увага, наша солідарність і підтримка. Якщо ти знаходишся у цій тиловій зоні, тобі може здатися: “Ну добре, є якісь військові, які воюють, є якісь умовні території, які тобі не потрібні”... Насправді, це наша країна, наше суспільство, і якщо ми цього не розуміємо, якщо ми цього не відчуваємо, не згадуємо, то гріш ціна нам як суспільству, гріш ціна нам як народу і гріш ціна нам як державі.

 

Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

 

Зранку хлопці завітали до Кременчуцької виховної колонії, де відіграли концерт, поспілкувались з вихованцями, пообідали разом з ними в столовій та подарували закладу збірку віршів сучасних українських поетів. Юнаки в свою чергу віддячили гостям та підготували музичні номери, збірку авторських віршів та вишиту картину.

 

Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

 

 

- Ми, в межах цього туру, робимо кілька концертів у виховних закладах — у нас був концерт у Ковальській колонії, у Кременчуцькій і зіграємо ще у Маріуполі, в жіночій колонії. Дуже важливо якось пробувати налагоджувати комунікаційні зв'язки між різними верствами українського суспільства — воно страшенно дезорієнтоване і розкидане. Нам здається, що ми сидимо на своїй сторінці у Fаcebook, видаливши людей, які нам не подобаються, і нам здається, що це і є Україна. Україна, насправді, набагато складніша і різношерстніша. Ми і раніше намагалися підтримувати наших співгромадян, які сидять за ґратами — грали, зокрема, тут у вас концерт, минулого року і далі збираємося цим займатися. Мені страшенно приємно, що начальник Кременчуцької колонії всіляко йде нам назустріч і робить фантастичну роботу. Він дійсно не виглядає як такий от “мєнт”, який просто тисне на цих от хлопців, а намагається з ними спілкуватись. Мені здається, що Юра, начальник колонії, вміє слухати інших, і він загалом доволі ризикований чоловік, що робить дуже правильні речі. У нас є великі плани, стосовно Кременчуцької колонії — ми приїдемо і зіграємо в ній, у найближчий рік, ще не одного разу. Сьогодні, після нашого концерту, вихованці колонії виконали кілька своїх пісень і, надалі ми хочемо якось це розвинути у більш тривалий проект.

 

Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

 

За півгодини до концерту Сергій Жадан поспілкувався з пресою і прихильниками у одній з книгарень міста, де усі бажаючі могли поставити йому питання, сфотографуватися чи взяти автограф.

 

Сам виступ почався з півгодинною затримкою, через проблеми зі звуком, за що музиканти вибачились перед присутніми. Де вже тільки Жадан і Собаки не виступали у Кременчуці — на площах Незалежності і Перемоги, в колонії, в “Зебрі”, в “QB”... Цього разу музиканти дістались в “Roсker pab”.

 

Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

 

Під невеликою сценою зібралась неочікувана для виступу ЖіС кількість найрізноманітніших людей — були як молоді і злі відвідувачі рок-концертів, так і мудрі та стримані любителі літератури. Але за молоддю була перевага — вони стрибали, співали, танцювали та штовхались, відтіснивши спокійніших прихильників у глибину залу.

 

Не дивлячись на те, що більшість виконаних музикантами пісень — треки з нового альбому, публіка радо їм підспівувала, особливо віддано вигукуючи рядки з нецензурною лексикою.

 

 

Сергій та інші музиканти постійно контактували з залом, розмовляли, фотографувались — Жадан декілька разів спускався в натовп, співаючи разом з фанатами та обіймаючись з прихильницями.

 

Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

 

Цього вечора зі сцени пролунали: “Єрусалим”, “10 праведників”, “ПСИ”, “Листопад”, “Рок-музикант”, “За#бали”, “Ребе”, “Ракети” та багато улюблених пісень з попередніх альбомів - “Бийся за неї”, “Інстаграм”, “Безробітні”, “Бюджет”, “Радіо Харків”, “Берці”, “Жінка”, “Країна”. Приємно здивувало, що, на відміну від попередніх концертів, де він скоріше ритмічно говорив, цього разу Жадан співав.

 

Двічі музикантів викликали на біс. Вони радо погодились, але не забули нагадати, що грають не просто так, а заради мами Сашка Кольченка. На біс виконали кавер на Red Hot Chili PeppersДва портвейната хіт “300 китайців”.

 

Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

 

Після виступу Сергій радо фотографувався з усіма бажаючими та роздавав автографи. Можна було також придбати книги Сергія, мерчеві футболки, диски з останнім альбомом та листівки. Гроші, зібрані з продажу, також підуть на квитки Сашковій мамі.

 

Перед концертом “Телеграфу”, разом з іншими журналістами, вдалося поспілкуватися з Сергієм на відкритій прес-конференції, під час якої він розповів про те, з ким у нього асоціюється Кременчук, пояснив на прикладі знайомства з нашою новою поліцією, як має функціонувати суспільство, як змінилась наша країна за останні роки, чому він не воює та про неймовірних людей, які все змінюють.

 

Про Кременчук

 

Страшенно приємно знову бути у Кременчуці, адже для нас це не просто місто, а місто особливе — ми тут неодноразово виступали і будемо виступати ще. У нас тут завжди якісь такі спеціальні виступи. Ми сьогодні їхали Кременчуком і проїжджали повз площу, на якій колись давали концерт, і захопили її навіть, на 35 секунд. Був у нас такий досвід. А сьогодні ми до вас прихали в межах нашого #ПСИхотуру і Кременчук, якщо я не помиляюся, у нас чи то восьме, чи то дев'яте місто. До цього ми грали на Західній Україні, останній концерт у нас був у Полтаві, а після вас поїдемо, власне, по Центру, а далі — на Південь і Схід. У нас, крім того, що це є такі комерційні концерти, на які публіка купує білети, приходить і слухає нас, ми до своїх виступів долучили ще декілька ініціатив: по-перше ми вирішили підтримати наших політв'язнів і намагаємося якось звернути увагу нашого суспільства на цю проблему.

 

 

Не для поціновувачів літератури: #ПСИховані Жадан і Собаки порвали Кременчук

 

Власне, про Кременчук я вперше почув від Юрка Покальчука, який і приїздив у вашу колонію, спілкувався з хлопцями, працював з ними і, навіть, видавав часопис. Юрко багато про це розповідав, а я до його розповідей ставився абстрактно. А потім, коли Юрко помер, для мене усі ці речі стали дуже гострими і тоді я знайшов Олега Філіпаса, який запрошував Юрка, приїхав сюди і теж поспілкувався з хлопцями, зрозумів, наскільки це важливо не стільки мені, скільки цим хлопцям. Без жодної ідеалізації, без ставлення до них, як до жертви. Тому, що, самі розумієте, що там сидять різні люди і за різні вчинки, тож ставитися до них виключно з симпатією і поблажливістю не правильно. І їх вихователі, до речі, теж так до них не ставляться, що, мені здається дуже правильним. Вперше до Кременчука я приїхав саме на цю зону, тож якось з іменем Юрка Покальчука у мене це місто і асоціюється. А після першого візиту з'явилося багато друзів, багато знайомих тож, коли я говорю, що Кременчук — не просто місто, а місто близьке, яке має свій слід я не лукавлю.

 

Про нашу нову поліцію

 

Я сьогодні зіткнувся вперше з новою кременчуцькою поліцією і це був позитивний досвід. Ми зупинилися не в тому місці, де мали зупинитися — до нас під'їхав патруль, висловив нам претензії, ми вибачилися і попросили підказати нам як нам їхати на прес-конференцію. Вони відразу якось скинули свою агресію, тому, що зрозуміли, що ми не навмисне порушували, ми не зловмисники і показали нам шлях. Це дуже простий, конкретний і правильний досвід того, як має функціонувати наше суспільство — коли немає агресії, але є усвідомлення своїх прав і обов'язків.

 

Про війну

 

Ця війна стосується мене так само, як і стосується всіх інших тому, що я — громадянин цієї країни. Я не воюю. Якщо б мені прийшла повістка, очевидно, що я б не воював. Я не пішов добровольцем з ряду причин. Але я цю війну відчуваю як свою і всі ці втрати і всі ці біди я відчуваю як особисті. До того ж я сам з Донбасу, з Луганської області, і війна сьогодні триває на моїй малій батьківщині і багато моїх друзів воює.

 

 

У мене батьки живуть у Луганській області, мої вчителі, мої однокласники — всі, тому це для мене не є якоюсь абстракцією. Я бачу, що там є багато потреб, які можна вирішити. Ми з друзями-волонтерами спеціалізуємося на допомозі навчальним закладам, не тому, що вони не зможуть жити без цього обладнання — ні. Звичайно, можна жити без вай-фая, без інтернету, без комп'ютерного класу, без сучасних підручників, але, мені здається, що краще, все-таки, мати інтернет, мати комп'ютер і мати нову літературу.

 

А вражають найбільше люди, які там живуть. Коли ти спілкуєшся з вчителями, вихователями, бібліотекарями, активістами, то зустрічаєш величезну кількість дуже світлих, дуже хороших, надзвичайно креативних, відкритих і сповнених енергією людей, людей, яких ти не можеш побачити, якщо ставишся до Донбасу, як до якоїсь сірої зони, населеної якимись орками. А коли ти туди приїжджаєш, то розумієш, що там багато людей, які люблять Україну так само сильно, як люблять її у Харкові, Кременчуці, Києві чи Львові. Але так сталося, що вони є заручниками цієї війни, які потребують нашої підтримки.

 

Про людей та зміни

 

У мене найбільш чітке враження, що змінилась не країна, а змінились люди. Україна, якщо говорити про державу, її структури, зовнішні вияви, прокладені дороги, вивішені прапори чи працюючі заводи, у цьому плані не так багато і змінилось. Ми ж самі бачимо, що усі реформи, яких ми так хотіли, не так активно рухаються. Корупція, проти якої ми всі виступали, вона не подолана — не видно їй краю і завершення. Люстрація, яка видається всім єдиноможливою, поки не здійснилась. І може скластись враження, що нічого не міняється, але це не так. Насправді, для великої кількості людей, змінилося все: їх усвідомлення себе, як громадянина, їх розуміння країни як такої, їх розуміння своєї приналежності і це ті речі, що є базовими і незворотними. Для цих людей вже ніколи не може бути так, як було до грудня 2013 року. Для цих людей та ситуація, яка є сьогодні — не нормальна і є, скоріше, перехідною. Це люди, які щось роблять: хтось працює волонтером, хтось воює на фронті, хтось працює з біженцями, хтось намагається у своїх містах тиснути на владу. Таких людей не сотні, не тисячі і, навіть не десятки тисяч — їх дуже багато. Ми багато таких людей бачимо на Донбасі і серед представників влади, і серед журналістів, і серед працівників бюджетної сфери. Це вчителі, бібліотекарі, вихователі садочків - будь хто. Це люди, які раптом прокинулись. Коли почалася війна, для них, раптом, все змінилося і вони зрозуміли, що це їх країна і вони втрачають все, втрачають себе. Тому вони включилися у цю боротьбу. Від цих людей залежить майбутнє країни. Не від президента. Не від депутатів. Від вчительки сільської школи, яка не втекла з цього села, а попри все продовжує навчати дітей. Знаєте, остання наша поїздка була у село Трьохізбенка — це фактично фронтове село. Там по селу протікає річка і з одного її боку стоять сепаратисти, а з іншого — наші. Село розрізане навпіл. Вперше я був там і 2015 році, коли там велись активні бойові дії, по селу стріляли і школа не працювала, але навіть тоді вчителі збирали дітей у якихось хатах, підвалах і проводили заняття. Зараз вони повернулися в школу, але є діти, що живуть по той бік фронту, і вони навчаються дистанційно, здають іспити через інтернет. Тому, що всі розуміють, що є війна, але вона скінчиться і дітям треба буде жити далі, вступати у ВУЗи, шукати роботу. Коли спілкуєшся з такими людьми, це і є джерелом сили, надії, віри. Ці люди і є свідченням певних змін. Донбас — дуже специфічний регіон, що був завжди дуже пасивний. А зараз там відбуваються великі зміни. Коли туди приїжджаєш, то таке відчуття, що ти бачиш, як на твоїх очах твориться історія, ти бачиш, як триває час. Це дуже трагічно, драматично і не весело, але дуже важливо.

 

Про відповідальність

 

Якщо чекати на зміни, то нічого не зміниться. Працювати потрібно зараз. Всі ми в цьому житті давали, або і продовжуємо давати хабарі, всі ми у цьому житті голосували за політиків, за яких нам зараз соромно, всі ми є причетними і відповідальними за те, що з нами відбувається. За те, що відбувається в Україні, маємо відповідати ми, ті, хто вибрав владу 2 роки тому — це наша відповідальність, не якихось там попередників, не якихось ілюзорних мешканців Криму чи Донбасу. Ми маємо відповідати.

Автор: Руслана Горгола Источник фото: facebook.com, Кременчуцька виховна колонія управління ДПтСУ в Полтавській області
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх