Смерть дарувальника: чоловік заповів музею свій будинок і покінчив життя самогубством

18.05.2016, 13:12 Просмотров: 8 279 Комментариев: 2

Смерть дарувальника: чоловік заповів музею свій будинок і покінчив життя самогубством

Драматичні історії з життя кременчужан

18 травня – Міжнародний день музеїв. Кременчуцький краєзнавчий музей дев’ятий рік зачинений для відвідувачів – там все ще триває руйнівний капітальний ремонт. У музеї зберігається більше 66 тисяч експонатів. Попри дев’ять років руйнації, жоден експонат не втрачений. На диво, більшість з них – дарунки кременчужан та гостей міста.

 

 

Напередодні свята «ТелеграфЪ» зустрівся з директором музею Аллою Гайшинською. У краєзнавчому музеї пані Алла працює з 1984 року, а керує ним з 1999-го. Ми запитали директора музею, хто з дарувальників справив найсильніше враження?

 

За дивним збігом обставин, ми прийшли саме в той день, коли працівники музею їхали впорядкувати могилу одного з дарувальників. Так ми почули історію про Григорія Степановича Гладкого.

 

Це дуже сумна історія.

 

Восени 1990-го року до краєзнавчого музею прийшов чоловік похилого віку – на той момент йому йшов 76-й рік. Головний хранитель музею Ніна Тур так описувала цю людину – «худорлява постать, тремтячий голос... на чолі великі краплі поту від слабкості...». Звали чоловіка Григорій Степанович Гладкий, він був ветераном Великої Вітчизняної війни, пенсіонером, колишнім працівником міського пивзаводу.

 

Чоловік сказав, що хоче заповісти краєзнавчому музею свою хату – половину приватного будинку десь в районі Червоної Гірки. Спочатку працівники музею навіть розгубилися від такої пропозиції, почали питати про родичів.

 

З’ясувалося, що син Григорія Степановича помер у 14-річному віці від тяжкої невиліковної хвороби. Невдовзі за сином пішла і дружина Григорія Степановича, вона так і не оговталась після смерті дитини. Десь жили ще брат та сестри самотнього чоловіка, він нічого про них не розповів, сказав лише, що життя розкидало їх по великій країні. 

 

Розчулені жінки з краєзнавчого музею почали вмовляти чоловіка не поспішати із заповітом, переконували, що він ще довго житиме. Втім чоловік стояв на своєму – хочу залишити хату музею, давайте оформляти документи. Документи оформили. Згодом виявилось, що Григорій Степанович ще на війні отримав важку контузію, у нього прогресувала серйозна хвороба, лікарі запропонували робити операцію. Та це був 1990-й рік – розруха і непевність по всій країні. Музейний хранитель Ніна Тур пригадує: «Старому ветерану спливав 76-й рік, йому все важче було стояти у довгих чергах за молоком, на слабких старечих ногах брести від однієї аптеки до іншої у пошуках дефіцитних ліків...».

 

Після оформлення заповіту минув якийсь час. Потім працівники музею дізналися, що Григорія Степановича не стало. Він пішов із життя за власним рішенням, вкоротив собі віку. Та перед тим приготував все для поховання і поминок, щоб не обтяжувати сусідів зайвими клопотами.

 

Він заздалегідь придбав труну, приготував на столі нехитру закуску та домашнє вино для поминок, прибрав у хаті, застелив ліжка, навіть підстрочив на старій швейній машинці поховальні хустки.

 

А за дві доби до смерті попередив сусідів, що як почують з його хати ревіння гудка, значить він вже неживий.

 

Григорій Степанович був майстер на всі руки. Сусідам пральні машинки та телевізори лагодив, а собі змайстрував хитрий годинник- «ходики» із зозулею та потаємною гирею. Там був такий механізм, що коли не заведеш годинник вчасно, зозуля вдарить по ричажку, ричажок вдарить по гирі, а гиря впаде на клаксон – і в хаті завиє гудок. Мабуть, старий чоловік робив пристрій, щоб не забувати вчасно заводити годинник. Та наостанок пристрій спрацював як засіб оповіщення про смерть свого господаря.

 

Григорія Степановича поховали. Після похорону до музею приходив його брат. Він був незгоден із рішенням Григорія Степановича. Втім оскаржувати заповіт у суді не став. Хату дарувальника продали, гроші поклали на рахунок музею та використали для придбання нових експонатів.

 

Відтоді працівники краєзнавчого музею щороку на поминальні дні їздять прибрати могилу Григорія Степановича та його дружини. За ці роки вони там нікого іншого не зустріли.

 

Смерть дарувальника: чоловік заповів музею свій будинок і покінчив життя самогубством 

 

Повний текст інтерв’ю з директором Кременчуцького краєзнавчого музею («Хранителі») та історії про білий привид музею і сентиментального піонера читайте у №20 «Телеграфа» від 19 травня та на сайті.

Теги:

Комментарии: 2

257
18 мая 2016 13:19

сумна і гарна історія...

0
528
18 мая 2016 20:24

Царство небесное. Слезы на глазах... Действительно грустная и трогательная история.

0
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх