«Ніч пережив – нормально, значить, живий...» - кременчужанин, який служив у Слов'янську

21.06.2014, 08:25 Переглядів: 7 134

«Ніч пережив – нормально, значить, живий...» - кременчужанин, який служив у Слов'янську

У неділю, 15 червня, до Кременчука повернулися наші бійці, що несли службу у Слов’янську. 36 бійців Нацгвардії (в/ч 3059) під командуванням майора Кравцова перебували у відрядженні на території Донеччини, де ведуться бойові дії проти російських терористів. Спершу планувалося, що бійці працюватимуть у зоні бойових дій два тижні, та відрядження затягнулося майже на місяць – з 19 травня по 14 червня

У військовій частині бійців зустрічало багато кременчужан. Мера не було, зате був священик, віце-мер і народний депутат. Про воєнні будні підрозділу «Телеграфу» розповів майор Ігор Кравцов.


Відрядження на війну

 

– Ігорю Федоровичу, ви що закінчили?


– Харківський військовий інститут внутрішніх військ у 2000 році.


– Думали коли-небудь, що доведеться воювати на території власної країни?


– Ні. Тоді і в голову таке не приходило.


– Ведення бойових дій – це ж не ваша спеціалізація? Внутрішні війська охороняють атомні об’єкти, тощо, війна не передбачена?


– Ні, не передбачена. Була не передбачена.


– Як ви відреагували на наказ їхати до Слов’янська, там же війна?


– Ну як, узяв та й поїхав.


– А родина як сприйняла ваше відрядження на війну?


– Та як, батьки трохи посумували, а що вони можуть зробити? Служба.


– А бійці як сприйняли наказ?


– А групу формували лише з добровольців.

 

Коропи і каски


– Як ви жили на блокпосту? Де спали? Де ховалися під час мінометних обстрілів?


– Та ми щілини повиривали, накрили мішками... У нас там навіть будиночок був з мішків – пообкладали мішками, зверху натягнули плівку, четверо спало там, четверо – у бліндажу, троє – на чергуванні.


– Першу ночівлю пам’ятаєте? Страшно було? Тим більше, після розстрілу блокпосту під Волновахою.


– Та трохи страшно, обстрілюють найчастіше вночі. Тут вважай так: ніч пережив – нормально, значить, живий. Вдень не так, а вночі дуже темрява заважає, нічого ж не видно, щоночі очікуєш нападу.


– Засоби захисту були у кожного – каски, бронежилети?


– Так, були бронежилети 6-го ступеню, кевларові каски, це було, боєприпасів теж вистачало.


– А їжі вистачало? Там же кілька скандалів було з імпортними пайками, які попродавали начпроди. Вам дістались американські армійські сухі пайки з гуманітарної допомоги?


– Нам – ні, а десантники поруч стояли, так у них були.


– Що ви їли на сніданок?


– Що приготуєш, те й їли – картоплю, суп. Та їжа була. Нам тушонку привозили, тушонку курячу, солоні помідори, кабачки давали на базі. Там поруч з нами ставок був, так ми рибу ловили – непогані такі коропи, юшку з них варили, хочеться ж трохи різноманітності. Місцеві нам харчі привозили. Коли ще було спокійніше, вони їздили торгувати на ринок до Слов’янська. Їдуть зранку, і нам – бац – ящик полуниці. Молоко привозили, сир, сметану, курей навіть. Хоча дехто розповідав, що вони і сепаратистам їжу давали.

 

Місцеві нам харчі привозили... Їдуть зранку, і нам – бац – ящик полуниці.

 

Дід, баба, корова. І кролики

 

– Слов’янськ ще існує чи його вже немає як міста?


– Ми у місто не заходили, наш блокпост за три кілометри був, наказу йти до міста не отримували. А місцеві розповідали, що люди там ще є – тисяч 20, а було – 150. Місцеві казали, що місто ще є, хоча дуже багато будинків зруйновані. Кажуть, усі, кому було куди виїхати, виїхали. Там залишились переважно такі: дідусь, бабуся і корова. Ті, у кого є господарство, не виїжджають. Або виїжджають, та щодня повертаються, щоб нагодувати тварин. Кажуть: «У нас там кролики!» – і все. Питаєш їх: вам що важливіше – ваше життя чи життя вашого собаки чи кролика? А вони кажуть: «Ви не розумієте. Це тварини, вони їсти хочуть». Ми їх не пропускали, вони ображалися і йшли до своїх будинків через лани, в обхід блокпосту.


– Так там же блокпости терористів, хіба вони не боялися?


– Та мабуть, що звикли. Вони ж щодня, коли виїжджали з міста, проходили спершу через сепаратистів, потім через нас.


– Хіба до цього можна звикнути? Адже там війна. Там війна?


– Так, там війна.

 

Про війну


– А от різні нардепи – регіонали Єфремов, Шуфрич, комуніст Симоненко – з трибуни ВРУ розповідають, що у Слов’янську, на Донеччині і Луганщині війни немає, там живуть мирні люди, проти яких воює українське військо. Це так?


– Та, ні, мирних я там щось не бачив, стріляють і ті, і ті. А вночі вони так луплять з мінометів, що тільки тримайся.


– Хто проти вас воює?


– Зі слів місцевих мешканців, по Слов’янську ходять чеченці і ті, про кого місцеві кажуть: «До війни він валявся п’яний під магазином, тепер піднявся, пішов воювати».


– Мародери у місті є?


– Так, є. Дуже сильно грабують – і квартири, і магазини, люди скаржились. Місцеві розповідали, що двох мародерів-сепаратистів свої ж і розстріляли.


– Це за наказом командира російських терористів – полковника Гіркіна, Стрєлка? Його взагалі живцем хтось бачив?


– Ні, не знаю таких. Вони, сепаратисти, там у місті повикопували собі підземні бомбосховища, там ховаються.


– Яка була бойова задача вашого підрозділу?


– Оглядати та пропускати машини, перевіряти прописку тих, хто проходить блокпост.


– Диверсантів затримували?


– Диверсантів ні, а дезертира затримали. Він резервіст, призвали його у Харківській області, звідти він утік, вночі йшов у бік Слов’янська. Затримали його, питаємо, куди ти йдеш? Він каже: до Слов’янську, буду за них воювати. У нього був військовий квиток і паспорт. Два дні у нас прожив на блокпосту, потім за ним приїхали, відвезли до Ізюму, а там вже до його частини повезли.

 

«Чеченська схема»

 

– Як терористи ведуть бойові дії проти вас?


– Найчастіше стріляють вночі з гранатометів, мінометів. Нас рятує те, що навкруги дерева, гранати рвуться над нами, і осколки розлітаються над нами, вони ж за гілки дерев чіпляються.


– Ви поміж собою говорили, звідки у терористів російські ПЗРК «Игла», гранатомети, міномети, бронетехніка?


– Так вони деякі наші військові частини захопили, райвідділи міліції, де була зброя. А інша частина зброї, мабуть, через російський кордон йде.


– На блокпостах частіше звинувачують командування у бездіяльності, безграмотності чи у зраді?


– Ну, зрада по-любому є, злив інформації відбувається. Ми вже давно помітили: якщо виїжджаємо і про це ніхто не знає, нормально все. А коли знають, що з блокпосту машина піде, обов’язково потрапляємо під обстріл. Було й таке, що приїдуть журналісти – ми спершу дозволяли їм фотографувати – познімають усе, а коли поїдуть, починається обстріл. Хоча коли поляки знімали, після них обстрілу не було. А от приїхали російські LifeNews – знаєте їх?

– так після них сильно влупили. З місцевими теж іноді таке траплялося – роздивляться все на блокпосту, де що стоїть, скільки бійців, а потім зливають інформацію сепаратистам.


– Як частіше діють терористи? За сталою чеченською схемою – група нападає із «зеленки» (лісосмуги), туди ж потім і відходить?


– Так. Колони найчастіше обстрілюють з мінометів із «зеленки».


– Вам же надані гелікоптери для вогневої підтримки. Хіба ланка гелікоптерів не може пройти над «зеленкой» і вичистити її?


– Не було такого наказу. Там же мирні люди живуть. Якщо почати бомбити «зеленку», багато людей загине.


– Але ж мирні люди не живуть у лісосмузі? Там переховуються іноземні терористи.


– Ну не було такого наказу. Хлопці кажуть, аби був наказ, не лише «зеленку», Слов’янськ би зачистили. Десантники знаєте як рвалися до Слов’янська! Та й наші були готові йти, аби ж була команда.

 

Населення про Кролика, газ і Росію

 

– Як місцеве населення до вас ставилось?

 

– Дехто – негативно, а більшість – за нас, нормально ставились. Я ж казав, і воду привозили, і навіть курей та полуницю. Люди розповідали, що тим, хто на сепаратистів працює, подітися нікуди. Казали, чеченці лікарню коли захопили, персонал залишили – медсестер, лікарів. Зарплату їм платять – тисячу, дві гривень, щоб працювали. Їм же медики потрібні.

 

– Як місцеві ставляться до терористів?

 

– По-різному. Нормальних людей все це дістало. А є такі, що хочуть приєднатися до Росії, так тим все по-барабану, вони до Росії хочуть, щоб як Крим.

 

– Так нехай тікають. Але ж земля не їхня, і не російська, а українська.

 

– Через те й війна.

 

– Як місцеві мешканці пояснюють, за що йде війна у Слов’янську?

 

– Місцеві кажуть, що новий уряд, «кролики» усякі, їм не подобаються. Вони ж усі донецькі, а уряд не їхній, київський. Янукович був їхній, донецький. Хоча зараз багато місцевих вже проти нього, особливо через те, що він втік з країни. Та є й такі, що досі його підтримують.

 

– Чим місцевих так дратує київський уряд?

 

– Та багато людей задурених, кажуть, що бандерівці прийдуть, захоплять нашу територію, почнуть тут «беспредел» влаштовувати.

 

– Ви бачили під Слов’янськом цих бандерівців?

 

– Особисто я їх не бачив.

 

– А місцеві часом не казали, що війна у Слов’янську та взагалі на Донеччині і Луганщині йде через сланцевий газ?

 

– Чув таку версію від одного чоловіка. Він казав, що у Слов’янську є сланцевий газ, і американці хочуть цю землю викупити, але я не зрозумів, який зв’язок між цим і війною.

 

– Я поясню. Там, де зараз йде війна з російськими терористами, знаходяться величезні поклади сланцевого газу. Минулого року Україна збиралася їх видобувати за допомогою транснаціональної компанії Шелл. Якщо ми матимемо власний газ, більше не купуватимемо російський. А на що тоді житиме «Газпром»? То, може, війна точиться не через київський уряд і несимпатичних «кроликів», а, як завжди, через гроші – через газ? І саме через це нашу територію захопили російські найманці.

 

– Цікаво, я цього не знав, та й місцеві про це рідко кажуть.

 

– Можливо, тому, що політики вміють дурити голови розмовами про статус російської мови, «дружбу братніх народів» тощо і відволікати увагу від головного – грошей?

 

– Може, й так.

 

Розмову вела Лариса АРТЕМЕНКО

Теги: Славянск
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.

ФРОНТОВІ ІСТОРІЇ КРЕМЕНЧУЖАН:

У цьому сюжеті «Кременчуцький ТелеграфЪ» зібрав інтерв'ю з кременчуцькими бійцями і волонтерами, які своїми очима бачили жахи подій на Сході. Це розповіді про війну, на якій гинули наші захисники, щоб не допустити просування агресора.

Низький уклін всім бійцям. Слава героям! Герої не вмирають!

Читайте також:



Свіжий випуск (№ 11 від 14 березня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх