Кременчужанин написав цілу книгу про історію свого роду

25.01.2013, 17:09 Просмотров: 3 973

Кременчужанин написав цілу книгу про історію свого роду

Своє коріння він досліджував 5 років

Олексій Довбня, директор школи №16, взявся досліджувати історію свого роду. П’ять років він шукав дані про пращурів і нарешті написав цілу книгу, що має більше 200 сторінок! У виданні – детальна розповідь про багатьох вже померлих родичів пана Довбні: хто вони були, чим займалися, історії з їхнього життя…

 

– Це була моя мрія – написати про свій родовід. Все життя мене турбує питання: хто я? Коли слухаю індійські, молдавські чи румунські наспіви, у грудях щось перевертається… А ще часто говорять, що зовнішність у мене наче індійська. Кілька років тому я був на Закарпатті: перетнув перевал, відвідав угорське село на кордоні, невеличкі містечка і селища. Декілька днів не міг спати – здавалося, колись я тут вже був… Відчуття, що оце -мій рідний дім, – розповідає пан Довбня.

 

Олексій Довбня каже, що його дід Володимир, за розповідями, був прийомною дитиною: на виховання хлопчика взяла бездітна українська родина. Сам пан Довбня народився на Сумщині, у селищі Хоружівка. Аби дізнатися про своє походження, пять років збирав інформацію про пращурів. Разом із мамою їздив до родичів, які ділились спогадами:

 

– Я об’їздив усіх, кого зміг знайти. Декого вже немає серед живих. Вони розповідали історії, а я записував їх на відео. Потім створив фільм. Зробив сім серій – півгодини кожна. На основі відео створив книгу. Знайшов старі фотографії на горищі. Мама допомагала, без неї би не розібрався.

 

Родичі знайшлись навіть у Німеччині


Вивчаючи свій родовід, Олексій Васильович відшукав родичів, із якими зв'язок був втрачений. Мешкають вони не лише в Україні (Севастополь, Сумська і Дніпропетровська області), але й за її межами – у Росії та навіть у Німеччині.

 

Багатьох знайти не вдалося, адже родичів – дуже багато. Наприклад, у «дніпропетровській гілці» родини було 9 чоловік, у кожного народилось 8-9 діточок. Відомостей про більшість із них немає.

 

Родичів у Німеччині пан Довбня знайшов на сайті «Однокласники». Виявилося, що їхні пращури поїхали з села на заробітки до столиці, а згодом покинули країну.

 

– У 2012 році я познайомився із нащадком Окунів – Світланою Безкровні, яка мешкає у Німеччині. Ось що вона мені пише: «Добридень! Усе це дуже цікаво. Мої прадіди по лінії батька з Хоружівки – Пантелеймон Нестерович і Параска Назарівна. Дівоче прізвище – Окунь.Так, напевне, у нас був спільний пращур (я запитав Світлану, чи маємо ми одне коріння). Якби мій дід був живий – дізналися би більше.

 

Цікаво, що і Світлана, і Олексій мають фотографії двох чоловіків, дуже схожих один на одного – вочевидь, це їхні прадіди, які були братами. У німкені навіть зберіглась вирізка з газети, де йдеться про її пращура-музиканта. Там написано, що якось спав він із родиною практично на землі, бо віддав дошки з полу сусідці. У неї померла дитина, а грошей на труну жінка не мала. Більш заможні сусіди нічим не допомогли. Вирізка, яка зберіглась з тих часів, тепер розміщена у книзі.

 

Пошук у архівах виявився марним


Через інтернет Олексій Васильович знайшов ще кількох родичів:

 

– Сестра мого діда мешкала у Москві, але зв'язок втратили. Розшукав родичів через «Однокласники». Мені надіслали фотографії.

 

Інформацію про діда, що загинув на війні і тепер похований у Ленінградській області, пан Довбня також знайшов у всесвітній мережі. Дані про тих, хто пройшов Велику Вітчизняну, містяться на сайті «Меморіал».

 

– Дізнався, де і коли його  призивали, як загинув, – каже Олексій Васильович.

 

Частину інформації про своїх пращурів він сподівався знайти в архівах, та не пощастило:

 

– Поїхав до Державного сумського архіву: даних не було, бо на той час село належало до Полтавської губернії. Звернувся до полтавського архіву... Якраз ті роки, які мені потрібні – їх там просто немає, десятки років випали.

 

Кременчужанин написав цілу книгу про історію свого родуОлексій Довбня  – директор кременчуцької школи №16, вчитель фізики. До речі, у школі він навчався разом із Віктором Ющенком, а їхні діди товаришували.

Пан Довбня – інженер-теплофізик, закінчив ВНЗ у Дніпропетровську. Працював у Донецьку, але згодом разом із дружиною переїхав до Кременчука. Знайомі запропонували йому викладати фізику – задля цього закінчив заочно педагогічний інститут у Воронежі. Працював вчителем, потім став директором школи, а згодом – керівником міського управління освіти. Наразі Олексій Васильович повернувся у крісло директора. До речі, бути вчителем він хотів ще у дитинстві:

– У школі я добре навчався. Пам’ятаю, мені подобалося гратися у вчителя – брав журнал, виставляв оцінки… Але згодом вирішив не вступати до педінституту, здавалось, це непрестижно. Та від долі не втечеш.

 

Кременчужанин написав цілу книгу про історію свого роду

Онука пана Довбні Аріна

 

Кременчужанин написав цілу книгу про історію свого роду

 

Кременчужанин написав цілу книгу про історію свого роду

 

Кременчужанин написав цілу книгу про історію свого роду

 

Почтати книгу можна на сайті http://dovbnja1954.ucoz.ru/

 

Більш детально про Олексія Довбню та його книгу читайте в №4 газети "Кременчуцький ТелеграфЪ".

 

За проханням героя статті - коментарі під матеріалом відключені

0
Автор: mudraya
Теги: Довбня
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх