Пригоди наших за кордоном

14.12.2006, 19:12 Просмотров: 1 233
За програмою учнівського обміну Роберта Шумана десятеро учнів старших класів 11 ліцею отримали можливість відвідати Польщу. Після такої захоплюючої подорожі, нам кортить поділитися своїми враженнями та спостереженнями..

Перші враження
Їхати залишалося ще 2 години, а поки що ми вдивлялися в архітектуру  прикордонного містечка Пшемишль – саме там ми чекали електричку щоб дістатись до кінцевого пункту призначення. Якщо чесно, не можна сказати, що одразу ми побачили ідеальний порядок у країні: були і бомжі, котрі постійно пропонували понести наші речі, і інваліди, що прохали милостиню у підземках. Але все-таки відчувалось, що ми в Європі.
Перед поїздкою в Польщу, нас попереджали, що місто в якому ми житимемо невелике – приблизно 3000 чоловік населення, тому планували побачити якесь село. Але… побільше б таких «сіл» в Україні. Ідеальна чистота на вулицях змушувала задуматися над тим, чому ми не можемо так жити. Більшість будинків у Радомишлі – приватні, і тільки три будівлі з квартирами. На вулицях мало людей і машин. В основному всі памятки, заклади та магазини розташовані в одній частині міста. Вийшовши зі школи, одразу потрапляєш на площу оточену старими будинками, де і зосереджені різні крамниці та кафетерії. На тій же вулиці – поліція, клуб та костел. Наприкінці площі стоїть справжній літак, правда, без коліс. Відразу за площею – кладовище. Могили в центрі міста? Мабуть, в Україні це вважалося б абсурдом. Але в Польщі кладовища виглядають зовсім інакше. Вони більше нагадують своєрідну галерею скульптур. Вражає велика кількість амфор зі свічками. По такому кладовищу не страшно і вночі пройтися.

Моя нова родина
Перша проблема, яка постала, після того, як ми потрапили у сім’ї – мовна. Але завдяки жестам та деяким знанням англійської, цей бар’єр більш-менш подолали.
У Радомишлі дуже рідко трапляється родина, що має одну дитину. У сім’ях, де жили ми, було по три-чотири дитини, а в одній – взагалі семеро. Іноді нас знайомили ще й із родичами. Багатьом було цікаво подивитися на українців, особливо на дівчат.
Основний засіб спілкування в Польші – це інтернет, тому подзвонити додому батькам із стаціонарного телефону доволі проблематично. Спочатку треба купувати спеціальну картку.
Польська молодь має такі ж самі проблеми і інтереси, як і наша. Але у їх вихованні значну роль відіграє релігія. Звичними для них є молитви на ніч та недільні відвідування костелу.
Більш заможні родини тут мешкають у приватних будинках, бідніші – у квартирах. Як розповіла нам Пауліна, яка по програмі обміну уже була в Україні, спочатку вони жили у приватному секторі, але коли помер батько утримувати будинок стало важко. Так їх родина перебралася до квартири. Її старша сестра Мажена, додає, що у Польщі нелегко знайти гарну роботу, тому жити тут не так вже й добре. Багато людей у пошуках роботи їде за кордон. Після цих слів я вирішила ще раз запросити Пауліну до Кременчука, але з усією родиною. Можливо, тоді «погане життя у Польщі» вже не здаватиметься їм таким поганим.

Освіта
У Радомишлі тільки два навчальні заклади – гімназія (середня школа) і ліцей (вища школа). Навчатися треба по три роки в кожній окремо. Початкова школа знаходиться за містом. Там навчаються шість років. Перше, що справило враження у гімназії – це велика кількість машин біля приміщення. На запитання: «чиї вони?», нам відповіли, що це авто вчителів та учнів. Вчителі тут заробляють у 4-5 разів більше, ніж наші. Ціни у магазинах приблизно такі ж, як і в Україні, хіба що продукти трохи дорожчі. Але справа навіть не в цьому: автомобіль для поляків – не розкіш, а засіб пересування.
Після закінчення школи можна вступити в університет. У Краківському Ягелонському університеті для громадян Польщі навчання безкоштовне. Для всіх інших – платне. Хоча, якщо громадянин іншої країни має польське коріння або родичів-поляків і підтвердить це документально, то може навчатися безплатно. Побратися з поляком або полячкою – також варіант. Нам розповіли історію про юнака, який одружився з дівчиною із Польщі, а через дві години після вступу до вузу подав заяву на розлучення.

Дозвілля
Увечері ми ходили або у місцевий бар, або до клубів. Нічого нового там ми не побачили. Все як у Кременчуці – молодь розважається. Проте – жодної бійки. Якщо і починав назрівати конфлікт, то людину, яка була ініціатором одразу виводили.
Здивував “шалений” напій, що користується популярністю серед підлітків, для яких купити алкоголь у барі не проблема, хоча закон забороняє продавати спиртне неповнолітнім. У бокалі змішують пиво, горілку та сік. Цікаво, як почуває себе голова вранці після “такого коктейлю”? Алкогольні напої та сигарети у Польщі дорогі. У такий спосіб влада намагається зменшити їх вживання. До речі, в магазинах алкоголь молодій людині не продадуть. Коли ми спробували це зробити, продавці одразу просили нас покинути приміщення.

Мода
Одягаються у Польщі різноманітно. Загалом, як і у нас – у чому хочу, у тому і ходжу! Кеди – найпрактичніше взуття польських підлітків, а джинси – головний атрибут одягу. Часто молодь власноруч розмальовує і розписує своє взуття та одежу. Навіщо вони це роблять? Як нам відповіли, таким чином вони показують світу свої погляди і думки. Одного разу я прийшла до школи у спідниці, чим здивувала всіх польських учнів. «Нам не дозволяється ходити у школу в такому вигляді!”, – сказали мені. А ще майже кожен хлопець-школяр користується гелем для волосся, а дівчата майже не користуються косметикою.

Релігія
Головною цінністю для поляків є віра в Бога. У кожному домі висить на стіні хрест. Навіть у шкільній бібліотеці ми побачили невеличку ікону Божої матері. Щонеділі сім’ї йдуть до костьолу. Він відрізняється від нашої церкви: менш оздоблений золотом, але від того не менш красивий. Посередині стоять ряди лавочок, де прихожани можуть сидіти під час служіння. Також у костьолі є сповідальні, де кожна людина може поділитися своїми проблемами зі священиком. Здивувало нас і те, що коли ми зайшли до костьолу, то всі польські учні стали на коліна (причому ніяких килимків там не було).

Це центральна площа Кракова. Тут проходять усі свята в місті. Зазвичай, тут збирається багато голубів, але нам не пощастило їх побачити.

Краків
Місто дуже схоже на наш Львів – багато старовинних будинків, кожен з яких має свою історію. Краків найбільше місто після Варшави. Тут ми навіть побачили, як знімають фільм про Другу світову війну. На вулиці лунали вибухи та валив густий дим.
У магазинах міста можна знайти багато модних речей. Наприклад, сумочку із зображенням героя з мультику Snoopy. Саме цей персонаж користується великим попитом серед молоді. Його можна побачити на футболках, кепках та іншому одязі поляків. Гуляли ми по Кракову цілий день, та найкрасивіший він увечері – коли тоне у мерехтінні яскравих вогнів.

Прощання з Польщею
Коли настав час повертатися додому, було сумно розлучатися з новими друзями. Прощання пройшло зі сльозами та взаємними обіцянками зустрітися ще раз.

Даша ЗАГОРУЛЬКО, Маша ЛЬВОВА



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Читайте также:



Вверх