«Очень старые песни о главном»

10.03.2006, 09:03 Просмотров: 766
7 березня Кременчук відвідав лідер Комуністичної партії України товариш Симоненко. Він зробив двогодинну доповідь про стан справ в Україні, про економічну катастрофу, та про першочергові завдання вірних ленінців, відданих ділу комунізму..
Фото: Дмитрий Бабец

Зустріч з товаришем Симоненком пройшла у великому залі міського Палацу культури. На сцені висів плакат: “Програма комуністів – проект комуністичної України!” На третину зал був порожній.  І тьмяно освітлений. Усюди, куди не подивись, виднілися лише сиві голови чоловіків та  старі  - ще з тих часів - мохерові берети жінок.  Жодного молодого обличчя.  Сумно якось ставало від цієї картини.
Але товариш Симоненко - досвідчений боєць і оратор,  Сумна  атмосфера  залу його не деморалізувала. . Бадьорим  тоном,  з оптимістичною посмішкою він заявив: “Впереди – трагедия! Я даже и не сомневаюсь в этом!!!»  А далі доступно, з комуністичним “огоньком”, з простими, народними жартами доповів наступне:
- Капіталісти поділили між собою всі українські фабрики та заводи;
- Кучма та Ющенко – “близнецы-братья”, і займаються своєю улюбленою справою – грабують народ України. Без вихідних;
- Тимошенко  - коли була прем’єром – нагодувала народ гнилим м’ясом, а на спекуляціях на цукровому ринку заробила – разом з Суркісом, Губським та Порошенком – 150 мільйонів американських доларів за тиждень;
- Губернатор Червоненко приїхав на Чернігівщину, і представився так: “Моє прізвисько Червонець!”;
- Головний помаранчевий митник – сам головний контрабандист;
- А реформи житлово-комунального господарства треба боятися!
Товариш Симоненко завершив промову на високій оптимістичній ноті, яка мала – треба розуміти – підняти товаришів на «последний и решительный бой”.  Так і сказав: якщо не оберете нас, комуністів, “во втором квартале произойдет колоссальный обвал по ценам!” І додав:” Сейчас вам дали подышать. Петля на шее, но табуретку еще оставили. Потом…”
Ну, хто ж не знає, що буває “потом”... Коли табуретку...
На тому і попрощалися.

Але перш, ніж піти, товариш Симоненко зачитав кілька записок із залу, та відповів на них. Одну з них написала інвалід по слуху, жінка, яка розносить кременчужанам газету комуністів “Набат”. Вона писала: “Я вам верю. Пусть я умру, но за счастье своего народа. Это не страшно – умереть за счастье своего народа…”
Ця жінка сиділа в залі. Випадково кореспонденти “Телеграфа” її знали. Отже, хтось вірить. А поки вірить – комуністична партія жива.



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх