Сергій. Історія кохання

23.04.2009, 18:38 Просмотров: 1 495
Сергій – театральний режисер. Ми зустрілися, щоб поговорити про академічний театр..
Романтичний герой завжди видається трохи безруким. Але наш герой не лише виразно читає сонети. Він, між іншим, з червоним дипломом закінчив «мореходку». І був найліпшим судовим механіком на курсі.
Фото: Дмитрий Бабец

До Расіна, слава Богу, не дійшли, але мову вели про досить солідні речі. Аж раптом наш співрозмовник впевнено так сказав: «Все у житті базується на коханні!» Спершу ми отетеріли – бо років десять не чули, щоб дорослий адекватний чоловік таке говорив. Але через хвилину зрозуміли – перед нами герой рубрики «Наші люди»! Бо «наші люди» – це особистості, яким під силу те, що неспроможні зробити інші. От покажіть нам ще хоча би одного дорослого кременчужанина, впевненого, що все базується на коханні. І це посеред перманентної кризи та колективного морального занепаду. А Сергій переконаний у силі кохання. Тож слухайте історію його життя – бо це історія суцільного кохання. Дитсадок ми залишимо за кадром і почнемо з «дорослого» періоду.

Одного разу Сергій – тоді молодий актор – разом із трупою Сімферопольського академічного театру російської драми поїхав на гастролі до Німеччини. Там, прямо посеред дисциплінованої, виваженої Німеччини, він зустрівся з дівчиною із Свердловська. Вони обоє говорили російською. Усі інші – німецькою. І це їх страшенно зблизило. Повернувшись до Сімферополя, Сергій зрозумів, що то було велике кохання. Написав заяву про звільнення з театру за власним бажанням і почав збиратися до Свердловська. Планував приїхати туди за місяць до повернення дівчини, облаштуватися, знайти роботу, і, вже працевлаштованим, зустріти її на вокзалі. Зарплати актора вистачало як раз на квиток в один бік – до Свердловську. Старі актори запитували: «Синку, куди ж ти їдеш?» Сергій незворушно відповідав: «До коханої дівчини!» Зрештою колеги зрозуміли, що сперечатися із закоханим хлопцем немає сенсу. І купили йому у складчину теплого светра.

У цьому светрі Сергій і приїхав до суворої столиці важкого радянського року. Тиждень жив на вокзалі. Каже, було цілком затишно – поки не почала ганяти міліція. І от якось сидів він на вокзалі і писав сценарій моноспектаклю «Холстомер» – збирався грати його у Свердловська і так заробляти гроші. Бо від зарплати залишились вже лише копійки на пиріжки. Ну, сидить, значить, Сергій і пише, а до нього з одного боку сунуть міліціонери, а з другого – підходить жінка. Питає: «Ви Сергій?» Хлопець відповідає: «Я Сергій». І тут жінка з полегшенням зітхає і каже: «Ходімо зі мною – будете у нас жити!»

Виявилось, старі сімферопольські актори написали листа своїм знайомим у Свердловську. Розповіли, що до міста приїде молодий романтичний актор, житиме стовідсотково на вокзалі. Так нехай його знайдуть, відігріють і пустять переночувати. Уявіть собі, знайомі акторів так і зробили. Сергій прожив у них майже місяць. І з дівчиною своєї мрії зустрівся. Але у Свердловську, на відміну від Німеччини, усі говорили російською. Ніщо більше не об’єднувало колишніх закоханих. Тож велике кохання тихо розтануло.

І Сергій повернувся до Кременчука, де жили його батьки та улюблений вчитель Урін. Незважаючи на це, Сергій почувався страшенно самотнім та старим – йому було цілих 27 років! А великого кохання так і не сталося. І мама засмучувалась – чого та чого ти не одружуєшся? Щоб не засмучувати далі маму, хлопець дав оголошення приблизно такого змісту: я – актор, хто зрозуміє та покохає, обіцяю одружитися. То була дуже сумна історія.

Зате на День молоді Сергій, нарешті, зустрів своє велике кохання. Воно виявилось тендітною грузинською дівчиною з родини біженців із Абхазії. Власне, все стало ясно з першого погляду – це Кохання. Але ще цілих чотири роки Сергій «давив власними руками свої почуття». Бо вважав, що дівчина надто юна, а він надто старий, і при віковій різниці у 12 років нічого доброго не вийде! Ну, ви знаєте, як це вміють робити природжені інтелігенти – чотири роки пити кров собі і коханій через високі моральні переконання.

Але ж ми обіцяли вам happy end, тож і отримуйте happy end. Кохання перемогло. Дівчина перетерпіла глибинні терзання коханого. Вона не вискочила заміж за рекетира та не подалася на заробітки до Італії. А стала дружиною Сергія. Місяць тому у них народився другий син – Ілля. А першому, Давиду, вже сім років. Ще у них є цуцик і кіт. От і посперечайтесь тепер із Сергієм на тему: все чи не все у житті базується на коханні.

Фото: Дмитрий Бабец

Цей дім Сергій побудував власними руками. Ми теж, поки не побачили, не вірили. Про дім треба було б писати окрему історію. Адже ні Сергій, ні його дружина, ні її батьки – біженці, не мали у Кременчуці власного житла. І шансів отримати його теж не було. Тому Сергій і зводив цей дім насправді власними руками – коштів на найманих робітників теж не було. Будував довго. Зате тепер родина має власний дім.



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх