«Полювання» на кохання, або Де знаходять чоловіків

15.02.2007, 16:02 Просмотров: 1 215
І де їх беруть, тих ідеальних чоловіків? Так щоб заміж – раз і на все життя… Десь же люди знаходять таке кохання, що зігріває їх увесь час, а не тільки у День святого Валентина. Щоб отримати відповідь на це вічно актуальне запитання, ми звернулися до експертів, тобто до тих, хто вважає свої шлюби по-справжньому щасливими..

Казки та серіали народів світу ряснять історіями про те, як вона, бідна, але добра, вийшла заміж за нього – теж доброго, але принца. З іншого боку, наш фольклор рекомендує: «Хочеш бути дружиною генерала – виходь заміж за лейтенанта». І додає: «За успішним чоловіком завжди стоїть розумна жінка». Ми попросили відомих і успішних чоловіків нашого міста поділитися з читачами своїми історіями про те, де їх «вполювали» їхні дружини.

Олег Надоша: «Ми живемо дружно і до життя ставимося з гумором»

Олег Надоша обрав дружину на «кастингу», який влаштував сам
Народний депутат Олег Надоша одружений уже 19 років. Кохана дружина Надія подарувала йому двох синів. Старший Андрій навчається в Інституті міжнародних відносин Національного університету ім. Тараса Шевченка. Молодший Ерік ще ходить до дитячого садка.
«Ми познайомились, коли були студентами Полтавського інженерно-будівельного інституту, – розповідає свою історію кохання Олег Надоша. – Я навчався на п’ятому курсі, а моя майбутня дружина – на першому». У той час Олег Надоша був капітаном факультетної команди КВК. Для постановки одного з номерів команді було необхідно знайти декілька симпатичних дівчат. «І ось я разом зі своїм другом і повним складом бюро комсомольської організації інституту влаштував, як тепер кажуть, кастинг, – згадує він. – Однією з конкурсанток була Надія».
Закохані зустрічалися близько року, а в 1988 відсвяткували весілля. Своє сімейне життя вони розпочинали у кімнаті студенського гуртожитку, потім жили у «малосімейці». «Та ми завжди жили дружно і до життя ставилися з гумором, – каже Олег Надоша. – Це допомагає нам переносити всі злети і падіння».

Випадкове знайомство Миколи та Валентини Глухових переросло у велике взаємне кохання

Подружжя Глухових познайомилося 8 Березня у колі друзів
День святого Валентина для міського голови особливий. Адже його кохану дружину теж звати Валентиною. Вони познайомилися в 1967 році. Обоє навчалися у міському машинобудівному технікуму, але на різних факультетах. Група Миколи Глухова була дружною, усі свята відзначалися колективно. 8 Березня студенти зібралися у своєї однокурсниці, яка запросила до себе подругу Валентину...
Випадкове знайомство переросло у велике взаємне кохання. Життя випробувало їхні почуття на міцність: два роки зустрічей, потім два роки розлуки – Микола Глухов пішов до армії. Він служив у Німеччині, тож єдиним мостом між закоханими були листи. Вони настільки їх зблизили, що коли майбутній міський голова повернувся з армії, він одразу запропонував Валентині руку і серце. Це було в середині грудня, а в січні 1972 року молодята одружилися.
Вони йдуть по життю разом 35 років. Дорослі донька та син уже мають свої сім’ї, а подружжя Глухових радіє з трьох чарівних онуків.

Місця треба знати!

Напередодні Дня святого Валентина ми оголосили конкурс на найкращу історію кохання серед наших читачок. «ТелеграфЪ» отримав масу листів з розповідями про те, де щасливі жінки «вполювали» своїх половинок. Виявляється, де тих чоловіків тільки не знаходять!

Лариса Лелека «вполювала» свого коханого чоловіка Володю перед пам’ятником Леніну

Прогуляла інститут... і знайшла свою долю
Лариса Лелека працює у міській дитячій виправно-виховній колонії. Її чоловік Володимир – військовий на пенсії. Подружжя має двоє дорослих синів, онука й онучку. А починалося все 33 роки тому.
«Кажуть, весна – це час кохання, – розповідає пані Лариса. – Ми з чоловіком зустрілися наприкінці березня». Тоді головна площа міста була дещо іншою. Перед пам’ятником Леніну, де проходили паради, був намальований квадрат – мабуть, для диригента оркестру. Саме на цьому місці закохані й зустрілися.
Лариса виросла у Карелії. Вона мріяла вступити до Ленінградського інституту залізничного транспорту, але вступні іспити провалила. У розпачі вона приїхала до своєї тітки у Кременчук, а потім вирішила залишитися тут на навчання. Володя теж не корінний крменчужанин – він народився на узбережжі Чорного моря. Але доля звела їх саме тут.
У день знайомства і Лариса, і Володя втекли з занять. Лариса прогулювалася з подружкою. Несподівано дівчата зутріли Володю, з яким Ларисина товаришка випадково познайомилася ще напередодні нового року. Того ж вечора Володя запросив Ларису на концерт у Будинок офіцерів. Згодом закохані жартували: «Ленін вказував нам рукою: «Правильним шляхом ідете, товариші!».
«Коли через півтора року ми одружилися, – пригадує пані Лариса, – ми засипали гвоздиками той милий квадратик, на якому познайомилися, щоб ще хтось звернув на нього увагу і, може, навіть, зустрів свою долю».

Лію та Петра Кузіних поєднав телефон-автомат

Незнайомець лікував її від грипу два тижні
«Коли мені «стукнуло» 30, я раптово усвідомила – у моєму житті вже було все: і квартира, і кар’єра, і прихильники, – розповідає Лія Кузіна. – Не вистачало головного – другої половинки та малят». Мама повторювала Лії, що час взятися за голову, вийти заміж хоча б на три дні – як щось не те, то розійтись не важко. Але Лія їй відповідала: «Або вийду заміж на все життя, або житиму у гордій самотності!».
Уперше Лія зустрілася з майбутнім чоловіком напередодні Нового року. Вона приїхала у гості до родичів у Кременчук з Кривого Рогу. Лія прогулювалася вуличками міста і мріяла, що коли-небуть поїде зі свого забрудненого величезного Кривого Рогу і оселиться тут. Вона зупинилася біля телефону-автомату, щоб подзвонити брату, але дрібних монет у кишені не знайшлося. Поряд опинився незнайомець, який запропонував свою монетку.  Вони перекинулися загальними фразами, обмінялися телефонами і розійшлися. Наступного дня Лія поїхала додому у Кривий Ріг і забула про миттєве знайомство.
«А на Різдво мій суджений Петро, дізнавшись адресу за номером телефону, приїхав до мене з оберемком гвоздик, вином і цукерками, – продовжує Лія. – Він пред’явив мені паспорт зі словами «Я вільний, дуже довго чекав і шукав тебе. Виходь за мене».
Того різдвяного вечора Лія захворіла на грип. Наступні два тижні Петро не відходив від ліжка хворої. Коли Лія одужала, на настійливе прохання нареченого вони пішли до РАЦСу. З тих пір уже 15 років вони разом, мають двох діточок. Насті скоро виповниться 14, а маленькому Сашкові – сім.

Алла та Володимир Голобородько навчалися разом з першого класу. А це фото запам’ятало їх такими, якими вони були на 20 річницю свого подружнього життя.

Відбила коханого на спір
Алла і Володимир Голобородько з Градизька навчалися разом з першого по сьомий клас. «Я була «закріплена» в помічики до Вовчика, бо він не встигав з багатьох предметів. Ми багато часу проводили удвох, – пригадує жінка. – Якось Володя наздоганяв мене і випадково обірвав мені всю спинку на новенькій шубці. А я зачепилася косою за значок на його грудях так, що потім ледве розплутали. Хтось пожартував, мовляв, Вовочко, доведеться тобі купувати Аллусі шубку та пригортати до грудей. Отак ми вперше зніяковіли і поглянули один на одного іншими очима».
А потім діти закінчили сім класів і розійшлися, хто куди. Одного разу після школи Алла випадково зустріла Володимира і подумала: «Та й гарний же парубок виріс із отого Вовочки!». А ще через рік подружка, теж Алла, розповіла нашій героїні, що познайомилася з дуже гарним хлопцем. Ним виявився Володимир. Алла пожартувала: «От візьму і відіб’ю!». «Спробуй, – посміхнулася подружка. – Поки я не закохалася!». Дівчата посміялися і заклалися на коробку цукерок.
Увечері вони поверталися з дискотеки утрьох: Володимир і дві Аллочки. «Подружка жартує, бігає навколо Володимира, а я йду мовчки, – розповідає Алла. – Подружка запитує, мовляв, чом же не відбиваєш. Я відповідаю: «Так я і відбиваю». Ось ми дійшли до подружчиного повороту додому. Вона запропонувала Володі провести мене разом, а потім повернутися до неї. На що Володимир прямо їй відповів: «Та ні, давай ми з Аллою проведемо тебе, а тоді я її додому доведу».
З того часу вони ідуть по життю удвох. «Я отримала Володимира, а коробку цукерок подружка мені й досі у боргу, – каже Алла Голобородько. – Якось воно вийшло без образи. «Дві Аллочки» до сих пір подружки, а з Володимиром ми живемо разом уже 44 роки». У щасливого подружжя Голобородьків двоє дітей та троє онуків.

Переможицею конкурсу «Полювання» на кохання, або Де знаходять чоловіків» від «Телеграфа» стала історія знайомства Лії та Петра Кузіних. Подружжя отримує в нагороду романтичну вечерю на двох. 
Шановні переможці, ми чекаємо на ваш звінок за телефоном 79-10-48.

 



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх