Клоунеса

27.04.2006, 18:04 Просмотров: 923
У самому центрі Кременчука мешкає Лариса Разумнікова в старенькому будиночку, де ніколи не зачиняються двері. Життя цієї пані нагадує суцільну комедію, де завжди повно гостей, дітей, численних котів і собак, авторських пісень, а головне - свят, проведення яких стало її професією. І якось язик не повертається назвати її тамадою чи ведучою. Скоріш за все, вона - клоунеса, яка випромінює сміх, викликає його і відбиває, ніби дзеркало сонячний зайчик.
Під час бесіди на затишному подвір’ї в редакції „Телеграфа” Лариса Разумнікова пародіювала Валентину Толкунову, зовні трохи нагадувала свого кумира – Наталю Варлей і жартувала на кшталт Клари Новікової

Колись улітку прямо на Ларису впала стіна: в другій половині будівлі велися будівельні роботи. Вона в цей час прасувала білизну. „Раптом дивлюся,- зі сміхом розповідає наша героїня,- переді мною відкривається яскравий різнобарвний світ з-під сповзаючої на підлогу глухої стіни. Вона обвалилася, як у фільмі жахів, а я, як атлант, намагалася підтримати її, поки чоловік не вихопив мене звідти”. Це її стиль – сприймати все жартома. Так і проходило це інтерв’ю, в якому ми намагалися осягнути таємниці щастя і успіху звичайної людини з незвичайним поглядом на світ.

Людина-оркестр

- Ларисо, яка в тебе професія?
- Педагог. Маю додаткову спеціальність: організатор-виконавець нових радянських обрядів, свят та традицій. У ті часи Хрестини називали „Звездинами”. За часів Радянського Союзу дітей не всі хрестили. Коли давали ім’я немовляті, збиралися друзі, влаштовували свято
- Які найяскравіші події в твоєму житті?
- Мій Глухівський педінститут. Чотири роки навчання я провела на сцені. Мене називали „наша Валентина Лєонтьєва”, бо я вела програму „Від усієї душі” на зразок дуже популярної на той час телевізійної. Найзворушливішим було, коли викладачі приносили мені квіти.
- І що було після інституту?
- Працювала директором сільської початкової школи. Там було всього 8-10 дітей. Така собі малокомплектна українська школа з трьох класів, у якій вчилися два вірменини, молдаванин, білорус, росіянин і викладав один учитель. Я була поганим директором для колгоспних чиновників і хорошим для дітей. Співала їм колискових і вишивала всім килимки. Але я відправляла назад вугілля, якщо воно не підходило для опалення школи і змушувала мулярів розмальовувати стіни, щоб у класі було весело.

„Анка-кулеметниця”

- Скільки свят ти влаштувала за своє життя?
- Якщо виходити з того, що у році 365 днів, то рахуй: щотижня 3-4 свята протягом останніх п’яти років. Раніше було десь по два рази на тиждень.
- А скільки ти віршів написала?
- Тисяч вісім. Якщо це можна назвати віршами. Тому, що це - маленькі куплети, подекуди епіграми, подекуди – побажання, таке собі графоманство. Таких на місяць виходить по 300-400 штук.
- Як готуєшся до свят?
- Ну-у-у, вночі шию на машинці різноманітні костюми для своїх персонажів. Чоловік жартує наді мною, каже: „Строчиш, як Анка-кулеметниця”. Я закінчила спеціальні курси, але толком не вмію шити, більше в мене виходить фантазувати і боюсь, що мої фантазії важко комусь відтворити.
Майже всі конкурси я придумую сама: з ідеї виходить гра. Допомагають колишні заняття психологією. Це дуже цікаво - спостерігати, що саме потрібно в даний момент людям. Мені цікаво писати сценарії. Я їх збираю в підшивку. Можливо, колись напишу мемуарчики (сміється).
А зараз пишу мюзикли. Наприклад „Пригоди Помаранчевої шапочки” на „ура” пройшли на одному київському заході. Мене тоді попередили: „Щоб все було пристойно, бо серед гостей - люди з Верховної Ради”. Столичні весілля за моєї участі проходять переважно з вівторка до п’ятниці
Я не можу сказати своїм кременчуцьким замовникам, з якими домовилася за два-три місяці: „Вибачте, я відмінила ваше свято, бо їду до Києва, там вигідніше працювати”. Зараз у мене замовлення розписані аж до кінця вересня.

Людина-маскарад

Нещодавно Лариса придумала новий образ „Зайчик-поздоровляйчик”. Їй здалося, що дітям трохи сумно, що лише на Новий рік приходить Дід Мороз. Головне ж свято кожної людини – День народження, на який діти чекають щось „від зайчика”

- Які свята найцікавіше проводити?
- Певне, ювілеї. Влаштовуючи свято цим людям, знаходячись серед них, вбираєш те, чого вони досягли, що вони пройшли. Колись довелося театралізувати день народження відомого в Кременчуці художника Черепанова. До нього на свято „приходили” знамениті митці усіх часів: Айвазовський, Рєпін, Єсенін. Кожен у своєму образі.
- І самій доводиться перевтілюватися?
- Звичайно. Віддаючи подарунок чи гостинець, ми кажемо „Це тобі від зайчика”. А де він той зайчик? Мабуть, несправедливо, що його не існує. Коли переодягаєшся в цього Зайчика, де вони й беруться ті слова! Але ж так зворушливо, коли тобі п’ятирічні кажуть: „Зайчику, ми тебе не відпустимо. Коли ти ще прийдеш?”
А коли знаєш, що іменинникові подобається Юрій Гальцев чи Петросян, швиденько мізкуєш, як зробити костюмчик. Треба вам Кіркоров? Знайдемо Кіркорова! Придумаємо „йому” пісню.
Та зазвичай в театр грають всі: господарі, гості, винуватець урочистості. Всім їм подобається відчути себе в образі Попандопала, Остапа Бендера чи Голохвастова. Інколи відчуваєш себе глядачем, а не організатором, і смієшся до сліз.
- Хто найвідоміші твої „актори” власних свят?
- Їх дуже багато... І депутати, і прокурори, і дипломати, і високопосадовці. Багато серед них „головних”. Переважно - це заможні люди.
Головне – тримати ситуацію в своїх руках. Був один комічний випадок. На другий день весілля один солідний гість напідпитку пішов на дорогу у „формі Інспектора Наливайка” з жезлом зупиняти машини. Слава Богу, встиг зупинити лише мопед. Якось згодом у цій же „формі” я бігла під дощем до своєї машини. За кілька метрів авто зупинили ДАІшники і зразу: ”О! Та-ма-да! Що, з весілля? І ні крапельки не пила?” А я справді ніколи „ні крапельки”. В мене тоді, до речі, температура була 39.
- І що, не відмінила проведення свята?
- Ні за що. А колись у мене був страшний збіг обставин. Я поховала батька, а наступного дня треба було проводити людям весілля. І я мусила працювати, адже люди на мене розраховували.

„Цирк на дроті”

З відомим українським автором-виконавцем Михайлом Барановським та Заслуженим артистом Росії Олександром Дольським Лариса побувала на бардівському фестивалі в Славутичі. На її рахунку близько 30 власних пісень та кілька дипломів лауреата фестивалів авторсь

- Які були провали в роботі?
- Колись ведучий ВІСМА-радіо Саша Стадніченко придумав чудове свято „Сімейний вікенд”. Ми проводили тематичні заходи в нічному клубі „Зебра”. Але все заглохло. Або ж ВІСМА-клуб. Кожний вівторок ми влаштовували вечори авторської пісні. Зараз цього немає. Три роки тому ми разом з Ігорем Чайковським та Владиком Терещенком придумали свій кременчуцький бардівський фестиваль „Острови”. Знайшли місце, кошти для проведення. Щоправда, потім розпалися з моральних переконань.
Зараз я відроджую свою давно забуту мрію: створення театру. Хочеться об’єднати цікавих людей, а їх так багато в Кременчуці. Мій двір у центрі міста – це місце майбутньої літературної кав’ярні. Хочу його зробити в пушкінському стилі – з важкими завісами, старими меблями. Влітку тут частенько збираються кременчуцькі барди, гості з інших міст. Кожного разу думаю, кого ж іще покликати, щоб не пропустити, адже „такі люди в цьому маленькому Голлівуді”!
- Як ти зустрічаєш Новий рік?
- Мої новорічні свята розпочинаються з середини грудня: „Ларисо, допоможи зробити сценарій, склади вірші”. На це йде багато часу. Спробуй написати на кожного з 40 гостей віршики. Хай навіть це „графоманство”, але ж вони стільки радості приносять людям. Останній раз я відзначала це свято вдома п’ять років тому. Тепер – весь час на роботі.
- А сім’я?
- Мій чоловік Діма жартує, що він кожну новорічну ніч сидить, як „папа Карло в комірчині”, поки я проводжу захід. Але вони все одно завжди зі мною – чоловік і донька. А ще Діма називає себе „особистий водій Зайця”. Бо, коли я в костюмі Зайця їду за кермом з розмальованим обличчям, всі навколо оглядаються, доводиться маскуватися козирьочком від сонця.
- Це не образливо, коли над тобою сміються?
- Ні. Сміються там, де є я. Там, де я, весело. Це ж прикольно, коли кажуть: „Давай Ларку запросимо! Буде справжній цирк на дроті”.
- Донька теж піде твоїми слідами?
- Катя дуже вільна особистість. Такій птасі не можна заважати, коли вона летить. У свої 17 років вона добре співає, має досконалий слух, хоче бути артисткою. Готується вступати до вузу.

„Мені цікаво жити”

- У чому секрет твого успіху?
- Треба любити свою роботу. Я працювала протягом дев’яти років на ВІСМА-радіо і кожного дня жила цією роботою. Я знаю, що будь-які слова треба пропустити через свою душу, так щоб тебе самого пробило на сльозу. Адже слово – це найсильніше, що є на світі. Ще в інституті на факультативі досконалого вивчення російської мови, я дізналася про всі відтінки звуків. Копіювала голоси. Наприклад, коли на радіо треба було зробити рекламний ролик, я озвучувала в ньому і Ворону, і Нафаню, і Кузю, і голос диктора.
- Хто тобі допомагав у житті?
- Більше доводилося пробиватися самостійно. Батьки жили далеко. Кілька років тому я подалася до Петербурга. А через рік знову стояла на вокзалі в Кременчуці з однією сумкою в руках. Потім знімала квартиру, навчала доньку в музичній школі. Виживала за рахунок того, що ночами плела речі на замовлення. Але я знала, що мене тут чекають. А коли знаєш, що тобі дають можливість заробити, то неодмінно використовуєш цей шанс. Мені завжди було прикро, що більш талановиті люди ніж я, заробляють менше за мене. Адже творчість і бізнес сумісні. Треба лише знайти в собі комерційну жилку. І бути наполегливим.
- Як ти відпочиваєш?
- Я не відпочиваю ніколи. Коли дивлюсь телевізор, я плету щось чи вишиваю для свого театру. Мені хочеться інколи побути самій. Але не більше двох годин. Просто потрібна розрядка, коли щось робиш руками, а думки вільні.
- Що тебе засмучує в житті?
- Трохи давить побут. Але я не люблю, коли мене жаліють. Це страшна річ. Я не дозволяю собі депресії. Я засинаю з думкою: якби скоріше настав ранок, адже завтра буде стільки всього цікавого! У мене все нормально. Я люблю свою сім’ю. Я зустріла саме того чоловіка, якому вірю. Він ніколи не заважає мені жити і творити. Мені цікаво жити.



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх