Наркоторговці привозять наркотики прямо під вікна наркодиспансеру

10.03.2005, 13:03 Просмотров: 2 797
У Кременчуці 912 офіційно зареєстрованих наркоманів. І тисяч вісім незареєстрованих – на думку лікарів. Єдине місце, де їх лікують – міський наркодиспансер на 100 місць. Відділення у ньому завжди переповнені.

СКІЛЬКИ НАРКОМАНІВ У КРЕМЕНЧУЦІ?

Офіційна статистика повідомляє – 912 осіб (станом на 1.01.05.).  Найбільша кількість наркоманів належить до вікової категорії від 18 до 25 років. 87 % вказаних осіб вживають важкі наркотики опійної групи – переважно ширку (саморобний аналог героїну, створений українськими умільцями від бідності).
Лише четверо з 912 офіційних кременчуцьких  наркоманів працюють.
Варто зазначити, що “офіційно зареєстровані” наркомани – це лише ті, хто поступив на лікування до міського наркодиспансеру або був затриманий міліцією, і надалі зареєстрований як користувач наркотиків. Цілком зрозуміло, що  912 осіб  – лише малесенька верхівка айсбергу, який з кожним роком збільшується.  Для порівняння: у 1998 р. у Кременчуці було зареєстровано 400 наркоманів. За ці роки кількість їх збільшилась удвічі.  При тому, що вони регулярно помирають.
Окрім офіційно зареєстрованих наркоманів, у міському наркологічному диспансері проходять курс анонімного лікування від наркотичної залежності  480 громадян. Картки на них не заводяться, їхні  паспортні дані невідомі.
На думку головного лікаря наркологічного диспансеру пана Пащенка, реально у Кременчуці проживає близько восьми тисяч наркоманів. Такого висновку лікарі дійшли на підставі відповідних соціологічних обстежень.

КРЕМЕНЧУЦЬКІ НАРКОМАНИ СТАЛИ ШВИДШЕ ПОМИРАТИ

За останній  - 2004 –  рік смертність серед кременчуцьких наркоманів  збільшилась у 2,5 раза (порівняно з 2003 р.). Гинуть молоді люди – нагадаємо, середній вік місцевого наркомана – 18-25 років.
Серед причин смерті лікарі на першому місці називають передозування, зниження імунітету та хронічні хвороби. Крім того, почастішали  випадки, коли наркомани гинуть від “грязи” – неякісної ширки, після якої  температура піднімається до 39-41 градусів. Клофелін та барбітурати, які виробники почали для більшої “тяги” домішувати до ширки, часто призводять до серцевих нападів.
На думку головного лікаря наркодиспансеру пана Пащенка, смертність серед  кременчуцьких наркоманів прогресує не лише з вказаних причин. Лікар вважає, що частіше почали помирати ВІЛ-інфіковані наркомани. У 2004 році в Кременчуці було зареєстровано 54 ВІЛ-інфікованих наркомани. Вісім  з них померли. Це майже утричі більше ніж у 2003 – тоді померло лише троє. У 2002 – один. На думку пана Пащенка, ВІЛ-інфекція серед наркоманів прогресує прискореними темпами. Але її реальної картини не знає ніхто – адже по-справжньому ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД ніхто не займається. Закон щодо СНІДу прописаний так цікаво, що навіть брати відповідні аналізи, якщо пацієнт не дає згоди, не дозволяється.
ВІЛ-інфекція – основна загроза, яку створюють наркомани. Вона страшніша навіть за крадіжки – бо  масова. До речі, першим ВІЛ-інфекцію привіз до Кременчука наркоман, який повернувся з Миколаєва. Сталося це у 1986 році. СНІД у Кременчуці, як і по всій Україні, шприцевий – несуть його по ланцюжку  через шприці  наркомани. Нещодавно в інтерв’ю “Телеграфу” головний лікар шкірно-венеричного диспансеру пані Федько навела типовий приклад розповсюдження шприцевої ВІЛ-інфекції – один з найбагатших громадян міста, системний наркоман, підчепив ВІЛ-інфекцію саме через заражений шприц у якомусь притоні. Здавалося б, у пана вдосталь коштів на шприці. Але коли потрібна доза,  не вистачає витримки дочекатися, поки водій зганяє за шприцами.

РОДИЧІ ПЕРЕДАЮТЬ ШИРКУ У ХОЛОДЦЕВІ

Чимало наркоманів потрапляє на лікування до диспансеру на вимогу батьків та інших родичів. Здавалося б, після цього рідня має докласти  максимум зусиль, аби пацієнт одужав. Або хоча б виконувати вимоги режиму.
Втім, у кожного своє уявлення про лікувальний процес. Кореспонденти  “Телеграфа” стали свідками типового, на жаль, випадку. Під час обходу одну з пацієнток  знайшли у стані сильного наркотичного сп’яніння. Пані мала синє обличчя, сині руки і засинала на ходу – клофелін.  Після невеличкого шмону знайшлися  порожні шприці, які невідомим чином потрапили до закритого наркологічного відділення. Це – “чепе”. Хоча й щоденне. Лікарі з’ясовували, як шприці з ширкою потрапили до пацієнтки – адже усі передачі перевіряються!  Поки ми чекали на результати перевірки, одна весела наркоманка просвітила “ТелеграфЪ”: “Що, цікаво, звідки шприці у *? Та в холодцеві їй мати принесла! Хіба вперше?!”
Ось так – у холодцеві. Ширку для дочки, яка лікується від наркоманії. Холодець – це ідея. Пачки з чаєм та сигаретами розривають і перевіряють, але колупатися у холодцеві якось незручно – все-таки людська їжа, не свиняча.
Чому родичі це роблять? Знайома наркоманка, дружина наркомана, пояснила так: “Коли воно (чоловік) дзвонить мені і оре: якщо ти зараз не привезеш мені ширево, я тебе вб’ю, себе вб’ю, усіх на... вб’ю!!! – я навпіл розірвусь, але дістану йому те ширево, щоби воно (чоловік) залишило мене нарешті у спокої!”
Але чому 'ширево' для дочки принесла мати, нам не пояснив ніхто.

ЩО ТАКЕ “ЦИГАНСЬКИЙ КІНЬ”? або КУДИ ЗНИК ДІЛЬНИЧНИЙ?

Існує у наркодиспансері проблема, яку неможливо вирішити власними силами, без участі правоохоронців. Проблема ця – перекрити доступ наркоторговцям  до пацієнтів диспансеру. Який сенс лікувати від залежності, якщо вночі пацієнт все-одно отримує свою дозу? Вночі на ціле відділення залишається одна чергова медсестра. Що може вдіяти одна медсестра з наркоторговцями? Скоріше, вони з нею можуть дещо вдіяти. І чудово це розуміють. Тому нахабно підвозять наркотики прямо під вікна диспансеру. На ніч вхідні двері зачиняють. Але це нікого не зупиняє.  Для того ж і існує “циганський кінь” – так наркомани називають пакет на мотузці (з грошима), який спускають з вікна або з балкону. Внизу швиденько відбувається обмін: гроші-товар. Все просто. Часто передачу наркотиків проводить підліток або зовсім малий пацан – його не посадиш, навіть якщо затримаєш. Дуже зручно. І безкарно.
Пильні алкоголіки з сусіднього відділення спостерігають за цим злочинним процесом, і регулярно доповідають завідувачці наркологічного відділення. Ну не люблять алкоголіки наркоманів – тому навіть номери машин, що під’їжджають до диспансеру вночі, записують.
Як повідомили головний лікар диспансеру пан Пащенко та завідувачка нарковідділення № 3 пані Таран, вони неодноразово повідомляли правоохоронців про випадки торгівлі наркотиками під вікнами лікувального закладу. Правоохоронці реагували – приходили опери, опитували, переписували номери машин.  Що було далі -  у диспансері не знають.
Головний лікар диспансеру наголосив на необхідності міліцейського посту у приміщенні диспансеру. Злочинно залишати вночі заклад, де перебуває більше сотні наркоманів та психопатів, на кількох сестер. Свого часу, як повідомив пан Пащенко, йому вдалося за сприяння голови Автозаводського райвиконкому Коваленка домовитися, аби маршрут патруля проходив через диспансер – патрулювання тоді здійснювала  правоохоронна частина, що базувалася на Молодіжному. То були найкращі часи для диспансеру – регулярні відвідини патруля відчутно остудили бізнесовий пил наркоторговців. Патруль – це тобі не медсестричка!
Нині патруль через диспансер не проходить. Головний лікар звертався з цією проблемою до начальника міліції. Полковник Кононенко дуже уважно вислухав пана Пащенка. Але патруль все-одно не проходить через наркодиспансер.
Не лише патруль допомагав свого часу лікарям. Працював на цій дільниці (Ціолковського, 76) старий дільничний. Дисциплінований був служака. Диспансер відвідував регулярно. Наркоманів знав поіменно. І вони його знали.
Старий дільничний помер. Призначили нового. Як повідомив головний лікар диспансеру, спочатку новий дільничний дуже активно узявся за роботу. Обіцяв вдарити “по конях”! – маємо на увазі, “циганських коней”, якими наркотики доставляють у палати. Місяць дільничний регулярно з’являвся у диспансері. А потім зник. За словами головного лікаря, не бачили його вже кілька місяців. А то й з півроку.
Можливо, головному лікарю почулося, що дільничний збирався вдарити “по конях”? Може, міліціонер сказав не “по конях!”, а “на коня!”?  Є такий  народний український звичай: “на коня” і по домівках.

ХТО ДОПОМОЖЕ МЕДСЕСТРІ, КОЛИ ЇЙ СКРУЧУЮТЬ ГОЛОВУ?

80 % пацієнтів наркодиспансеру – раніше судимі. Вистачає  психопатів. Лікувався тут свого часу громадянин, який трохи випив і зарізав власну маму. Він і у диспансері збирався усіх порізати – бігаючи з уламком розбитого скла. На цей випадок головного лікаря викликали вночі.
Коли  пацієнти – алкоголіки та наркомани -  починають дуркувати – бити скло або хапати важкі предмети, захистити медперсонал нікому – міліцейського посту у диспансері немає. Завідувач відділення № 2 пан Баусов розповів зовсім вже похмуру історію. Один нервовий алкоголік у стані абстіненції так роздратувався, що ні сіло ні впало вхопив медсестру за голову і почав її скручувати.
Треба віддати належне рятівникам - наркоманам – вони кинулись на допомогу медсестрі, відтягнули психа і трохи його побуцали – щоби не нервував так сильно.
Медсестра залишилася живою. Порушили кримінальну справу. Але... Жінка не ризикнула зв’язуватися з нападником – надто небезпечний був тип.
Аналогічна історія сталася у тому ж відділенні трохи пізніше. Поступив до відділення наркоман, психопат, раніше судимий (сім судимостей у хлопця). Забажав цей народний умілець зварити собі чифір. Розеток у палатах немає. Тож хлопець вирішив закип’ятити варево, під’єднавши кип’ятильник до патрону від лампочки. Це побачила санітарка. Щоби вона не доповідала завідувачу, любитель міцного чаю пообіцяв порізати її  на вінегрет.
Навряд чи погрози такого характеру від психічно неврівноваженого громадянина з сімома судимостями можна сприймати просто як невдалий жарт.  Але міські правоохоронні органи та міська влада все-одно не вважають за необхідне встановити міліцейський пост у закладі.

ІДИ І ДИВИСЬ

Про наркотики можна говорити годинами, вести вчені дискусії та демократичні диспути. І при цьому не розуміти, що таке наркотики. Фотодокументи переконливіші за дискусію.

фото 1
Фото: Дмитрий Бабец

На фото 1: ноги 19-річної системної наркоманки, трасовички. За рік регулярного вживання ширки ноги дівчини вкрилися трофічними виразками. Вони ще слабо помітні.

фото 2
Фото: Дмитрий Бабец

На фото 2: ноги 32-річної системної наркоманки, колишньої трасовички. На трасі вона більше не працює. Клієнти незадоволені, бо чують запах гниття. Відмовляються від послуг. Трофічні виразки на її ногах вже ніколи не загояться – імунітет нульовий. Зазвичай хвороба розвивається так: зниження імунітету, трофічні язви, тромбофлебіт, ампутація ніг.
Або рук. Як у культовому фільмі “Реквием по мечте” – його любить згадувати більшість наркоманів.

Читайте у наступному номері:
'Що мають знати батьки, щоб допомогти своїм дітям врятуватися від наркотиків', – інтерв'ю з мед.психологом Наталею Разводовською.



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх