А Вовчик – промисловий альпініст!

24.04.2008, 21:51 Просмотров: 1 477
Дві височенні труби на електростанції, біля скверу «Космос», бачили? Так це їх Вова фарбував!.
Бачите сережку у Вовиному вусі? Це була страшенно символічна історія. Восени 1998 року Вова з дружиною жили невесело. Наймали квартиру, якраз народився син, грошей не вистачало, з роботою було сутужно. І ось Вова та Оля сіли на кухні і поговорили про те, що все навколо надто сіре та одноманітне, треба щось робити – якось розцяцькувати цей нудний світ. Поговорили, а потім Вова сказав: а що як я проколю вухо, ходитиму з сережкою – буде весело. І двоє молодих садистів кинулись гріти на газу голку і колоти бідне вухо. З п’ятої спроби вийшло! У червоному роздутому вусі угніздилася вишукана сережка зі штучною перлинкою. Це вже згодом Вова змінив її на лаконічну корсарську.
Саме з цією новенькою сережкою Вова подався на Чемпіонат України. І переміг.
Фото: Дмитрий Бабец

А синій будинок на Київській знаєте? Теж Вова робив.  І елеватор, і величезна труба на ТЕЦ – усе його робота.  Тільки дарма ви думаєте, що  він – вправний  маляр-штукатур.  Наш  Вова – промисловий альпініст!  Правда, класно звучить?  Нам теж сподобалося.  Промисловий  альпінізм з’явився у кодифікаторі професій десь у 70-х, одразу після будівництва Красноярської  ГЕС.  Тоді вперше радянським альпіністам запропонували виконати укріплення  берегів  ріки.  А щоби якось вирахувати їхній заробіток, внесли до кодифікатора нову професію.  Відтоді  всі висотні  роботи  з використанням  альпіністського спорядження  виконують промислові  альпіністи: фарбують труби, будинки, крани, закріплюють на стінах висоток кондиціонери, ремонтують стики панельних плит, і навіть «розбирають» старі дерева.

Вова займається цим аж із 1996-го року.  А почалося все із секції альпінізму  у машинобудівному  технікумі, де він навчався.  Секцією тоді керував Сергій  Косогоров.  Альпінізм був страшенно популярним.  Ним займалася купа  народу.  На першотравневі свята  на знаменитий скеледром  у Крюківському кар’єрі  приїздили автобуси аж із Курська.  Курські «солов’ї» воліли тренуватися тут, а не пхатися аж до Криму.  Ну, і герой нашої історії – Володя Кравченко – теж тут тренувався.  Гадаємо, ви вже зрозуміли – якщо хлопець студент та ще й альпініст – без кохання тут ніяк не обійтися.  Тож трапилось і кохання.  Це були у повному розумінні високі почуття – Оля   теж була  альпіністкою!  Ну, і вони покохали  один одного і вирішили одружитися.  Але! Їхнім  почуттям довелось пройти серйозне  випробування.  Ім’я йому  – «батьки».  Вони по черзі хапалися за серце і категорично забороняли юним альпіністам одружуватися прямо зараз!  Батьки вимагали, щоби Вова відслужив у армії! Він би й відслужив, але заважали спортивні травми.  Можливо,  хтось інший і здався б.  Але не Вова.  Він пробився до воєнкома і таки потрапив до армії.  А повернувшись звідти, одружився з Олею. Тут би час сказати: і жили вони довго та щасливо.  Але!  Почалася  перебудова, розруха та безробіття.  І кременчуцький альпінізм почав потроху «загинатися». Скеледром частково підірвали, а те, що залишилось, закрили.  Грошей, щоб доїхати до гір, не вистачало. І саме в цей невеселий час  залишки секції, до якої все ще ходив Вова, вирішили  поїхати на Чемпіонат України та Чемпіонат країн СНГ (вони проводились водночас). Слухайте, тут починається найцікавіше!  Отже, грошей не було.  І хлопці пішли до свого товариша – а прізвище його  було Кушнір.  І товариш Кушнір (нині депутат міськради та впливовий  підприємець)  дав їм 100 доларів або навіть більше – на дорогу.  А це був 1998  рік.  І 100 доларів – це було круто!  Шестеро кременчуцьких  хлопців  поїхали на Чемпіонат.

А повернулися  – шестеро  майстрів спорту з гірської техніки.  Вони перемогли  навіть пихатих москвичів.  Звісно ж, без гучних  народних гулянь  із такого серйозного  приводу  не обійшлося.   Ну, там спирт Royal, те-се.  Згодом  Вова ходив із товаришем  Кушніром ще й на Хан-Тенгрі (6995 м, Тянь-Шань).  Кажуть, товариш Кушнір і зараз ходить – тільки десь у Непалі.

Взагалі, спілкуючись із Вовою, ми дізнались  про дивні речі.  Уявіть собі,  кременчуцький  мільйонер Матицин був, виявляється,  крутим  гірським  туристом.  А депутат Кушнір безкорисливо  допомагав кременчуцькому альпінізму.  А ректор кременчуцького університету  Загірняк три доби провисів на стіні, аби довести одеситам, Who is Who.  

Ми  аж  вищали,  поки слухали всі ці альпіністські байки.  Лише наш прагматичний фотограф  Бабець  підозріло  цікавився, як альпіністи на тій стіні їли?  А головне – пили? А ванну як приймали?  А скільки важив рюкзак  Матицина?

Ми б вам про все це розповіли.  Але то вже зовсім інші історії.  Краще розповімо, що промисловий альпініст Кравченко сказав на прощання.  А він сказав: «Альпінізм – спорт екстремальний. Але екстрім  закінчується там,  де ти перестаєш його контролювати. З цього місця починається велика дупа».  Про це варто подумати. Тим більше, якщо у вас уже з’явилися перші «зайві» гроші для занять екстремальним спортом.




 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх