Солдатські могили

7.05.2009, 12:22 Просмотров: 1 819
У суботу – 9 Травня. Виснажливий день, коли з усіх радіоприймачів лунають бравурні марші та реквієми, вулицями блукають дуже-дуже старі ветерани, і чиновники з пісними обличчями несуть квіти до братських могил та урочисто виголошують: «Ничто не забыто, никто не забыт!»..

«ТелеграфЪ» переконався, що у Кременчуці трапляється по-різному – є такі, що насправді не забуті, а є забуті та завалені сміттям.

«Позабыт-позаброшен...»

Це – братська могила радянських солдатів, що загинули у боях за Кременчук (1943). Вона розташована на кладовищі у межах вулиць Леонова та Сєрова. Майже місяць тому, 16 квітня, «ТелеграфЪ» розповів про розорену, забуту та засипану сміттям солдатську могилу. Ми повідомили, що за документацією кременчуцького краєзнавчого музею (станом на 2003 р.), могила закріплена за міським комунальним підприємством «Спецкомбінат» – саме воно має опікуватись поховання. Також ми розповіли про те, що ще у листопаді 2008 року з Полтави приїздила на прийом до віце-мера з гуманітарних питань пана Хоменка завідувач відділу охорони пам’яток Полтавського краєзнавчого музею пані Андрієць. Вона повідомила віце-меру про спаплюжену могилу і звернулась із проханням привести поховання у пристойний вигляд. Пан Хоменко обіцяли все зробити. Але, схоже, забули обіцянку. Бо майже через півроку – 15 квітня – могила так і стояла з обгорілою гробницею, облізлою фарбою, без зірки і навіть без таблички. А поруч з нею смерділи купи сміття.

5 травня, напередодні Дня Перемоги, «ТелеграфЪ» знову побував на кладовищі. Ми знову побачили обгорілу безіменну гробницю та купи смердючого сміття навколо. Отак воно у Кременчуці – «мертвые сраму не имут», а живим чиновникам нема до них діла.

Це – могила танкіста Нікітіна, що загинув у боях за Кременчук. Вона знаходиться на тому ж таки кладовищі у межах вулиць Леонова та Сєрова. Хтось поцупив з гробниці металеву табличку. І тепер там кілька років висить простий папірець з ім’ям та прізвищем геройського танкіста. Треба розуміти, у міської влади не вистачає ані коштів, ані бажання вшанувати солдата.

8694 кременчужанина, які відчули на собі війну, живуть у місті.

З них:

1921 учасник бойових дій

1083 інваліди війни

5690 учасників війни (працювали у тилу)

(Інформація Департаменту праці та соціального захисту населення, грудень 2008 року)

– За останні п‘ять років ці цифри зменшилися вдвічі, – каже заступник голови міської ради ветеранів Володимир Грищенко. – Наймолодшому ветерану – 82 роки. За словами пана Грищенка щороку держава виплачує цим людям до Дня Перемоги кошти. Цього року – 340-540 гривень.

Учасників бойових дій та інвалідів війни у нас, за законом, безоплатно ховають. Завдяки старанням громадськості міська влада на поховання учасників війни теж виділяє по 150 гривень (міська влада цього не зобов‘язана робити).

До Дня Перемоги ветеранам надають пайки із продуктами (на суму близько 50 гривень) – за кошти меценатів. На кожному мікрорайоні до допомоги ветеранам по різному підходять – як домовляться із підприємцями – хтось благодійні обіди влаштовує, хтось талони дає на безоплатну стрижку у перукарні...

У якості культурної програми впродовж року організовуються зустрічі, екскурсії по місцях бойової слави (Переяслав-Хмельницький, Севастополь, урочище Шумейкове, Долина Смерті).

Тимурівська команда вичищає могилу сапера Базіяна.

«Тимур и его команда»

Був такий радянський письменник – Аркадій Гайдар. Мав сина Тимура. І цей Тимур сколотив якось команду підлітків і повів їх – не сади обносити – а копати городи вдовам загиблих бійців, допомагати самотнім літнім людям та робити інші дивні добрі справи. Було це страшенно давно – після Жовтневої революції. Потім тривалий час існував вже офіційний піонерський тимурівський рух. Згодом, у 90-х роках минулого століття, зникла і піонерська організація, і дивний рух.

Уявіть собі, у Кременчуці знайшовся такий собі сучасний Тимур-переросток – директор інтернату ім. Макаренка Олександр Кириченко. За власною ініціативою, він відновив тимурівський рух в окремо узятому виховному закладі – в інтернаті. Пан директор разом з вихованцями протягом останніх десяти років доглядають за відомими, маловідомими і навіть забутими братськими могилами у Кременчуці. Двічі на рік – напередодні Дня міста (день звільнення Кременчука) та Дня Перемоги роблять на могилах генеральне прибирання, виносять сміття та приносять квіти. Відвідують вони могилу сапера Базіяна, підпільника Правдіченка, Гостру могилу та відому могилу пілота Виноградова. Олександр Миколайович стверджує, що вихованці ставляться до справи відповідально і зі співчуттям – дівчата жаліють самотніх загиблих солдатиків, до яких не приїздять родичі і про яких мало хто пам’ятає. До речі, саме від директора інтернату – а за фахом він вчитель історії – ми дізнались багато дивних та цікавих речей про дивізію ополчення, яка прийняла бій на Деївській горі. Солдати стрілецького полку та кременчуцькі робітники, озброєні гвинтівками, на кілька днів затримали просування регулярної німецької армії та навіть танкової групи Клейста. Зараз важко зрозуміти, як вони змогли таке зробити.



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх