Воша та її роль в українській політиці

25.02.2010, 15:04 Просмотров: 1 484
«ТелеграфЪ» перевіряв, чи не завалиться Кременчуцька дезінфекційна станція? А також з’ясовував, як українські політики проходять «перевірку на вошивість»..
«Портрет тріщини». Історичне фото 2002 року.
Фото: Дмитрий Бабец

«Поки грім не гряне, мужик не перехреститься!»

Лютий видався  дійсно лютим  місяцем  для України.  Цієї  зими у  луганській  лікарні, у відділенні реанімації, вибухнув балон з киснем, який зберігався там із  порушенням норм безпеки.  Вибух балону коштував життя та здоров’я 16-ти українцям.   9-го лютого у луганській обласній дитячій лікарні, в інкубаторі для підтримки життя немовлят, загинула півторамісячна дитина – через пожежу, що виникла в інкубаторі.

За традицією, після скандальних подій, що забрали людські життя, чиновники від медицини почали активно строчити службові листи (лист МОЗ №09-34/157 від 13.02.2010 р.) на тему: перевірити; узяти під особистий контроль; провести інструктаж;  повиносити к бісу усі балони!  «ТелеграфЪ» дізнався, що лист схожого змісту розісланий і головним лікарям міських та районних санітарних станцій, а також головним лікарям дезінфекційних станцій Полтавської області (лист від 17.02.2010 р., № 01/527).  Нас одразу зацікавило, як відреагувало на лист керівництво Кременчуцької  дезинфекційної  станції?  Що воно «перевірило» та «узяло під особистий контроль»?

Інтерес «Телеграфу» саме до Кременчуцької  дезстанції   обгрунтований.  Це єдине місце у Кременчуці, куди звозять та дезинфікують  заражені речі хворих на коросту, педикульоз та туберкульоз.  Цілком зрозуміло, що такий небезпечний мотлох не повезеш на обробку до нового  дезинфекційного відділення, відкритого у дитячій лікарні.  Крім того, на Кременчуцькій дезстанції  працює спеціальний санпропускник – знову-таки, єдине місце, де асоціали, які традиційно виступають носіями інфекційних хвороб, могли  помитися, обробити уражені хворобою місця та продезинфікувати особисті речі.  Могли – а тепер не можуть.  Санпропускник більше  не працює.   Ще з 2002-го року «ТелеграфЪ»  почав писати про його аварійний стан.  Вже тоді у приміщенні тріскались стіни та відходили від стелі.  Дезстанції не пощастило.  Зводили  її 16 років тому, через серйозні  помилки у будівництві  проблеми почалися майже одразу.  Отак і тягнеться усі 16 років – стіни валяться, керівництво дезстанції  звертається до влади по допомогу, влада  допомогу не надає.  Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) на всі скарги відповідає стандартно: коштів на капітальний ремонт немає (дезстанція фінансується не з міського, а з державного бюджету).  Якось колишній віце-мер Кременчука з гуманітарних питань пані Пугасєй разом з директором дезстанції  пані Залізняк навіть написали спільного листа до МОЗ – просили допомогти. Так пані Пугасєй вже й не віце-мер, а відповідь з міністерства і досі не прийшла.

Отже, «ТелеграфЪ» без попередження прибув на Кременчуцьку дезстанцію і запитав: як санпропускник?  Відремонтували? Дали вам гроші через трагічні події, що сталися у лютому? Чи лише листа надіслали про проведення обов’язкового інструктажу?  Головний лікар дезстанції пані Залізняк відповіла дуже політкоректно:

– На жаль, санпропускник через аварійний стан не працює  вже два роки.  Про нашу проблему знають і у Міністерстві охорони здоров’я, і обласна влада знає.  Ми усюди просили коштів на капітальний ремонт.  На жаль, через фінансову кризу ми так і не отримали кошти.  

Трохи згодом «ТелеграфЪ» дізнався, що головний лікар Кременчуцької дезстанції  направила черговий тривожний  лист головному санітарному лікарю Полтавської області пану Шаповалу (лист №45, від 18.02.2010 р.).  Вона повідомляла, що «через аварійний стан санітарного пропускника електричний дріт, який замурований у стіні і стелі, через деформацію стін може розірватися – що призведе до  замкнення в  електричній  мережі та виникнення  пожежі».

Отже, обласна влада  про небезпеку виникнення замкнень та пожежі  проінформована.  І поки що жодним конструктивним чином не відреагувала. Коштів на капітальний ремонт (треба 400 000 грн.) не виділили.  Треба розуміти, «поки грім не гряне, мужик не перехреститься».

А це сьогодення. Руйнація йде повним ходом. Всередині санпропускника вже наварені металеві балки – аби стіни тишком не «склалися».
Фото: Дмитрий Бабец

«Поки грім не гряне, мужик не перехреститься!»

Лютий видався  дійсно лютим  місяцем  для України.  Цієї  зими у  луганській  лікарні, у відділенні реанімації, вибухнув балон з киснем, який зберігався там із  порушенням норм безпеки.  Вибух балону коштував життя та здоров’я 16-ти українцям.   9-го лютого у луганській обласній дитячій лікарні, в інкубаторі для підтримки життя немовлят, загинула півторамісячна дитина – через пожежу, що виникла в інкубаторі.

За традицією, після скандальних подій, що забрали людські життя, чиновники від медицини почали активно строчити службові листи (лист МОЗ №09-34/157 від 13.02.2010 р.) на тему: перевірити; узяти під особистий контроль; провести інструктаж;  повиносити к бісу усі балони!  «ТелеграфЪ» дізнався, що лист схожого змісту розісланий і головним лікарям міських та районних санітарних станцій, а також головним лікарям дезінфекційних станцій Полтавської області (лист від 17.02.2010 р., № 01/527).  Нас одразу зацікавило, як відреагувало на лист керівництво Кременчуцької  дезинфекційної  станції?  Що воно «перевірило» та «узяло під особистий контроль»?

Інтерес «Телеграфу» саме до Кременчуцької  дезстанції   обгрунтований.  Це єдине місце у Кременчуці, куди звозять та дезинфікують  заражені речі хворих на коросту, педикульоз та туберкульоз.  Цілком зрозуміло, що такий небезпечний мотлох не повезеш на обробку до нового  дезинфекційного відділення, відкритого у дитячій лікарні.  Крім того, на Кременчуцькій дезстанції  працює спеціальний санпропускник – знову-таки, єдине місце, де асоціали, які традиційно виступають носіями інфекційних хвороб, могли  помитися, обробити уражені хворобою місця та продезинфікувати особисті речі.  Могли – а тепер не можуть.  Санпропускник більше  не працює.   Ще з 2002-го року «ТелеграфЪ»  почав писати про його аварійний стан.  Вже тоді у приміщенні тріскались стіни та відходили від стелі.  Дезстанції не пощастило.  Зводили  її 16 років тому, через серйозні  помилки у будівництві  проблеми почалися майже одразу.  Отак і тягнеться усі 16 років – стіни валяться, керівництво дезстанції  звертається до влади по допомогу, влада  допомогу не надає.  Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) на всі скарги відповідає стандартно: коштів на капітальний ремонт немає (дезстанція фінансується не з міського, а з державного бюджету).  Якось колишній віце-мер Кременчука з гуманітарних питань пані Пугасєй разом з директором дезстанції  пані Залізняк навіть написали спільного листа до МОЗ – просили допомогти. Так пані Пугасєй вже й не віце-мер, а відповідь з міністерства і досі не прийшла.

Отже, «ТелеграфЪ» без попередження прибув на Кременчуцьку дезстанцію і запитав: як санпропускник?  Відремонтували? Дали вам гроші через трагічні події, що сталися у лютому? Чи лише листа надіслали про проведення обов’язкового інструктажу?  Головний лікар дезстанції пані Залізняк відповіла дуже політкоректно:

– На жаль, санпропускник через аварійний стан не працює  вже два роки.  Про нашу проблему знають і у Міністерстві охорони здоров’я, і обласна влада знає.  Ми усюди просили коштів на капітальний ремонт.  На жаль, через фінансову кризу ми так і не отримали кошти.  

Трохи згодом «ТелеграфЪ» дізнався, що головний лікар Кременчуцької дезстанції  направила черговий тривожний  лист головному санітарному лікарю Полтавської області пану Шаповалу (лист №45, від 18.02.2010 р.).  Вона повідомляла, що «через аварійний стан санітарного пропускника електричний дріт, який замурований у стіні і стелі, через деформацію стін може розірватися – що призведе до  замкнення в  електричній  мережі та виникнення  пожежі».

Отже, обласна влада  про небезпеку виникнення замкнень та пожежі  проінформована.  І поки що жодним конструктивним чином не відреагувала. Коштів на капітальний ремонт (треба 400 000 грн.) не виділили.  Треба розуміти, «поки грім не гряне, мужик не перехреститься».

Вони не допомогли Кременчуцькій дезстанції!

«ТелеграфЪ» вирішив з’ясувати, як різні українські  політичні сили допомагали – або не допомагали – Кременчуцькій дезстанції зробити капітальний ремонт.  Дивіться і ви.

Віктор Янукович – лідер Партії регіонів, прем’єр-міністр України у періоди: 2002-2005 рр. та 2006-2007 рр.
За часи його прем’єрства через МОЗ України на капітальний ремонт аварійних будівель Кременчуцької дезстанції  кошти не виділялись.

Юлія Тимошенко – лідер БЮТ, прем’єр-міністр України у періоди: лютий-вересень 2005 р., а також з грудня  2007-го і понині. За часи її прем’єрства через МОЗ України кошти на капремонт Кременчуцької  дезстанції  не виділялись. 

Надія Мякушко – чинний  віце-губернатор Полтавщини  з гуманітарних питань; пост віце-губернатора отримала за квотою Соціалістичної партії  України.
У липні 2009 року пані Мякушко зібрала на нараду в Полтаві  керівників  дезінфекційних  станцій  області.  Завдяки нараді, пані віце-губернатор дізналась про аварійний стан Кременчуцької дезстанції  і пообіцяла допомогти з ремонтом – але лише після того, як отримає оновлену на 2009 рік технічну документацію щодо стану аварійних будівель.  Кременчуцький «Інженерно-технічний центр «Іновація-2000»  склав технічний звіт за результатами обстеження несучих та огороджуючих конструкцій аварійного санпропускника. За цю роботу Кременчуцька дезстанція заплатила з власного рахунку 2500 гривень (до речі, у 2008-му дезстанція вже замовляла такий звіт, тоді він обійшовся у 4500 грн.). Матеріали передали пані віце-губернатору.  Грошова допомога на капремонт не надійшла і досі.  Втім, як і письмова відповідь.

Олександр Удовіченко – голова Полтавської облради; керманич Партії регіонів в Полтавській області. Перш, ніж очолити облраду, тривалий час був губернатором області.
У грудні 2009 року, під час виборчої президентської кампанії відвідав  Кременчук.  Як стало відомо «Телеграфу», головний лікар Кременчуцької дезстанції зверталась до пана Удовіченка по допомогу у капітальному ремонті.  Він відповів сакраментальною фразою: «Давайте подивимось, як пройдуть вибори».  Вибори пройшли.  Регіонали перемогли.  Де допомога?

«Позабыт-позаброшен...»

Фото: Дмитрий Бабец

Санітарний пропускник Кременчуцької дезстанції – єдине місце, де безхатченки, бомжі та малозабезпечені громадяни могли помитися гарячою водою та отримати порцію безкоштовних ліків від педикульозу.  Щосереди, задовго до дев’ятої години ранку (коли починалась «помивка»), перед  санпропускником  шикувалась черга безхатченків.  Приходили тверезі, стояли тихо, поводились культурно.  Їх запускали до душових кабін, видавали господарське мило, а поки вони щасливо милися, їхній одяг обробляли у термокамерах – щоб знищити вошей та грибок.  Якось, поспішаючи, ми дещо зверхньо запитали одного з безхатченків-любителів душу – навіщо йому відстоювати довжелезну чергу до душу, коли через дві години у своїх підвалах він стане таким же брудним, як і до купання?  Старий бомж подивився на нас спокійно і відповів: «Дуже чистим походити хочеться, нехай  хоч і дві години. Та й одяг де я виперу?»

Два роки безхатченків у Кременчуці не миють.  Через аварійний стан санпропускника.  У перший рік вони за звичкою ще сходились до дезстанції.  І  довго сходились.  Потім перестали. У середу, готуючи матеріал, ми запитали знайомого районного бомжа, де він миється та дезінфікує одяг?  «Та пику водою обмию, і все.  Хто мене у ванну пустить?»

Тут можна було б просльозитися, пожаліти безхатченка та й забути про нього.  Та не варто. Бо справа не у сантиментах, а у безпеці. Точніше, у небезпеці.  Багато років безхатченків не лише мили та дезінфікували їхній одяг.  Спеціалісти дезстанції таким чином  отримували інформацію щодо темпів поширення інфекційних захворювань серед їхніх  носіїв-асоціалів.  Вже два роки ніхто  за популяціями вошей у Кременчуці не спостерігає.  І нічого не контролює.  Сьогодні медики не знають, наскільки зросла кількість носіїв по місту.  Та що вони носять? Висипний тиф? Волинську гарячку? Ще щось?

Це небезпечно. Бо воша – дуже демократична істота.  Для неї усі рівні.  І пихатий директор ринку, і бомж, якого з цього ринку гонять.  А-ну, як встигне перестрибнути? Може, краще відремонтувати санпропускник?

Ураженість педикульозом населення м. Кременчука на 100 000 осіб

Рівень завошивленості у Кременчуці перевищує всеукраїнські показники не лише через хвороби городян, а й тому, що кременчуцькі медики регулярно їх виявляють та фіксують.
Фото: Дмитрий Бабец

Санітарний пропускник Кременчуцької дезстанції – єдине місце, де безхатченки, бомжі та малозабезпечені громадяни могли помитися гарячою водою та отримати порцію безкоштовних ліків від педикульозу.  Щосереди, задовго до дев’ятої години ранку (коли починалась «помивка»), перед  санпропускником  шикувалась черга безхатченків.  Приходили тверезі, стояли тихо, поводились культурно.  Їх запускали до душових кабін, видавали господарське мило, а поки вони щасливо милися, їхній одяг обробляли у термокамерах – щоб знищити вошей та грибок.  Якось, поспішаючи, ми дещо зверхньо запитали одного з безхатченків-любителів душу – навіщо йому відстоювати довжелезну чергу до душу, коли через дві години у своїх підвалах він стане таким же брудним, як і до купання?  Старий бомж подивився на нас спокійно і відповів: «Дуже чистим походити хочеться, нехай  хоч і дві години. Та й одяг де я виперу?»

Два роки безхатченків у Кременчуці не миють.  Через аварійний стан санпропускника.  У перший рік вони за звичкою ще сходились до дезстанції.  І  довго сходились.  Потім перестали. У середу, готуючи матеріал, ми запитали знайомого районного бомжа, де він миється та дезінфікує одяг?  «Та пику водою обмию, і все.  Хто мене у ванну пустить?»

Тут можна було б просльозитися, пожаліти безхатченка та й забути про нього.  Та не варто. Бо справа не у сантиментах, а у безпеці. Точніше, у небезпеці.  Багато років безхатченків не лише мили та дезінфікували їхній одяг.  Спеціалісти дезстанції таким чином  отримували інформацію щодо темпів поширення інфекційних захворювань серед їхніх  носіїв-асоціалів.  Вже два роки ніхто  за популяціями вошей у Кременчуці не спостерігає.  І нічого не контролює.  Сьогодні медики не знають, наскільки зросла кількість носіїв по місту.  Та що вони носять? Висипний тиф? Волинську гарячку? Ще щось?

Це небезпечно. Бо воша – дуже демократична істота.  Для неї усі рівні.  І пихатий директор ринку, і бомж, якого з цього ринку гонять.  А-ну, як встигне перестрибнути? Може, краще відремонтувати санпропускник?

Що робити?

«ТелеграфЪ» додзвонився до МОЗ України з дурним запитанням: коли Кременчуцькій дезстанції виділять кошти на капремонт?  Дуже чемна пані пояснила, що «мабуть ніколи», бо бюджет на 2010 рік не прийнятий. А навіть якщо його приймуть, видатки на капітальні ремонти там не закладені. Водночас вона порадила  переймати досвід Херсонської дезстанції – там за кошти, зібрані на спецрахунку (оплата за послуги, надані дезстанцією фізичним та юридичним особам), капітально відремонтували приміщення.  Кременчуцька дезстанція теж заробляє. У 2009-му заробила 43 000 гривень. Усі вони пішли на купівлю пального для транспорту – щоб  вивозити  з осередків  ураження  речі, що потребують дезінфекції.  Так може  представники різних політичних сил скинуться, передадуть кошти на спецрахунок? Та відремонтують санпропускник, щоб не  довелось заражений мотлох возити на дезінфекцію до дитячої лікарні (там відкрили дезінфекційне відділення). 



 
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

Читайте также:



Вверх