Карнавал радянської епохи

8.11.2007, 16:11 Просмотров: 1 109
Зараз 7 листопада (роковини революції 1917 року) не позначене червоною датою календаря. А колись цей день святкували із грандіозним розмахом і ейфорійним настроєм, який у газетах називали „небувалим піднесенням".
Так святкували колись. Із кульками, посмішками, у найкращому і найновішому вбранні та взутті. Це - колона працівників нафтопереробного заводу. Фото надане віце-мером Василем Хоменком, (на той час - заступник голови профкому нафтопереробного заводу, на фото третій зліва)

Саму подію, яку й досі святкують комуністи, раніше в усіх підручниках називали Велика Жовтнева соціалістична революція. Тепер кажуть „жовтневий переворот”. Радянський Союз пішов у минуле разом із цим святом. У більшості громадян суспільства тепер інші цінності.  А школярам навіть важко уявити масштабність святкування, якому може позаздрити знаменитий карнавал у Бразилії. Костюми та сценки на революційну тематику, замість масок – портрети вождів, святковий салют, кольорові кульки  і певні дози алкоголю (дозволялися масові пікніки у парку, що суворо припиняла міліція в інші дні) – чим тобі не карнавал! Не було хіба що однієї ознаки бразильського карнавалу - ажіотажу в аптеках за презервативами. Бо їх самих практично не було, і сексу в СРСР – теж...

Велика прогулянка
Наприкінці 80-х років, коли демонстрації трудящих ще були масовими, авторка цих рядків навчалася в школі. Перші три атрибути Великого Жовтня, які згадуються мені зараз – це шуба, зимові чоботи і запечена в духовці картопля з кролятиною.
Шубу і зимові чоботи, як правило, одягали перший раз на сезон. Бо, в принципі, ще можна було обійтися осіннім гардеробом, але на демонстрацію треба було прийти заздалегідь, стати на відведеному для твоєї школи місці (ми шикувалися десь у районі водоканалу, майже у хвості) і до-овго стояти, коли нарешті накажуть іти. Щоправда, під час чекання можна було повештатися, оглянути прикрашену колону і побачити знайомих з інших шкіл. Нарешті – рушили. Чухраємо пішки аж до площі Перемоги, щоб урочисто пройти перед трибунами, де стоять місцеві компартійні вожді. (Партія ж бо була одна, комуністична, і нам втлумачували, що вона -  „ум, честь и совесть нашей эпохи»). Вигукуємо «ура!» - не стільки від «небувалого піднесення», про яке потім пишуть газети, скільки від радості, що вже можна піти додому.
Після такої прогулянки та ще з якимось вождем на руках (портретом, звичайно) картопля з кролятиною, дбайливо запечена бабусею, була ой як доречна! Дорослі пили молоде домашнє вино, і всі ми дивилися військовий парад на Красній площі у Москві по телевізору...

Карнавал починається з репетиції

Так святкують зараз. 7 листопада 2007 року. Від багатотисячної масовості залишилося чоловік двісті. Святкові кульки зникли, посмішок теж не видно, зате ідеології – надлишок. Є навіть чергова спроба переписати історію. Так, досвідчений комуніст товариш Коцарь заявив, що України раніше не було, а її створили Ленін, Сталін і Хрущов. Прямо, як боги!

У „великого свята” і шикування в колони були свої режисери, які розподіляли ролі. Розповідає Олександр Кириченко, директор школи-інтернату імені Макаренка:
- Я був секретарем Крюківського райкому комсомолу і відповідав за частину колони району, до якої входили навчальні заклади. Я повинен був їздити по школах, училищах, технікумах і перевіряти, як проводяться тренувальні заняття – як марширують. Саму колону  шикували так: несуть емблему навчального закладу, йде директор, за ним несуть портрети членів політбюро КПРС,  потім ідуть учителі, за ними несуть прапори СРСР і 15 союзних республік. Далі йшли учні 8-10 класів з транспарантами, прапорцями і кульками. Тексти транспарантів складав відділ пропаганди райкому партії. Очолювали освітянську колону школи з найкращою успішністю, а ті, що відставали, пленталися у хвості. Найбільшу проблему складали учні ПТУ. У них була форма ремісничих училищ – жахливі сірі пальта і „страхопудні” сині кашкети з емблемами, і в цьому їх зобов‘язували прийти на демонстрацію. А після неї вулиці були буквально усіяні цими кашкетами, які викидали ПТУ-шники. А от ПТУ №16, якого зараз немає, хизувалося формою цивільних моряків, і це вже було престижно...
Курйозних ситуацій під час демонстрацій була маса. Якщо, наприклад, портрети „вождів світового пролетаріату” - Маркса, Енгельса і Леніна - не підлягали ревізії, то з членами політбюро було інакше. Пам‘ятаю, як задрапірували портрет покійного генсека ЦК КПРС Брежнєва, а з іншого боку наліпили портрет Черненка, нового генсека. І от під час руху колони драпірування розривається, і оголяється портрет Брежнєва... Мені розповідали, що така сама ситуація в Кременчуці колись була з портретами Сталіна і Хрущова. І людина поплатилася за неї п‘ятьма роками позбавлення волі. Сталін помер, розвінчали його культ особи, і його портрет на демонстрації був розцінений міліцією як провокація...
Взагалі ж крюків‘янам треба було пройти пішки через міст і через центр міста вулицею Леніна аж до площі. Відстань чимала, і дехто „підігрівався” спиртним. Особливо не напивалися, але міліція була настрожі і ревних святкувальників виводила з колони. Але вони пристроювалися до чужої колони, таки намагаючись пройти повз трибуну. Дух колективізму в той час виховували добре!

Василь Івко (нинішній секретар міськради) працював інструктором райкому партії, відповідав за колону будівельників:
- Я мав зустріти колону, вишикувати її (а шикували залежно від економічних показників підприємства). Передовики очолювали колону, і це було честю. А найкурйозніший випадок, був зі мною, коли я запізнився. Побачив тільки хвіст колони. Вона вишикувалася без мене, «регулювальника» і пішла. Я потім дуже переживав, бо могли бути неприємності на роботі. Але минулося.

Про товариша Сталіна і радянського мільйонера

1947 рік. „Робітник Кременчуччини” від 7 листопада
Всю першу шпальту займає здоровецький наказ Міністра Збройних Сил СРСР М.Булганіна. Суть наказу - у 17 останніх рядках: влаштувати салют тридцятьма артилерійськими залпами (святкували 30-ту річницю революції) у Москві, столицях союзних республік та містах-героях Великої Вітчизняної війни.
Із тексту випинається непримиренністю до капіталізму,  дух „жорстокої боротьби з силами міжнародної і внутрішньої контрреволюції.  Говориться і про „небувале політичне і виробниче піднесення” і, звичайно ж, „товариша Сталіна: „Під керівництвом партії, під геніальним проводом великого Сталіна радянський народ впевнено йде ленінським шляхом  до великої мети – перемоги комунізму в нашій країні”.
У цьому ж номері заголовок на дві шпальти: „Нас виховав Сталін на вірність народу, на працю і подвиги силу нам дав”. Під заголовком – традиційні звіти про політичні і трудові досягнення. Особливо впав у вічі заголовок „Ми – мільйонери!” Машиніст І класу О.Мельников стверджував, що він - мільйонер: „За ці роки самовідданої праці  я наїздив 1 мільйон 210 тисяч кілометрів. Мільйонер!”.
Звіт про саму демонстрацію має заголовок „Святковий день (майже казка).

1957 рік, „Робітник Кременчуччини” від 7 листопада
Біля газетної шапки – гасло: „Під прапором марксизму-ленінізму, під керівництвом Комуністичної партії – вперед, до перемоги комунізму!”. Отже, напрям руху не змінився, але про „товариша Сталіна” вже не згадують – його культ особи розвінчали в 1953 році.
Дух передовиці вже не такий непримиренно-ненависний до капіталізму. Йдеться про „мирне співіснування держав з різними соціальними системами”. „Небувале трудове і політичне піднесення”  залишилося. Але самовпевненості стало менше.
З‘явився новий заклик: „Наздогнати і випередити найбільш розвинуті капіталістичні країни по виробництву продуктів на душу населення”. На довгі роки він залишиться у народній пам‘яті у перефразованому вигляді: „Наздоженемо і переженемо Америку”.
Демонстрація труящих Кременчука описана як „свято щасливих радянських людей”. На завершення її зведена колона духових оркестрів грає „Смело товарищи в ногу”.

1967 рік, «Кременчуцька зоря» від 7 листопада
«За все тобі, партіє, слава й хвала», - заголовки передовиць все й тому ж бравурно-піднесеному стилі. Звіт про демонстрацію містить цікаві подробиці. «Йде жива історія», говориться у газеті. Йдеться про театралізовані сценки у дусі монументалізму: революційні матроси з гвинтівками і навіть сцена Великої Вітчизняної війни «полонення фельдмаршала Паулюса, взяття Рейхстагу». Ну чим не карнавал?

1977 рік, «Кременчуцька зоря» від 7 листопада
«Життя, осяяні Жовтнем», - один із заголовків у газеті. Безліч мовних штампів, які мали характеризувати радянських людей: «прості обличчя», «ясні очі», «золоті руки» і, звичайно ж, «з Леніним у серці».
«У світі немає більш знаменної події, ніж Велика Жовтнева соціалістична революція», - газета цитує слова М.Козенка, першого секретаря міськкому КПУ (першої особи влади міста, як нині мер).

1987 рік, «Кременчуцька зоря» від 7 листопада
З‘явилися нові слова і поняття. Тепер народ рухався не просто «ленінським революційним курсом», а «по шляху миру і перебудови» (Генсеком партії на той час був Горбачов, а курс довелося вирівняти, бо у суспільстві з‘явилися думки, що країна рухається кудись не туди). Перший секретар міськкому КПУ М.Залудяк говорить про умови «розгорнутої демократії, розширення гласності, докорінної перебудови й прискорення соціально-економічного розвитку міста».
Невдовзі масові демонстрації віджили своє…

(«ТелеграфЪ» дякує Кременчуцькому краєзнавчому музею за надані підшивки старих газет).



 
0
Автор: donchenko
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх