«Матерям-сектанткам паралізовані діти не потрібні!»

17.08.2007, 12:08 Просмотров: 1 125
стверджує син жінки, яка є членом організації Свідки Ієгови з 1992 року.
Паралізований чоловік, його дружина та трирічний син живуть у цій кімнаті, з якої вони можуть вилетіти будь-якої миті. Старша дочка живе у матері дружини – у цій кімнаті дівчині просто ніде ані робити уроки, ані спати.

У минулому номері «Телеграфа» (№ 32)  ми надрукували матеріал про релігійну організацію Свідки Ієгови -  «Дочка-студентка подалась до Свідків Ієгови». Тема виникла у зв’язку зі зверненням матері дівчини, яка стала членом кременчуцької  організації Свідки  Ієгови.  Її мати просила «ТелеграфЪ»  розповісти,  що це за організація, які має цілі?   Ми розповіли, що акціонерне товариство Свідки Ієгови  створив у 1870 році американський  комівояжер, торговець галантереєю Чарльз Рассел.  І лише пізніше акціонерне товариство отримало статус  релігійної  організації, яка передрікає швидкий Кінець світу та обіцяє своїм адептам вічне життя.  Наш експерт – професійний психолог, викладач КДПУ та спеціаліст у галузі  деструктивних культів Костянтин  Слісенко -  пояснив читачам,  які методики  контролю свідомості використовує  секта Свідки Ієгови,  аби залучити щонайбільше  адептів та викачати з них щонайбільше  пожертв.   «ТелеграфЪ» також надав  можливість висловити власну точку зору старійшинам кременчуцької організації Свідки Ієгови Івану Петрову та Валерію Торохтієнку.
Одразу після виходу публікації,  до редакції зателефонував чоловік. Він запитав: «Ви хочете знати, які вони, Свідки Ієгови?  Приходьте, я вам розповім. Моя мати у секті з 1992 року».  Ми прийшли у стару  двокімнатну хрущовку у центрі міста.  Ось що розповів нам чоловік:
- Не так давно, увечері, мати зайшла до моєї кімнати і сказала: «Синок, у нас проблемка.  Малого з дитсадка я забрала, але розігріти вам з ним вечерю я вже не встигаю – маю йти на книгочитання*. Тож упораєтесь самі». І пішла.

*Книгочитання – процедура вивчення Біблії, прийнята у Свідків Ієгови.

Так виглядає ідеальна сім’я Свідків Ієгови на малюнках – всі разом, всі посміхаються. Цими картинками заповнений дощенту їхній журнал «Сторожевая башня». Реальні сім’ї Свідків Ієгови, як ми переконались, виглядають дещо інакше.

Ось, власне, і вся історія. То що такого сталося?  Мати не розігріла дорослому сину їжу, бо поспішала на книгочитання  Свідків  Ієгови?  Хіба у цьому є кримінал?  Криміналу немає.  Але є дещо, що виходить за рамки нормальних  родинних стосунків.  Проблема у тому, що син не може сам розігріти їжу – він паралізований.  Не ходить, лише повзає по хаті на руках.  Тобто, доповзти до кухні  на  руках зможе.  Але підтягнутися, щоб запалити газ  йому не вдається.  Малому ж – сину сина – всього три рочки.  Йому не дозволяють запалювати плиту, та дитина цього і не вміє робити.  Звісно ж, мати все це знала – живуть в одній квартирі.  І все-таки  пішла, залишила безпорадного дорослого з безпорадним малим.  Так вони і сиділи до дев’ятої вечора, поки  не повернулася дружина сина  – вона й нагодувала  хлопців.  Зрештою, родина вирішила купити у кредит мікрохвильову пічку та поставити у своїй кімнаті – щоб чоловік міг дотягнутися до неї рукою.  Адже це надійніше, ніж просити маму про послугу.  Щоправда, грошей на пічку замало  – пенсія сина складає з усіма надбавками 420 гривень.  Дружина працює медсестрою.  Мають двох малих дітей. Тож з коштами  сутужно.
 Власне, тому і живуть у квартирі матері.  Колись давно, ще до армії, син був тут прописаний.  У 1992-му, коли прийшов з армії, дізнався, що мати відвідує секту Свідки Ієгови.  Вона і його наполегливо запрошувала на зібрання.  Але хлопець Свідками не зацікавився.  Влаштувався  на  роботу і  зібрався одружуватися.  Майбутня невістка мамі не сподобалась, вийшов скандал і зрештою син пішов з дому.  Починаючи з 93-го, жив спершу у гаражі,  де працював водієм, потім знімав квартири.  Десь у 2002-му він дізнався, що мати звернулась до суду, і його виписали з квартири, де він прожив все своє дитинство.  Хлопець  робити нічого не став, жив собі далі.  Зрештою він все-таки одружився, жив у найманих квартирах,  згодом  у нього народився син.  І саме тоді, у 2003-му, сталася біда –  чоловік «переходив» на ногах грип, бо син був малий,  дружина сиділа у декреті, треба було заробляти. Закінчилось це для нього арахномієлітом герпесовірусної етіології HSV1 та нижнім двостороннім  паралічем з порушенням функції тазових органів (витяг з історії хвороби).
Ось тут і довелося згадати про  стару квартиру.  Щоби отримати пенсію по інвалідності, потрібна кременчуцька  прописка.   Хлопець її не мав.  Хто пропише до себе інваліда?  Довелось просити матір.  Зрештою вона  погодилась - прописала.  Сім’я сина  оселилась у маленькій другій  кімнаті –  після того, як син захворів та втратив роботу, платити за найману квартиру не було чим.  Утім, і у маминій хаті спокійного родинного життя не вийшло. Одразу почалися проблеми.   І знову через Свідків Ієгови.  Брати і сестри приходили до матері на книгочитання – читали Біблію хором.  У цей час паралізований син разом зі своїм трирічним малюком мали тихо сидіти у своїй кімнаті.  Згодом  син сказав матері, що йому несила висиджувати по дві години у зачиненій кімнаті, а повзти на руках до туалету повз чужих людей – неприємно і соромно.  Тож книгочитання мають припинитися. Зрештою він свого домігся – книгочитання припинилися.  Але мати подала скаргу до міліції  на сина та його дружину.   До спірної квартири прийшли  спеціаліст по роботі з населенням Т. В. Михайлова та депутат Автозаводської  райради  В. М. Альошина.  Мама зустріла їх зі своїм адвокатом.  Розмови не вийшло.  Про що відвідувачі написали в офіційному звіті.

«Я – єдина хазяйка цієї квартири»
Що ж, «ТелеграфЪ» пройшов по слідах депутата та соціального працівника  і теж спробував поговорити з мамою. Розмова вийшла така:
- Пані З., ваш син розповів нам свою версію проблем у вашій родині.  Можливо, у вас є інше пояснення?
- Я – єдина хазяйка цієї квартири. Це приватна власність. Ви можете прийти сюди лише за моїм дозволом.  А вони – син та його дружина – узяли на себе надто багато. Будь ласка, пишіть, що вони вам сказали.  Пишіть, що завгодно. Я їм нічого поганого не зробила!  Свідки Ієгови не можуть зробити нічого ані поганого, ані підлого!
- Скажіть, хоча би, хлопець – дійсно ваш син?
- Так. Він мій син. І, на жаль, я зробила велику помилку, коли  взяла його сюди. Я дозволила його прописати, аби він не помер з голоду, тому що він не міг оформити пенсію без прописки. Він вів легковажний спосіб  життя, навіть ніде не прописався!
- Але, наскільки я розумію, він народився у цій квартирі та прожив тут усе дитинство?
- Все. Я не хочу більше говорити на цю тему.  Вибачте, я спізнююсь на книгочитання.  Я не повинна спізнюватись.  Сподіваюсь, ви чули, знаєте про Свідків Ієгови?  Вони неспроможні на брудні справи.
- Можливо, ви призначите зручний для вас час, аби ми могли поговорити?
- Немає про що говорити.
І справді, про що говорити? Ну, не захотіла бабуся розігріти трирічному  онуку їжу, ну, змусила паралізованого сина висиджувати по дві години замкненим. Але ніхто ж не помер.  І, взагалі, це її право – хоче, гріє, не хоче – не гріє.  І квартира справді її – вона приватизована.  І син у цій квартирі лише квартиронаймач, який може з неї вилетіти будь-якої миті.  Тобто, матуся не зробила нічого протизаконного. Просто її вчинки дещо незвичні для громадян з традиційною орієнтацією.  Адже українців привчили, що сім’я, а найперше діти – понад усе.  Тому здивувалися і ми.

«Організація – понад усе!»
А щоб не гадати, чому таке діється, звернулися за коментарем до фахівця – психолога, спеціаліста у галузі деструктивних культів  Костянтина  Слісенка:
- Пане  Слісенко, чому все-таки бабуся не розігріла їжу онуку? Адже підігріти готову їжу – це справа десяти хвилин. Навіть, якщо б вона трохи спізнилася на свої книгочитання, які, до речі, відбуваються у сусідньому будинку,  нічого трагічного не сталося б?
- Не все так просто. Секта пообіцяла жінці вічне життя, але лише у тому випадку, якщо вона гідно служитиме організації Свідки Ієгови.  Книгочитання – одна з ключових процедур  ієговістів.  На книгочитання не можна спізнюватись – організація чітко відстежує, наскільки дисципліновано поводяться її адепти.  Секта – це закрита система, яка жорстко відстежує все, що відбувається з її адептом. Вона  контролює оточення людини, інформацію, яка до неї надходить, її поведінку, навіть її емоції.  Якщо адепт спізнюватиметься на книгочитання, він втратить право на вічне життя.
- Ви хочете сказати, що матері паралізованого сина і бабусі трирічного онука начхати на те, що вони сидітимуть голодними?  Найважливіше для неї – виконати вимоги організації і заслужити вічне життя?
- Так.  Жінка перебуває  у секті з 1992 року. За п’ятнадцять років їй чудово промили мозок.  Вона  назавжди  засвоїла  стійкий  стереотип  поведінки – організація понад усе.
- А родина?
- А що родина? Син, онук?  Адже вони не Свідки Ієгови.  Вони не пізнали істини. Їх не буде разом з нею у вічному житті.  То чого вони тоді взагалі варті? Чого варті їхні проблеми?  Адже вони не обрані, так – сіра маса.  Не варто забувати, що для сектантів світ чітко ділиться на два табори – свої і чужі.  Свої – це не родичі, це сектанти.  Повторюю, для сектантів організація – понад усе! Лише вона обіцяє їм реалізувати заповітну мрію – подарувати вічне життя.      



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх