«Жен-ш-ш-шына, ждите!!!»

2.08.2007, 18:08 Просмотров: 691
Через відрядження до зони дії шенгенської угоди кореспонденту «Телеграфа» довелось терміново впорядкувати відповідні власні документи. Треба так треба. Ми зателефонували до центрального міського РАЦСу, аби дізнатися, які документи потрібні для отримання свідоцтва про розлучення. Як виявилось, потрібне рішення суду та паспорт.

Як давно ви отримували довідки у державних установах? А які у вас залишились враження? Бо ми отримали такий стрес, що аж побігли з ним до психолог

Судний день
Зранку йдемо до Автозаводського суду.  Почуваємось чомусь  неспокійно.   Нас зустрічає  пергідрольна  блондинка  у  ядучо-рожевій  кофтинці, щільно натягнутій на солідний фасад.  Дама  забирає заяву і кидає талончик.  Оба-на!  Рішення суду ми отримаємо аж через два тижні!  Це пізно, не встигнемо оформити документи.  Намагаємось пояснити це «рожевій кофтинці»:
- За таких темпів я не встигну оформити документи.  Я би хотіла написати  заяву на ім’я голови суду з проханням  прискорити  процедуру.
- Голова суду у відпустці.
- Хто виконує його обов’язки на час відпустки?
- Женш-ш-ш-шина!  Навіщо вам  голова  суду?!  Вам сказали:  приходьте  дев’ятого, значить приходьте  дев’ятого!!!  У нас взагалі архів затоплений!!!

Ну все, далі витрачати час на розмови з «рожевою кофтинкою»  не варто.  Нехай з нею Кіркоров розмовляє –  у нього ефектніше  виходить.  Тож залишаємо даму  у  спокої  і починаємо шукати більш розумний вихід.
Вихід ми знайшли – не передбачений офіційною процедурою, зате надійний.  Рішення  суду  отримали  протягом  двох  годин.   А отримавши рішення, побігли із суду подалі. А поки бігли, все думали: «Ну добре, рішення  ми отримали власними силами.  Але на біса тоді у канцелярії сидить «рожева кофтинка»?  Що вона там робить і за що їй гроші платять?»
А справді, за що?

Ходіння по РАЦСах

РАЦС перший - Автозаводський
Весь день (робочий, до речі) ми витратили на  Автозаводський суд.  Наступного дня, зранку, побігли до Автозаводського РАЦСу.  Але перш, ніж бігти, зателефонували туди – щоб уточнити, які документи треба мати.  Громадянка на  тому кінці телефонного дроту сказала: рішення суду і паспорт.  Усе взяли і швиденько побігли – бо треба ж встигнути до обідньої перерви у РАЦСі.
Прибігли, а місце  зайняте.  Усю кімнату,  де реєструють розлучення, зайняли мама та доця – величенькі такі дівчата, третьому там  уже не всунутись.  Стоїмо, чекаємо.  Дівчата мітингують –  і дует у них такий зіспіваний,  дружний.  Мама  низьким  голосом  нудять на тему «я – бідна, стара, хвора жінка...»  А доня високо так бере – репетує на тему  «я – нещасна, беззахисна  мати-одиначка!!!»  Співробітники  РАЦСу  слухають прохолодно, не співчувають.
Зрештою, «беззахисна мати-одиначка»  голосно  називає все, що відбувається у кімнаті, одним поганим словом.  Його, зазвичай, кажуть чоловіки, коли наші футболісти  знову продують італійцям.  Після ефектної  фінальної фрази мама і доця залишають приміщення. Все, тепер наша черга!  Кидаємось  до  пані службовця – ось вам паспорт, ось вам рішення суду, ви сказали, що це все, що треба принести, давайте свідоцтво про розлучення!
Ага, дали.  Пані службовець незворушно продивилася документи і кинула: «Спершу вам треба отримати відмітку у центральному РАЦСі».  Далі відбувається гарячковий діалог:
- Пані, ми розмовляли по телефону, чому ви одразу не сказали, що  потрібно отримати відмітку центрального РАЦСу?  Адже тепер доведеться  їхати у інший кінець міста?
- Господи, та про що мова?! За дві хвилини з’їздите і повернетесь!
- Це займе не дві хвилини, а набагато більше – 25 в один кінець, 25 – у інший. А потім у вас почнеться обідня перерва. А в мене, до речі, робочий день.
- Ну, так почекаєте!
Все. Тут теж немає сенсу далі теревенити. Їдемо до центрального РАЦСу.

РАЦС другий - центральний
У центральному РАЦСі  нам  страшенно  пощастило.  Вийшла  абсолютно  адекватна дівчина, узяла документи і через п’ять хвилин вернулась з відповідною  відміткою у них. Ми навіть не повірили своєму щастю!   Подякували,  вхопили папірці і кинулись бігти.  Але дівчина вдруге нам допомогла – підказала, що насправді  треба їхати до Крюківського, а не до Автозаводського РАЦСу.  Третій РАЦС за день – це  вже перевантаження. Але що робить? Поїхали.

РАЦС третій – Крюківський
Приїхали. Там стоїть  така солідна дама.  Кидаємось до неї – оформіть документи!  Дама недбало кидає: «Чекайте».  Намагаємось її затримати: «Пані, ми почекаємо, але ж потім у вас почнеться перерва?!»  У відповідь чуємо сакраментальне: «Жэнш-ш-шина, ждите!!!»
Ну, добре, чекаємо.  Зрештою пані повертається.  І відбувається типовий діалог:
- Видайте, будь-ласка, свідоцтво.
- У нас обід.
- У вас обід  через  двадцять  хвилин.
- Женш-ш-ш-шина, на оформлення документів виділяється сорок хвилин!
- Чудово, отже почнете до обіду, а завершите по обіді.
- Перед вами ще троє людей!
- Де вони, покажіть?
- Жен-ш-ш-шина, я  вам  все сказала!  Приходьте о другій годині.
Ну, о другій, то о другій.  Але де гарантія, що о другій у пані взагалі не скінчиться робочий день? Або ще щось станеться.  І взагалі, набридло бігати по РАЦСах.  Тож  довелося скористатися  особистими  знайомствами.   Він дав чудові  результати. По обіді ситуація радикально змінилася.  До нас вийшла спокійна діловита пані, мовчки  узяла документи і через одинадцять хвилин видала свідоцтво та паспорт  із внесеними змінами.  Зробила  все  чітко, спокійно,  оперативно.
Отже, ми отримали все, що треба.  Але ні радості, ні полегшення не відчули. Залишилось бридке відчуття, що група ледачих непрофесіоналів випила з тебе літр крові. І цей літр навряд чи вдасться відновити.

Коментар психолога

То чому службовці так недбало працюють? Про це ми запитали штатного психолога кременчуцького наркологічного диспансеру пані Наталю Развадовську:
- Пані Наталю, чим пояснити масову агресивність службовців державних установ по відношенню до відвідувачів?
- Мені здається, з агресивністю ми стикаємося не лише в державних установах, а всюди. Наприклад, у супермаркеті або на ринку таке теж трапляється.
- Але ж це інша історія.  Продавець на ринку має те, що заробив.  А службовців утримуємо ми –  платники  податків. Якщо вже ми їх утримуємо, службовці мають, як мінімум, добросовісно працювати, а не кидатися на відвідувачів, хіба ні?
- Думаю, з боку службовців  існує  серйозне  нерозуміння того, що насправді вони виконують свій службовий  обов’язок, а  не роблять  «одолжение».  
- У чому все-таки корінь  агресивності службовців?
- Нам здається, що це реакція саме на нас.  Насправді ж все трохи інакше.  Кожна людина живе у власному світі. У неї  є свої  проблеми та свої образи.  Наш службовець приходить на роботу з великим  мішком  власних образ – на державу, на начальника, на чоловіка, на свекруху, на будь-кого.  І зрештою він зливає власний негатив на відвідувача – бо є на кого.
- Але ж обов’язок службовця – ефективно працювати, а не зливати негатив на відвідувачів, хіба ні?
- За великим рахунком, так. Але ж вони живі люди і так вони реагують.  Зверніть увагу, молоді люди ведуть себе,  як правило, більш  адекватно. А  люди похилого віку – ті, що народилися на радянському  просторі -  якось не встигли переорієнтуватися, змінити  безапеляційну поведінку, характерну для тоталітарної держави, на більш гнучку. Таким людям насправді важко  змінити себе. Це можна зрозуміти. Але це ніяк не може служити виправданням їхньої неадекватної поведінки.
- Чи існує якась універсальна порада щодо того, як поводитись зі службовцями і як «меншою кров’ю» отримати потрібний тобі результат?
- Універсальної поради не існує. У кожному окремому випадку доведеться приймати окреме рішення.  Щоразу доведеться вирішувати, яка перед тобою людина, – просто роздратована чи лінива, або ж серйозно неадекватна. 
- Нічого собі!  Пані Наталю, а ви можете порадити нашим читачам щось більш конкретне?
- Кілька порад  можу дати. По-перше, треба знати закони і власні права.  Зазвичай,  люди лінуються це робити, а дарма.  У знанні – ваша сила. Якщо чиновник відмовляється щось робити, а ви знаєте, що насправді він зобов’язаний це виконати, то й почуватиметесь  більш  упевнено.  По-друге, треба чітко розуміти, що з вами відбувається саме зараз. Так, чиновник може вас провокувати, але ви не відповідаєте за його дії. Ви відповідаєте  за  власні почуття.  Від вас залежить – чи ви кипітимете від образи, чи досить спокійно поставитесь до службового хамства, розуміючи, що не ви у ньому винні. Просто ваш службовець ображений на весь світ. Але ж це його проблеми. А ваше завдання – отримати результат, витративши на це щонайменше нервів. Маю ще одну пораду – робіть усе вчасно. Бо якщо вам необхідно отримати якийсь документ терміново, ви потрапляєте у дуже велику залежність від чиновника. Отже, вирішуйте свої проблеми вчасно і хай вам щастить.



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх