Полтавська міліція: «Безпритульні собаки на смітниках з більшою турботою поставилися до дитини, ніж його рідна мати!»

5.07.2007, 11:07 Просмотров: 970
Нещодавно, погожого літнього ранку мешканка Полтави Лариса Миколаївна йшла на роботу. Здавалося, нічого незвичайного: гул автівок, автобусна зупинка, перехожі, що поспішали на роботу. Проте серед усієї цієї метушні жінка помітила картину, яка змусила її зупинитися, а серце – стиснутися. Маленький хлопчик (років 12), у брудному порваному одязі та з подряпаним обличчям і руками, сидів на газоні у товаристві зграї собак та їв разом з ними недоїдки, що, певно за хвилину до цього, знайшов у купі сміття.

Нещодавно, погожого літнього ранку мешканка Полтави Лариса Миколаївна йшла на роботу. Здавалося, нічого незвичайного: гул автівок, автобусна зупинка, перехожі, що поспішали на роботу. Проте серед усієї цієї метушні жінка помітила картину, яка змусила її зупинитися, а серце – стиснутися. Маленький хлопчик (років 12), у брудному порваному одязі та з подряпаним обличчям і руками, сидів на газоні у товаристві зграї собак та їв разом з ними недоїдки, що, певно за хвилину до цього, знайшов у купі сміття. Лариса Миколаївна розповіла, що просто не змогла пройти повз таке страхіття. Вперше в житті жінка бачила, щоб дитина буквально їла з однієї миски з тваринами! То були три досить великі бездомні собаки, і, судячи з їх нього миролюбного ставлення до хлопця, це була не перша їх сумісна трапеза. Турботливе серце матері двох дітей не дозволило відвернутися та забути побачене. Пані Лариса підійшла до хлопчика та запропонувала допомогу. Він, ніби відчувши її доброту та материнську чуйність, одразу пішов на контакт та з радістю супроводив її до роботи. По дорозі, що забрала 10-15 хвилин, маленький безпритульний розповів, що його звати Миколою, що йому 16 років, а сам він приїхав до Полтави з Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Сказав він й що у нього є мама, яка, напевне, його чекає та хвилюється, проте адресу та телефон згадати не зміг. Лариса Миколаївна одразу зателефонувала чоловікові та розповіла про підібраного хлопця, а він вже зателефонував до міліції. Хлопчик з задоволенням жував бутерброди, якими його пригостила жінка та спокійно чекав на приїзд правоохоронців. Він їх не боявся, просто чекав, що у його жебрацькому житі настануть бодай-які зміни.
    Дмитро Нікітан, оперуповноважений відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх Полтавського міського управління повідомив, що хлопця помістили до дитячо-підліткового відділення Полтавської обласної психіатричної лікарні та одразу зв’язалися з колегами з Дніпродзержинська для сповіщення батьків підлітка. З’ясувалося, що мати хлопця байдуже поставилася до його стану та місця перебування. Горе-матуся лише сказала, що він їй не потрібен, а тому приїжджати за сином вона не збирається…
Виявляється, що безпритульні собаки, які знаходять собі харч на смітниках, з більшою турботою поставилися до хлопця, ніж його рідна мати! Тож, не ображайте тварин порівнянням «злий, як собака», адже вони, як правило добріші, ніж деякі люди.
    У лікарні ми дізналися про стан здоров’я Миколи та поспілкувалися з хлопцем про його життя-буття. Володимир Іванович Куценко, завідуючий дитячо-підлітковим відділенням психіатричної лікарні повідомив, що Микола поступив до лікарні з численним подряпинами, синцями та дерматологічними захворюваннями. На даний час хлопець почувається добре - його вимили, видали чистий одяг, обробили рани, регулярно годують. Помірна розумова відсталість – такий попередній діагноз лікарів. Володимир Іванович каже, що хлопчик спокійний, з іншими дітьми спілкується та грає. Елементарні речі Микола вміє – одягатися, прибирати за собою, користуватися ложкою, проте потребує догляду та навчання у спеціалізованому закладі.
    Микола представ перед нами звичайнісіньким підлітком, лишень виглядає він дещо молодше свого віку. Важко повірити, що кілька днів тому цей хлопчик жив на вулиці й годувався відходами. Маленький, спокійний та тихий Миколка розповів, що приїхав з Дніпродзержинська залізницею кілька тижнів тому. Жив на вулиці, а ночував на лавці простонеба. Друзів чи знайомих у Полтаві не має. Образи чи побої він заперечує. Спочатку казав, що кілька тижнів нічого не їв, а потім тихо зізнався, що харчувався недоїдками. Напевне, вважає це стидким. Розповідав, що ходив до школи, вміє писати, читати, рахувати, проте у дитячій книзі не зміг знайти жодної знайомої літери – забув. Говорить, що живе з мамою, вона ніде не працює – просто сидить вдома. До них часто приходять різні тьоті та дяді, буває випивають. Вдома у нього є іграшки – корова та автобус. Микола любить їсти суп та хліб з маслом, а найбільше сумує за мамою…
    Хіба винна ця дитина у тому, що єдиній людині, у яку він вірить та за якою сумує, до нього байдуже? Чи його провина у тому, що не народився генієм? Чим він заслужив життя на помийці? Він же просто дитина! Маленька беззахисна людинка, що наважилася самостійно протистояти жорстокому світові! Жити, чи вірніше, існувати тихо, скромно, непомітно для перехожих. Він не потрібен людям, а тварини його зрозуміли, адже він такий самий – маленький, самотній та голодний…
    P.S. Незабаром Микола повернеться до рідного міста. А полтавські міліціонери вже направили необхідні документи до дніпропетровської міліції та прокуратури про вжиття відповідних заходів реагування до матері хлопчика.

Анна Одякова
ЦЗГ УМВС України
в Полтавській області



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх