16 січня в Полтаві буде відкрито і освячено пам’ятник священномученику Полтавському ВАСИЛІЮ (ЗЕЛЕНЦОВУ), якого було закатовано в 1930 році за віру Хри

14.01.2007, 20:01 Просмотров: 888
16 січня 2007 року об 11-00 на подвір’ї Свято-Макаріївського кафедрального собору Української Православної Церкви (вул. Лялі Убийвовк, 2) буде відкрито і освячено пам’ятник нашому святому земляку, священномученику Полтавському ВАСИЛІЮ (ЗЕЛЕНЦОВУ), якого було закатовано в 1930 році за віру Христову. Прес-реліз Триває процес відродження історичної справедливості і повернення до гіркої правди вітчизняної історії. Одна з трагічних і, водночас, натхненно-героїчних сторінок її — мученицький подвиг Православної Церкви в часи гонінь 1917-1937 і наступних років.

16 січня 2007 року об 11-00 на подвір’ї Свято-Макаріївського кафедрального собору Української Православної Церкви (вул. Лялі Убийвовк, 2) буде відкрито і освячено пам’ятник нашому святому земляку, священномученику Полтавському ВАСИЛІЮ (ЗЕЛЕНЦОВУ), якого було закатовано в 1930 році за віру Христову. Прес-реліз Триває процес відродження історичної справедливості і повернення до гіркої правди вітчизняної історії. Одна з трагічних і, водночас, натхненно-героїчних сторінок її — мученицький подвиг Православної Церкви в часи гонінь 1917-1937 і наступних років. Полтава в ті роки бачила страшні катування вірних, нелюдські знущання зі священиків. Багато християн прийняли мученицьку смерть тільки тому, що були християнами. Ми пам’ятаємо про них! Одним із таких мучеників за віру був наш полтавський священик, згодом єпископ Василій (Зеленцов) Василій Іванович Зеленцов (таке мирське ім'я святого) народився в 1870 році в с. Зимарове Ранненбурзького повіту Рязанської губернії в родині священика. Закінчив юридичний факультет університету і Санкт-Петербурзьку Духовну Академію, викладав у Духовному училищі. У 1917-1918 роках брав участь у Помісному Соборі Руської Православної Церкви. Прибув до Полтави з єпископом Феофаном (Бистровим). Був місіонером у світському званні. В 1919 році рукоположений архієпископом Феофаном у священика, служив у Свято-Троїцькій церкві м. Полтави. Проникливі проповіді пастиря за кожним богослужінням, його духовні бесіди, що відбувалися щонеділі й у святкові вечори, а також його палкі молитви притягували до храму багато людей, причому не тільки з його парафії, а й з усієї Полтави; навіть іновірці відвідували богослужіння отця Василія. Коли батюшка молився, він нікого і нічого не помічав, а тільки проникливо і з любов'ю говорив із Небесним Отцем про себе і свої духовні чада. Такій же молитві отець Василій повчав і своїх парафіян. Вся його паства знала напам'ять багато церковних піснеспівів, і тому, коли в малі свята не було хору, співали всі. Любов до ближнього була способом життя отця Василія: він пішки обходив околиці, допомагаючи бідним, причому його поміч не вибирала ні національності, ні віри. Приміром, відомо багато баптистів, католиків і євреїв, яким велелюбний пастир допоміг у важку хвилину. Своїй пастві батюшка віддавав усе, часом останнє. Крім того, отець Василій утримував і виховував чотирьох осиротілих дітей одного священика. Іновірців батюшка напоумляв і переконував, не боявся проводити публічні диспути не тільки з сектантами, а й із безбожниками. Своїми лагідністю і смиренням, духовною мудрістю отець Василій так впливав на людей, що багато людей, відверто заблудлих до того в питаннях віри, мимоволі визнавали: 'Оце дійсно християнин!'. На початку 20-х років батюшка організував Покровську Християнську спілку молоді — на противагу комсомолу. У 1922 році почалася кампанія з вилучення церковних цінностей 'на користь голодуючого Поволжя'. Голодуючі тим часом продовжували вмирати, і вилучення потрібно було лише для приниження й ослаблення Церкви. Отець Василій різко виступив проти розграбування церков. Він звернувся до парафіян із проханням жертвувати голодуючим хліб, а до влади — щоб вона визначила, скільки конкретно потрібно хліба. Батюшка заявив: 'Ми дамо вам удвічі, утричі більше, але не чіпайте наших храмів'. Проти отця Василія було порушено 'політичну' справу. Знаходячись у в'язниці, де його тримали до суду, батюшка проповідував, а все, що йому передавали, роздавав нужденним в'язням. Влітку 1922 року відбувся суд (або, як говорили тоді в Полтаві, 'розправа') над священиком Троїцької церкви Василієм Зеленцовим. Обвинувачення — опір вилученню церковних цінностей. Суд був 'показовим', і все було вирішено заздалегідь. Утім, в останній день, день винесення вироку, відбулося те, що затьмарило торжество безбожників: отець Василій виголосив останнє слово. Осінивши себе хрестом, безвинний мученик сказав приблизно таке: 'Багато за ці дні говорили проти мене, багато з чим я не згоден і багато обвинувачень я міг би спростувати. Я приготував велику промову, за пунктами, але зараз передумав і висловлюся коротко. Я вже заявляв вам, і ще раз заявляю, що я лояльний до радянської влади як такої, бо вона, як і все, послана нам Згори. Але, де справа стосується Віри Христової, стосується храмів Божих, там я боровся, борюся і буду боротися до останнього мого подиху з представниками цієї влади. Ганебно, грішно було б мені, воїну Христовому, який носить цей Святий Хрест на грудях, захищати себе самого - в той час, як вороги ополчилися й оголосили війну Самому Христові.. Я розумію, що ви мені робите ідейний виклик, і я його приймаю. І, яке б покарання ви не винесли мені, я повинен його витерпіти твердо, без страху, навіть смерть готовий прийняти, бо немає нагороди вище за нагороду на небесах'. Здивовані слухачі, багато хто з яких аж ніяк не симпатизували обвинувачуваному, змовкли і слухали цю промову уважно і з повагою. Навіть начальник ДПУ Лінде сказав отцеві Василеві: 'Як служителя культу і як ворога радянської влади, я Вас із задоволенням розстріляв би, але признаюся, що я поважаю Вас як людину переконану і стійку'. Суд, як і слід було очікувати, виніс смертний вирок. При останньому слові — 'до розстрілу' — отець Василій широко перехрестився, і зі спокійною усмішкою благословив усіх, сказавши при цьому: 'Господь із вами, заспокойтеся, все в Божій волі, бачите, адже я спокійний. Ідіть з миром по домівках'. У камері смертників батюшка чекав свого останнього дня з радістю і навіть піднесенням. Тим часом захисник подав клопотання про помилування, а делегати від усіх жителів міста, і зокрема — полтавських промислових підприємств, поїхали в Москву до Леніна. З думкою робітників порахувалися — і замінили смертний вирок 10-ма роками тюремного ув'язнення. Розповідають, що отець Василій був навіть засмучений скасуванням попереднього вироку. Страстотерпця помістили в загальну камеру. Там священика дуже любили; навіть запеклі кримінальники називали його 'наш батюшка' і захищали від знущань тюремників, не дозволяли йому виконувати наряди (прибирати в приміщенні, виносити нечистоти і т. п.), не лихословили в його присутності. Згодом отця Василія перевели до Харкова, де він і відбував термін, який після чергової амністії скоротили більш ніж удвічі. У Харкові ув'язненого батюшку якось повезли на антирелігійний диспут. Там отець Василій виголосив таку яскраву промову, що про неї заговорило все місто. Після звільнення батюшка прибув до Полтави, і тут, згідно зі спільним бажанням пастви, був рукоположений во єпископа Прилуцького, вікарія Полтавської єпархії. Хіротонію відправили блаженної пам'яті архієпископ (згодом митрополит) Полтавський і Переяславський Григорій (Лісовський, + 1927) і таємно прибулий єпископ Глухівський Дамаскін (Цедрик, + 1937, священномученик). Рукоположення відбулося 12 серпня 1924 (за іншими даними — 1925) року. При нареченні Владика сказав промову, яка за своєю суттю була клятвою на вірність служіння істинній Церкві Христовій і обіцянкою боротися з Її ворогами та відступниками. Владика Василій намагався активно боротися з виниклим у той час всіляким самосвятством, викликав ватажків самосвятів на публічні дебати про віру, але керманичі лже-автокефалії, знаючи мудрість і силу слова Владики, побоялися прийняти виклик. Преосвященний продовжував служити в Троїцькій церкві, і багато людей за звичкою продовжували називати його просто 'отцем Василієм'. Владика знав імена всіх своїх парафіян, любив їх, цікавився життям кожного. У своїх проповідях Владика викривав злочини безбожників, і чим більшими були ці злочини, тим мужніше й голосніше звучали викриття. У 1926 році Преосвященний був знову заарештований і засланий на три роки до Соловецького табору, а близько 1928 року — висланий із Соловків, вірогідно, в Іркутську область (але можливо, що й на Колиму чи в Магадан). З нового місця заслання надійшла від Владики остання звісточка: на маленькій листівці були слова 'Мирно спостерігаю захід сонця. Так наближається до заходу і моє життя'… 9 грудня 1929 року Владику знову заарештували — і цього разу привезли до Москви, на Луб'янку. А 3 лютого 1930 року Преосвященного Василія засудили до розстрілу. Тільки Бог знає, якими були останні дні священномученика. За одними даними, Владику розстріляли в одному з підвалів на Луб'янці в Страсний Четвер 1930 року (тобто, 4/17 квітня); за іншими — після звірячого допиту кинули живим до тюремної клоаки. За даними Свято-Тихонівського Богословського Інституту (Москва), священномученик був розстріляний і похований на Ваганьковському цвинтарі. Пам'ять про мудрого і велелюбного архіпастиря, вірного і стійкого воїна Христового єпископа Василія завжди жила в душах віруючих полтавчан. Сотні людей молилися за упокій 'убієнного єпископа Василія', вшановували його як святого і просили на допомогу в молитвах. І ось, із благословення Високопреосвященнішого митрополита Полтавського і Кременчуцького Феодосія, було подано матеріали для канонізації священномученика. Багато зусиль до збирання документів про життя та мученицьку кончину святого доклав протоієрей Олександр Антонюк, клірик Спаської церкви м. Полтави. 11 червня 1997 року на засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви прийнято рішення про причислення убієнного єпископа Прилуцького, вікарія Полтавської єпархії Василія (Зеленцова) до сонму святих. Днем святкування пам'яті священномученика Василія встановлено 22 березня ст. ст. /4 квітня н. ст. ( у день пам’яті священномученика Василія Анкірського, небесного покровителя святого Василія). Пам’ять священномученика Василія у Руській Православній Церкві звершується 7 лютого, а також у соборах Новомучеників і сповідників, та Рязанських і Санкт-Петербурзьких святих З благословення Високопреосвященнішого митрополита Феодосія було написано ікону священномученика, створено службу. Урочистості з прославлення священномученика Василія відбулися в Полтаві 4 квітня 1998 року, в день святкування пам'яті святого. Було востаннє відправлено заупокійну літію по убієнному єпископу Василію і вперше проспівано величання святому. З того часу щороку в день його пам'яті відбуваються богослужіння за уставом храмового свята, обов'язково відправляється Божественна літургія. З благословення Високопреосвященнішого архієпископа Полтавського і Кременчуцького Филипа, було створено пам'ятник священномученику. Авторський колектив: скульптори Д. О. Коршунов та В. П. Голуб; архітектор В. В. Шулик.



 
0
Автор: sokolov
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх