Карликове свинство. Як знайти спільну мову з поросям, яке забралося до тебе у ліжко

5.01.2007, 16:01 Просмотров: 1 661
Так, так, ми не помилилися щодо «свиней у ліжку». Саме про цих «нахаб» ми зібралися писати у післяноворічному номері «Телеграфа». Бо мова йде про міні-пігів. Хрюшка крихітна, проте коштує дорожче ніж корова, – 500-700 доларів США.
Новорічний хоровод у виконанні поросят та собаки Норки.

Диковинка завжди коштує дорого
Знайти міні-піга у Кременчуці «Телеграфу» не вдалося. Навіть до ветеринарної лікарні міста люди з такими пацієнтами не звертаються. Проте ми познайомилися з Вікторією Афанасьєвою, яка все знає про карликових свинок, адже й досі мріє мати таку чудасію у себе вдома. За її словами найближчий міні-піг живе у Кіровограді і коштує 500 доларів.
– Взагалі існує кілька різновидів свиней, – каже Вікторія. – Великі (200 кілограмів і більше), середні (до 90) та зовсім малі (до 15 кг). Якраз останні і називаються міні-пігами. До речі, найменший у світі «піг» важить два кілограми. Це вже доросла свинка. Воно ж як іграшкове. Подібне до собачок, які поміщаються у чашці.
Вікторія розводить в’єтнамську породу свиней. Це середнячки. Проте дехто їх також називає карликовими, адже у порівнянні з українськими степовими, вони дійсно – малеча. Різниця між міні-пігами та в’єтнамськими свинками – ціна, вага, та черевце, яке у останніх звисає трохи більше. Усе інше (звички, поведінка) схоже.
Дорослі дівчатка-«в’єтнамки» виростають максимум до 50-60 кілограм, хлопчики – до 90.
– Цю породу почали завозити в Україну років п’ять тому, – розповідає аматорка. – Порося  коштувало також недешево – від 300 до 500 доларів. За ними була величезна черга. Своїх я купувала два роки тому через київську газету оголошень, так що вони у мене столичні. Коштували вони тоді вже 100 доларів кожне. А зараз, коли їх розвелося багато, то можна купити і за 200-300 гривень.

Щоб не підсунули свиню… іншу
Якщо ви вирішили придбати кімнатного міні-піга, будьте обережними. Вам замість нього можуть підсунути зовсім іншу свиню. І про це ви дізнаєтесь лише через півроку, коли ваша «маленька» почне набирати вагу, а через рік виросте у величезного кабана. От тоді вам дійсно буде непереливки, адже  розділити квартиру з таким «пігом» буде «трошечки» важче ніж з «міні».
– Найперше, що ви повинні зробити – це поцікавитися у господарів про батьків «дитини». А ще краще поїхати і подивитися на них. Можливо, навіть перевірити документи, – радить Вікторія Афанасьєва. – Принаймні, коли я купувала своїх, саме так робила.
Крім цього, щоб вас не ввели в оману, купуйте потрібних вам «хрюшок» у зоомагазинах або у розпліднику. Спеціалісти стверджують, що можна і самостійно відрізнити міні-піга від майбутнього здоровила. В усіх міні-пігів прямі хвостики (у звичайних – закручені) і масть коричнева або ж чорно-біла. До списку не входять «рожеві» поросятка.

«Охайність перш за все!»
Вікторія Афанасьєва тримає свої улюбленців у хліві, проте був час, коли доводилося уживатися зі свинею та її виводком у будинку. І це, як виявилось, не було великою проблемою.
– Минулого року були великі морози. У сараї – холодно, – згадує Вікторія. – Не було куди їх поселити – довелося забирати до будинку. Свиня, як собака, – у домі ніколи не ходить до туалету, дуже охайна тварина. Вранці прокидаєшся – вона стукає у двері, проситься на вулицю. Поросята ж маленькі, як цуценята, доки не привчиш, то звісно ходитимуть в туалет у приміщенні. Доглянута свиня не спить там, де справляє потребу. А міні-піг так і поготів – дуже швидко привчається «справлятися» у туалеті чи на балконі. Запаху у них також немає.

Яке порося, така і їжа
У їжі міні-піги перебірливі, їдять дуже мало. Люди, які добре розуміються на таких свинках, радять годувати їх тричі на день сиром, кашею та овочами. Овочі краще давати свіжими і не обов’язково подрібненими. Про запас у миску продукти не накладайте: міні-піг буде їсти стільки, скільки буде їжі.
– Мої, наприклад, добре розбираються, коли я їм даю цукровий бурячок, а коли – звичайний. Більше люблять перший. Кашу також полюбляють більше ячмінну, аніж кукурудзяну, – каже Вікторія.

Поцілунок від кабана Гришки
Свинки добре уживаються з іншими тваринами. Вони зовсім не злі істоти. «В’єтнамці» Вікторії Афанасьєвої, наприклад, чудово спілкуються із собакою, який любить гратися з ними. Проте не завжди такі ігри закінчуються мирно. Так, колись, собака одне порося покусала, довелося везти хворого до ветлікарні.
– Вони ж собак не бояться. Підходять і починають гратися, – розказує Вікторія. – То за щоки тягають, то за вуха. Порося собі грається, а собака розізлиться та й хапне разок. От і Гришку (порося) покусав так, що той не міг рота відкрити. Це було якраз під Новий рік, 31 грудня. Телефоную до ветеринара. Людина святкує, а я зі своїм поросям. Привезли Гришку з перебинтованою мордочкою додому о 23.00, перед самим Новий роком. Довелося доглядати, як за дитиною. Жив у будинку. Я часто, підходячи до холодильника, брала його на руки. Він так до цього звик, що вже й коли виздоровів, варто було мені наблизитися до холодильника, як Гришка сам стрибав мені на руки і чекав, коли я його буду годувати.
Вікторія виходила хворого Гришку. Звикла так до нього, що зарізати не змогла, тому вирішила продати. Прощальний поцілунок поросяти пам’ятає і досі.
– Люди ті, що купували його, мабуть, подумали, що я не сповна розуму. Та й Гришка (вже здоровенький кабанчик був) улаштувався в мене на руках і давай своїм п’ятачком цілуватися. Я його вигодувала з маленького, то, звісно, було шкода прощатися.

«Дай лапу, свин!»
Не такі вони вже й беззахисні, ці свині! Якщо ви, не дай Бог, забудете про їхнє існування – начувайтесь. Через  ігнорування своєї персони кімнатні поросята можуть почати гризти плінтус, здирати шпалери.
– Доки жили у нас, поздирали шпалери, погризли долівку. Частенько сунули носа туди, куди не треба (холодильник, шафи тощо).  Одним словом, нашкодили трохи, – згадує про «квартирантів» чоловік Вікторії. – Це жінка моя займається ними, каже – хобі. Коли одне захворіло, так і спала з ним, годувала з соски.
Уроджену звичку рити, гризти нікуди не подінеш, тому краще ховати від «свинячої породи» усе, що може нашкодити тварині (освіжувач повітря, ножі тощо).
І занадто великої уваги до своєї свинячої особи поросята не люблять. Якщо не хочуть, щоб їх брали на руки, зчиняють такий писк, що відпадає бажання не лише погладити, але й підходити до такої «тварюки». Буде верещати, доки ви не відійдете, а потім, наче й нічого не сталося, спокійнісінько почне займатися своїми справами.
Свинки дресируванню піддаються набагато краще, ніж собаки. Вже за кілька занять знають основні команди: «сидіти», «лежати», «дай лапу». Їх можна навчити навіть вальс танцювати. Вікторія своїх не дресирувала, проте каже, що поросята відкликаються лише на СВОЇ імена. Кличеш, наприклад, Дуся, і біжить саме Дуся, а не Манюся чи Васька.
– Ще ці свинки цінні тим, що статево дозрівають дуже рано – у три-чотири місяці, – говорить Вікторія Афанасьєва. – Після чотиримісячного віку свинку можна в’язати, вагітність особливо на її розвиток не впливає, а потомство народжується міцним і здоровим. Така скороспілість дозволяє максимально використовувати свиноматок для розведення.

Був у Поплавського міні-друг
Тримають міні-пігів в Україні в основному «просунуті» громадяни. Не так давно друзі зробили «модним» і Михайла Поплавського. Вони подарували йому біло-рожеве з чорними плямами порося. Поштовхом для такого ексклюзивного подарунку стала презентація кліпу «Сало». З міні-піга Степанка навряд чи можна було отримати український натурпродукт, але він став хорошим вірним другом ректора. Щоправда трошки шкідливим та допитливим. Регулярно перевіряв на смак портфель з діловими паперами, полюбляв оглядати шафи з одягом, дорожні сумки. Степанко так звик до Поплавського, що постійно ходив за ним слідом і навіть намагався разом з ним приймати ванну. А одного разу, коли ректор повернувся з концертного туру додому, Степанко не зустрів його як завжди на порозі. Засмучене довгою розлукою з хазяїном порося просто заснуло у пустій дорожній валізі. Щоб тваринка не страждала, співак відвіз її до мами у село.
–  Мама спочатку здивувалася, як це так, що порося повинне жити у будинку, проте чуйний характер та відданість Степанки підкорили її, – каже ректор. – Тепер він із задоволенням ходить слідом за бабусею, немов собачка, і гріє їй ноги, влягаючись біля своєї нової хазяйки.



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх