«А можна мені телефон, і машинку, і ще оте?!»

5.01.2007, 15:01 Просмотров: 674
28 грудня завершився останній етап доброчинної акції «Влаштуй малим свято», започаткованої «Телеграфом». Цього дня ми відвезли останню партію новорічних подарунків, зібраних читачами «Телеграфа», до кременчуцької спеціальної школи-інтернату для дітей з особливими потребами. У вихованців інтернату не надто веселі долі. У декого – складний діагноз, у інших батьки забувають виконувати свої батьківські обов’язки.
Бажаючих тягати ящики з цукерками виявилось навіть більше, ніж ящиків.
Фото: Дмитрий Бабец

«А можна мені телефон – он він, он?!!» - просив хлопець, а ми не могли зрозуміти, де той телефон.  Він сам його витягнув з мішку подарунків. Ми так і не здогадалися, як  малий побачив через  непрозорий, вщент забитий  іграшками, мішок  малесенький  іграшковий мобільний  телефон.
Зрештою, хлопець отримав свій телефон. Але одразу ж кілька голосів відчайдушно заволали: «І мені, і мені!!!»  Отут ми і зрозуміли, що вихователі з досвідом абсолютно праві, коли кажуть: везіть всім порівну і однакове. Золоте правило. Але ж нікому з нас не спало   на думку привезти до інтернату 130  однакових свинок чи жабенят.  По-перше, всі учасники акції  «Влаштуй малим свято» приносили різні іграшки – як правило, ті, які подобались їм самім.  Це були дуже симпатичні  звірята.  Від  м’якого  вельветового зайця та веселої миші умлівала  половина редакції.  Тому нам і здавалося, що, коли ми привеземо хлопцям -  машинки,  дівчатам – ляльок та сумочки, а малим – зайців та кошенят, то кожен отримає те, що хотів.
Але ж то нам так здавалося.  Вийшло інакше. Спершу малий цілував свого подарованого  зайця, а потім тягнув руку  до кошеняти, яким  вже  грався  сусід. І лише володарі  машинок  почувалися спокійно і задоволено. І це зрозуміло. Адже то була б дурня – міняти Мерседес на якогось зайця!
Зрештою, всіх заспокоїли цукерки. Вони були однакові. Майже.

Фото: Дмитрий Бабец

Перше, що ми побачили, зайшовши до актового залу, - це напружений погляд Артурчика. Він чекав подарунків, і дуже хвилювався, чи вистачить і йому?

Фото: Дмитрий Бабец

- Ого, вона ще й розмовляє!

Фото: Дмитрий Бабец

Зараз подивимось, скільки тут цукерок!

Фото: Дмитрий Бабец

- Та нехай бавляться зі своїми зайцями. Особисто я задоволений своїм Опелем!

Фото: Дмитрий Бабец

Наташа одразу вхопилася за рожевого ведмедика. Вона – найменша в інтернаті. Не за віком. За вагою. Бо майже до п’яти років харчувалася лише молоком, яке  приносив брат –  теж  учень  інтернату. 

Фото: Дмитрий Бабец

Останнє, що ми побачили, залишаючи актовий зал – це задоволений  погляд малого кудрявого  Артурчика.  Він притискав до себе симпатичного м’якого зайця.



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх