Вони били Валентину битою по голові. Суд звільнив нападників від відбування покарання

23.12.2006, 15:12 Просмотров: 998
Навряд чи хтось із кременчужан почувається в рідному місті в безпеці. Ми напружено ходимо по темних вулицях, боїмося повертатися з нічної зміни та з острахом заходимо до під’їзду. І регулярно чуємо моторошні історії про напади та вбивства, які сталися майже поруч. Перебігши по небезпечному місту, ми переводимо подих на своїх теплих кухнях, щільно зачиняємо двері і запитуємо один одного: чому так багато злочинців у Кременчуці? Чому їх стає ще більше? Чому вони залишаються безкарними? Можливо, наш матеріал про те, як чиниться реальне правосуддя у Кременчуці, дасть відповідь на ці запитання.

У серпні поточного року «ТелеграфЪ» надрукував серію матеріалів про реальне правосуддя у Кременчуці. Ми розповіли історію Валентини Нетреби  – адміністратора одного з ігрових залів «Копійка» у Крюкові. Вночі на роботі  на неї  напали двоє злочинців, покалічили битою, наступили на обличчя та забрали гроші з каси («Жертва двічі», «ТЪ» № 31). Нападників затримали тієї ж ночі – з битою, з чорними шапочками для «маски-шоу» та із викраденими грошима. Затримала їх державна служба охорони та службовий пес Тері.  Почалося слідство, і з часом кримінальну справу передали до Крюківського районного суду.  «ТелеграфЪ» розповідав про перебіг судових слухань («Свідки довго не живуть!», «ТЪ» № 32). Тоді ми пообіцяли розповісти читачам про фінал цієї кримінальної справи та про судовий вирок.  Сьогодні ми виконуємо свою обіцянку. Але перш, ніж говорити про вирок, нагадаємо перебіг подій. Адже у цій справі було чимало  дивного.

 Хлопчики з сусіднього двору
 Нападники виявились злодіями із сусідньої вулиці. Батьки одного з них навіть були знайомі з чоловіком потерпілої Валентини Нетреби.  Один із злочинців, К.  – українець, повнолітній. Другий, Г. – неповнолітній представник ромської народності (на момент даної  публікації  йому вже виповнилось  18 років).  Хлопці часто грали в «Копійці», де працювала потерпіла. І зрештою вирішили «бомбонути» тьотю Валю. А коли пішли на діло, то гатили по тьоті не просто кулаками, а битою по голові. Ще й додали металевим пістолетом-запальничкою.  Тьотя впала у калюжу власної крові, а нападники  побігли за грошима до каси. Так поспішали, що  протупотіли прямо по обличчю жертви, яка лежала в проході. Слід протектора потім з її обличчя місяць  не  сходив.

Суд звільнив нападників під підписку про невиїзд
 Кримінальна справа за фактом нападу  порушили за ст. 187, ч. 3 ККУ – розбій з проникненням у житло та інші приміщення.  Злочин кваліфікується, як тяжкий. Як пояснили «Телеграфу» у  міській прокуратурі Кременчука, зазвичай, підозрюваних у таких злочинах до суду  утримують під вартою – адже за  187-ю статтею  світить  позбавлення волі на термін від 7 до 12 років з конфіскацією майна. Цілком зрозуміло, що у підозрюваного може виникнути бажання втекти від слідства. Або ж спробувати вплинути на жертву та свідків обвинувачення.
 Втім, суддю Крюківського  райсуду пана Демиденка така перспектива не стривожила. Він виніс ухвалу  про звільнення обох підозрюваних з-під варти (спершу їх таки закрили на 10 діб) під підписку про невиїзд. І це була перша, на наш погляд, дивина.

Прокурор помиляється двічі
 Прокуратура Кременчука оскаржила таке рішення суду. Прокурор міліцейської групи пані Рябенко зробила  два апеляційні (щодо кожного з підозрюваних) подання.  Але за дивним збігом обставин, пані прокурор доправила обидва подання із запізненням – і суд повернув їх без розгляду.  Це була друга, на наш погляд,  дивна  дивина. Невже досвідчений прокурор не знає термінів подання апеляційних матеріалів? Чи він просто не зацікавлений у розгляді апеляції?
 «ТелеграфЪ» звернувся за коментарем до пані Рябенко. Відповідь була такою: «Я категорично відмовляюсь спілкуватися з вами на цю тему!» Дивно, чим  ця тема така неприємна?

Свідкам починають погрожувати
 Після того, як суд звільнив з-під варти  підозрюваних у нападі на Валентину Нетребу, з потерпілими та свідками у справі  почали коїтись неприємні речі. Так, чоловіку потерпілої Нетреби, Анатолію Нетребі, кілька разів телефонували на мобільний невідомі з погрозами «переламати ноги, якщо  не припинить бігати по прокуратурах та шукати справедливості». Анатолій Нетреба також заявляє, що йому телефонували батьки обвинувачуваного Г., неповнолітнього представника ромської  народності.  Вони просто, по-сусідськи, попередили, що спалять хату, якщо Толя не вгамується. Анатолій Нетреба подав заяву (15 травня 2006 р.)  щодо тиску, який на нього чинять, до Крюківського  райвідділу  міліції. У заяві він вказав телефонні номери, з яких йому дзвонили.
 Але так сталося, що крюківські міліціонери не знайшли часу провести відповідну перевірку – вже й справу передали до суду, а матеріалів перевірки у ній так і не було. І це у серпні – через три місяці після подання заяви!  Хоча за законом, міліціонери повинні провести перевірку протягом 10 діб (ст. 97  КПКУ).
 Паралельно з родиною потерпілої, погрози на свою адресу отримала і головний свідок обвинувачення Наталя Ш. – саме вона побачила двох злодіїв, які вибігли з «Копійки» після нападу на Валентину Нетребу.  Якось увечері звільнений судом  під підписку підозрюваний К. підійшов на зупинці до дочки Наталі, Олі, і запропонував передати мамі, що «свідки довго не живуть!» Оля злякалася, і мамі передала. Мама теж злякалася, і написала заяву про погрози до Крюківського  райвідділу міліції.
 Ви будете сміятися, але так вийшло, що у міліціонерів знову не знайшлося часу провести перевірку за фактом погроз. Вже у судовому засіданні з’ясувалося, що рапорту про здійснену  перевірку у матеріалах справи також немає. І це була третя, на нашу думку, дивина  у цій дивній справі. Виходить, міліціонерам начхати на безпеку потерпілих та свідків?

«Адвокат диявола»
 Зрештою, кримінальну справу  все-таки передали до Крюківського районного суду. Підозрювані  Г. та К. стали обвинувачуваними  у скоєнні тяжкого злочину.  Інтереси обвинувачуваного Г. в суді  захищав  адвокат  Свириденко – колишній начальник Автозаводського райвідділу міліції. Обвинувачуваного К. захищав адвокат Скиба – колишній слідчий міської прокуратури.
 Адвокати добре  відпрацювали свої  гонорари. Особливо переконливо виглядав пан Свириденко. У  судових засіданнях він послідовно вибудовував зворушливу  історію про невинного неповнолітнього Г. – гарного хлопчика 11-класника з чудовими шкільними характеристиками, який  випадково, виключно під впливом поганих старших товаришів узяв биту і почав молотити нею по голові жертви.  Ми слухали виступи адвоката Свириденка, як пісню.  Хоча й дивно було чути, наскільки адвокат  Свириденко  переконаний у чеснотах свого підзахисного. Тим дивніше, що  пан адвокат  відслужив 20 років у міліції  і  регулярно  затримував  таких  гарних  хлопчиків  з битами  в руках.  Пан чудово знає, чого вони варті.  Власне, тому  у нас і крутилося  в голові весь час старе голлівудське  кіно «Адвокат диявола».

Встати. І не падати. Суд іде!
 Врешті, 2 жовтня 2006 року,  Крюківський районний суд  (головуючий суддя Хіневич) виніс вирок нападникам, які  били Валентину Нетребу битою, потім пістолетом-запальничкою, а потім наступили їй на обличчя та пограбували касу. Розбій – тяжкий злочин.  Нагадаємо, санкція ст. 187, ч. 3 – за якою засуджені Г. та К. – передбачає позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна. Прокурор   (юрист ІІ класу Рябих) вимагав призначити таке покарання: 7 років позбавлення волі обвинувачуваному Г., та 8 років позбавлення волі обвинувачуваному К. 
 Суд звільнив засудженого К.  від відбування покарання з випробуванням (іспитовий строк 3 роки). Суд  також  звільнив  засудженого Г.  від відбування покарання з випробуванням (іспитовий строк 2 роки).
 Як  обставини, що  пом’якшують покарання, суд назвав щире каяття підсудних та активне сприяння розкриттю злочину. Також суд зазначив, що дійшов «до висновку про можливість виправлення та перевиховання  засуджених К. та Г. без відбування покарання в умовах,  пов’язаних з ізоляцією від суспільства».
 Ми вислухали вирок і зрозуміли, що нічого не розуміємо.  Наприклад, про яке щире каяття йде мова?  У коментарях до Кримінального кодексу «щире каяття» визначене, як наявність критичної оцінки особою власних діянь.  Відсидівши багато годин  на судових засіданнях,  ми цього щирого каяття не побачили. Можливо, ми погано бачимо.  Активне сприяння підсудних  розкриттю злочину також залишилось для нас загадкою.  Хлопців  затримали через півгодини після розбою – узяли  з закривавленою битою та краденими грошима.  Місце злочину та його час також були відомі.  То яким чином вони сприяли розкриттю цього  злочину?
 Але найбільшою загадкою для нас стала впевненість суду в тому, що парочка кривавих  крюківських бейсболістів  виправиться та перевиховається  без  відбування  покарання. Можливо, суд знає щось таке цікаве, чого ми не знаємо? Бо поки що ми знаємо лише те, що хлопці  уперто відпрацьовують удари бейсбольною битою на головах громадян. І ми не бачимо жодних підстав для того, аби їхня поведінка радикально змінилася в бік покращення.  Втім, нашої думки ніхто не питав. Закон дає судді виключне право виносити рішення, керуючись власним  переконанням.
 Після оголошення вироку «ТелеграфЪ» спілкувався з потерпілою Валентиною Нетребою. Пані Валентина сказала: «Я відчуваю один лише відчай.  Я була одна. Ці покидьки били мене по голові, товклися по обличчю,  перебили ліву руку – пальці й досі не працюють, а я лівша!  Весь цей рік я тільки хворію та боюся. А їх не засудили. Вони хвалилися, що їх не засудять, і не засудили!  Ми живемо поруч. Що буде зі мною?  Хтось про це подумав?»
Лариса АРТЕМЕНКО 
Потерпіла Валентина Нетреба подала апеляційну скаргу на вирок Крюківського  суду.  «ТелеграфЪ» повідомить читачам рішення апеляційного суду.

Міліція сприяє злочинцям
В цій невеселій історії є окрема дуже важлива тема – безпека жертви нападу та свідків нападу в ході слідства та судового розгляду справи. Безпеку їм має забезпечувати місцева міліція.  «ТелеграфЪ» поцікавився, чи виконує міліція свої обов’язки?

Майор заблукав у трьох телефонах 
 Нагадаємо, після того, як підозрюваних у нападі  Г. та К. суд звільнив під підписку про невиїзд, на мобільний  чоловіку потерпілої Валентини Нетреби почали надходити дзвінки з погрозами – спалити хати, переламати ноги та ін. Дзвонили вночі – близько 22.23 та у 23.37.   Нічні дзвінки завжди тривожні, а з пропозиціями спалити хату – тим більше.  Анатолій Нетреба подав заяву про погрози  до Крюківського райвідділу міліції.  У ній він вказав номери, з яких йому телефонували на мобільний.
 Серед судових матеріалів по справі  підшитий і результат міліцейської роботи – Постанова про відмову у порушенні кримінальної справи  за фактом погроз. Постанову виніс дільничний інспектор Крюківського РВ майор міліції Щетинін, він же проводив перевірку обставин.  Ну що, товариш майор пишуть, що «встановити місцезнаходження телефонів-автоматів, з яких надходили дзвінки з погрозами, не виявилось можливим».
 «ТелеграфЪ» щиро здивувався тому, що майор заблукав у трьох телефонах. Адже зв’язківці фіксують  розташування та перенесення  всіх  міських  телефонів-автоматів. То хіба майор не міг до них звернутися? Адже телефонний номер автомату вказав у своїй заяві потерпілий Нетреба?  На наше запитання, чи міг  міліціонер отримати інформацію щодо розташування телефонів-автоматів, начальник Центру електрозв’язку № 3 Полтавської дирекції ВАТ «Укртелеком»  пан Дряпіка відповів: «Так, за офіційним письмовим запитом офіцер отримав би  інформацію щодо розташування телефону-автомату».  
 До речі, те саме запитання «ТелеграфЪ» поставив знайомому офіцеру карного розшуку. Відповідь була аналогічна: «Номер автомату у нього був? Тоді які проблеми? Йдеш ніжками до «Укртелекому» і отримуєш те, що тобі треба».
 То чому майор Щетинін не пішов? Він ніжками не ходить? Чи його заохотили не ходити?

Старлей з дівчатами не розмовляє
 Ще одна серія погроз стосувалася свідка обвинувачування  Наталі Ш – саме вона бачила, як два злочинці вибігли з «Копійки» після нападу на Валентину Нетребу.  Після того, як суд звільнив підозрюваних під підписку про невиїзд, підозрюваний К., перебуваючи у нетверезому вигляді, підійшов до дочки пані Наталі, Олі, і запропонував  передати мамі, що свідки довго не живуть. Поруч з Олею була  ще одна дівчина, яка чула цей неприємний діалог.  Пані Наталя звернулась до Крюківського  райвідділу міліції із  заявою – ще  влітку. Тоді ж «ТелеграфЪ» розшукав дівчат та поспілкувався з ними.
 Міліція провела перевірку, а за її результатами винесла знову-таки Постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом погроз. Перевірку проводив та постанову писав старший  оперуповноважений Крюківського райвідділу міліції старший лейтенант Пасічник.  В постанові старший  лейтенант пишуть: «У ході перевірки встановлено, що погроз з боку громадянина К. не було, про що свідчать показання г-на Г. С.»  Свідок Г. С. (приятель підозрюваного К.) стверджує, що фразу про свідків К. сказав жартома.
 Добре, нехай у хлопців такі жарти. Але ж є ще дівчата, яким погрожували. Про їхні показання  у міліцейській  постанові нічого не сказано.  Тож  «ТелеграфЪ» вдруге розшукав дівчат та поцікавився, чи розмовляв з ними міліціонер Пасічник або хтось інший? Оля сказала: «Мене в міліцію не викликали і ніхто зі мною не говорив». Дівчина, яка того вечора була поруч з Олею, відповіла майже так само: «Відтоді, як ми з вами влітку розмовляли, жоден міліціонер мене про цю справу не питав».
 Чому міліціонер Пасічник не опитав дівчат? Чому він поговорив лише з приятелем підозрюваного?  І на підставі лише його свідчень виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи? Взагалі, як нам кваліфікувати дії і першого, і другого офіцерів міліції? Як безграмотність? Лінь? Чи це дії на користь третіх осіб?



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх