«Ну, покеда, бабанька, покеда…», або Кидалово по-християнськи?

6.10.2006, 12:10 Просмотров: 1 863
До редакції «Телеграфа» звернулися приватні підприємці, у яких благодійний фонд «Сонячний світ» просив кошти «на побутову хімію дітям, які перебувають під опікою фонду». Одягнений у рясу чоловік обіцяв, що благословить бізнес, якщо вони допоможуть дітям. Підприємці просили виписати рахунок. Однак їх насторожило те, що організація зі столичними реквізитами діє в Кременчуці.

На вулиці Саратовській, яка вказана на фірмовому бланку «Сонячного світу», наш київський репортер Олександра Ляшко не знайшла офісу. За цією адресою знаходилась квартира. Вивіски не було. Двері ніхто не відчинив. Через деякий час на сріблястій іномарці під’їхала молода жінка. Вона трохи зніяковіла, коли її запитали про благодійний фонд, але в квартиру пустила. Там були чоловік та жінка. Із-за дверей визирнула дівчина-підліток у шкарпетках на ногах. На стінах – ікони, у кімнатах – домашні меблі, комп’ютер, біля порога – змінне взуття.
Жіночка заметушилась, сказала, що вони допомагають багатодітним та інтернатам у 25 містах України. Мовляв, у Кременчуці є волонтери, які переймаються цими проблемами, ось, будь ласка, їх телефони. На поличці лежав стос прохань про допомогу та стояла папка з написом «Зарплата».
Міський кременчуцький телефон, який нам повідомили у київському «офісі» фонду, співпадав із тим, про який сказали підприємці. Слухавку на ньому ніхто не знімав протягом двох днів, поки ми дзвонили. Кременчуцький телефон, вказаний на бланку фонду, теж мовчав. Мобільні дзвінки наполегливо відбивали. Явно благодійники не прагнули контактів. Нарешті відповів дещо розгублений жіночий голос: «Я не Вероніка, я Аня. Навіщо вам знати, кому ми допомагаємо? Ми працюємо з інтернатом у Кохнівці… – У трубці щось закоротило. – Це в мене щось з телефоном. Передзвоніть на домашній». Але телефони більше не відповідали. Ні мобільний, ні домашній. Ні той, який значиться на сайті «Сонячного світу», як контакт з прес-секретарем фонду. Тоді ми пішли в триповерхівку на вулиці Шевченка – за адресою, де встановлено цей телефон. Двері пустої квартири відчинила дівчина-студентка. Сказала, що вона не Аня і не Вероніка, що не має відношення до християнського фонду і не є благодійницею. Голос чомусь здався схожим на той, що був у мобілці… А телефон? Так, це дійсно номер її домашнього телефону, але їй ніхто не дзвонив. Двері зачинилися. Згадався славетний радянський фільм «Место встречи изменить нельзя». Пам’ятаєте: «Ну, покеда, бабанька, покеда…»?
Завідувачка притулку для дітей «Пролісок» (у Кохнівці) Світлана Місу каже, що 1 серпня до закладу приходив юнак і запитував, чим можна допомогти дітям. Завідувачка розповіла про потреби установи і написала прохання про допомогу на адресу Міжнародного християнського благодійного фонду «Сонячний світ». А у вересні хлопець повернувся. Він приніс 12 пар колгот, туалетного паперу та канцтоварів. Сказав, що на 600 грн. Пані Світлана сумнівається, що на 600. Вона каже, що коли вийшла з відпустки, їй повідомили про цей візит. Та виявилось, що представник фонду не оформляв жодного документа, як роблять це інші благодійники.
Наш експерт з головного управління Державної податкової інспекції України каже, що закон дозволяє таким фондам діяти на території всієї держави, хоч і зареєстрований в Києві. Люди, які надають благодійну допомогу через такі фонди, мають право отримати звіт про використання їх коштів. Щоправда, за такими звітами рідко хто звертається. Цим зазвичай користуються шахраї, які під виглядом різних організацій випрошують гроші нібито для потреб малозабезпечених. Коли нещодавно податківці перевіряли великий благодійний фонд у Дніпропетровську, що займається подібною діяльністю, виявилося, що його керівник відсидів у в’язниці кілька років… 



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх