«Нас неможливо ані спасти, ані згубити...»

4.05.2006, 19:05 Просмотров: 649
Раз на рік - 26 квітня - Україна згадує своїх героїв, і відзначає День пам’яті чорнобильської катастрофи. В цей день в українських містах проходять протокольні урочистості..

Ввечері 26 квітня в Кременчуці, в Придніпровському парку, біля пам’ятника героям-чорнобильцям, пройшов траурний мітинг. На ньому був присутній мер міста пан Глухов, його заступники та керівники адміністративних районів Кременчука. А також кременчуцькі  ліквідатори та їхні родини.
Заступник кременчуцької  Спілки чорнобильців пан Більченко  прямо на мітингу отримав – на знак благословення – пам’ятну грамоту від Патріарха Київського та Всея  Русі Філарета. Вручив грамоту священик кременчуцької  Свято-Миколаївської церкви отець Володимир.    
Отець Володимир також  відслужив панахиду по жертвах Чорнобиля. Завершив службу він дивними словами: “Вічная пам’ять вам, вельмишановні... Нас неможливо ані спасти, ані згубити! Ми самі йдемо...”  Тільки куди йдемо, священик не уточнив.
На завершення мітингу кременчужани  пустили по Дніпру  традиційний траурний вінок. День пам’яті скінчився.

Апендицит вартістю у 1000 гривень

На набережній спускали траурний вінок у пам’ять загиблих чорнобильців, а трохи осторонь тихо плакала жінка. Вона вперше прийшла на мітинг без сина-чорнобильця. Він помер рік тому, в такий самий весняний день. Доживши лише до 45 років.
Сина - Володю Гончара –  відправили до Чорнобиля одразу після його повернення з армії. На цьому – на думку матері – його нормальне життя скінчилося. “Хіба він жив ці двадцять років? Він весь час мучився та страждав!” – говорить Ніна Іванівна. Її невістка – Вікторія Едуардівна – теж так вважає.  За двадцять років подружнього життя  її чоловік частіше хворів, аніж знаходився дома.  Хоча все одно працював - майже до останнього дня життя.
Жінки розповіли невеселу історію поневірянь героя-чорнобильця  у кременчуцьких лікарнях. Десь у 98-му його забрали до ургентної третьої лікарні з апендицитом. Лікарі не починали операцію, поки дружина не привезла гроші. Апендицит виявився гнійним. Почався перитоніт. Лікування коштувало родині 1000 гривень. Для 98-го року – це значні кошти.  Тим більше, для родини токаря – Володя працював токарем на “Кредмаші”.
Потім було крупозне запалення легенів. Тепер вже у першій лікарні від сім’ї чекали грошей. Зранку гроші – ввечері  лікування. Щоправда, у першій лікарні  знайшовся  лікар, якому Ніна Іванівна дуже вдячна – він доклав таки зусиль, аби підняти на ноги її сина.
До Полтави - на операцію хребетної  грижі  Володя поїхав сам. Щоб позбавити своїх жінок  від чергових страждань.
Врешті, у 2004-му йому зробили операцію за онкологічним діагнозом. Відтоді час полетів з шаленою швидкістю. Хіміотерапія, потім ще одна. Кожна ампула – 700 гривень. Лікувальний курс – 5000 гривень. Борги. Обіцянки лікарів, що Володя житиме ще 8-9 років.
Все скінчилося на цвинтарі. Через рік.
Так добігло кінця життя героя-чорнобильця – одного з тих, кого раз на рік, у День пам’яті, згадує держава.



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх