«А мы университетов не кончали!»

17.04.2008, 19:52 Просмотров: 1 155
У попередньому номері ми розповіли про дивний скандал у Кременчуці («Битва за стадіон», ст. 6-7). Група чиновників та депутатів раптом звинуватила Кременчуцький державний політехнічний університет у вильоті кременчуцького футбольного клубу «Кремінь» з Вищої ліги, а тепер і з 2-ї. Міська влада в особі мера міста пана Глухова збиралася виступити миротворцем.
Андрій Недяк
Фото: Дмитрий Бабец

Найбільше  нас  зацікавило, чи справді університет винен у вильоті кременчуцьких футболістів з Вищої та 2-ї ліги?  Університет, бачте, має власний  стадіон «Політехнік», на  якому  любить грати  «Кремінь».  Але стадіон  застарілий і не відповідає вимогам ПФЛ (Професійної  футбольної  ліги України).  І через це, начебто,  «Кремінь» усе вилітає і вилітає.

Ми пішли і запитали директора міського футбольного клубу «Кремінь» пана Недяка, чи справді клуб вилетить з 2-ї ліги через університетський стадіон? Ось що відповів Андрій Недяк:

- Та ні, сподіваюсь, у 2-й  лізі ми втримаємось.  Адже не сьогодні-завтра почнеться будівництво нового стадіону на 1500  місць у Міському саду.  Він відповідатиме усім вимогам ПФЛ.  Інша справа, що новий стадіон не вмістить усіх наших  вболівальників – адже на матчі «Кременя»  ходить більше 5 000 кременчужан!  От на стадіоні університету «Політехнік» вони б розмістилися.  Але ж стадіон у такому занедбаному вигляді!  Ви самі підіть та подивіться на ці туалети, на роздягальні та на поле!  Його б відремонтувати як слід! Та й  індивідуальні сидіння там мають бути, а не старі лави.

Ось так.  Чутки про неминучий виліт «Кременя» явно  перебільшені.  Але стадіон університету  насправді потребує капітального  ремонту. Так у чому питання?  Треба ремонтувати.  Університет державний і має обмежене фінансування,  футбольний клуб «Кремінь»  муніципальний – і теж має обмежене фінансування.  Тож власним коштом вони цього не зроблять. Тоді як?   Народний  депутат  України та почесний президент ФК «Кремінь» пан Бабаєв обіцяє вкласти 12-13 мільйонів гривень у реконструкцію стадіону – але лише, якщо його передадуть у довгострокову  оренду.

Його б, може, й передали.  Але Розпорядження № 450-р Кабінету Міністрів забороняє сьогодні передавати  будь-які  державні  об’єкти (а стадіон  державний) в  оренду – щоби вони через цю оренду не перейшли тихо і непомітно у приватні руки.  

Але ж хіба це тупик?  Якщо для спасіння кременчуцького футболу конче  необхідно відремонтувати  стадіон  «Політехнік»,  давайте  ремонтувати.  Адже і футбольний клуб, і університет наші,  кременчуцькі.  Відремонтувати для них стадіон – це ж просто-таки «свята справа».  Відшукати спонсорські кошти, знайти гроші у міському бюджеті – хіба це не варіант?  Але ніхто не поспішає його реалізувати.  Лише вимагають оренди.  Тут і постає головне запитання – яка все-таки мета гучної  «стадіонної»  кампанії?  Дійсно відремонтувати стадіон?  Чи під виглядом ремонту  привласнити  його?  Про це ми дізнаємось у наступних серіях «Битви за стадіон».

Чому вища освіта у Кременчуці так дорого коштує?

Фото: Дмитрий Бабец

Якось некоректно вважати  Кременчук або навіть усю Полтавщину  жлобським  регіоном.  Але  ситуація складається саме так.  Надто вже  мало  владні  структури  області і міста  надають  допомоги  регіональним   вищим навчальним закладам.  Кожен, хто має дочку або сина-студента, знає, що вчити  дорого.  Ну, так  ми  розповімо чому так.   Існує в природі  такий  цікавий, хоча й сумний документ – «Інформаційно-аналітичні матеріали до засідання підсумкової колегії Міністерства освіти і науки» (від 21 березня 2008 року).   Він містить  таблицю  рейтингів за джерелами фінансування.  У ній вказано, яку кількість студентів (у відсотках) у кожній області України  фінансує  держава та місцеві бюджети, а яку – батьки.  Таблиця перед вами.

Як бачите, у Полтавській  області за рахунок держави та місцевих бюджетів навчається лише 23,52% студентів.  Навчання ж  76,48%  оплачують батьки.  Ось так.  Тільки не треба заводити стару нудну пісеньку про відсутність коштів у міському кременчуцькому  та  державному  українському  бюджеті.  Просто подивіться в кінець таблиці.  Найбільша кількість студентів  фінансується з місцевих та  державних  бюджетів у Львівській (43,55%) та Закарпатській областях (0,31%).  Це традиційно  депресивні  регіони.  Там немає потужної промислової бази, там  постійні   проблеми з працевлаштуванням.  І місцеві бюджети там  перманентно порожні – незважаючи на туризм.  І все-таки у Львівському та Закарпатському  регіонах ( а також ще у 20 областях)  набагато активніше  фінансують навчання, ніж на Полтавщині.  Ми бачимо лише одне пояснення –   місцева влада там більше зацікавлена у вирішенні проблеми.

«Ты шо, мужик, сильно грамотный?!»

Гучна кампанія по звинуваченню університету  у  негараздах міського футболу нас  здивувала.  Слухайте, де університет, а де футбол?  Хіба головне завдання університету – утримувати  стадіон?  Нам, наприклад, здавалося, що головне – навчальний процес та науково-дослідницька  діяльність.  Але, схоже, кременчуцький політичний бомонд такої думки не поділяє.   Ми  навіть відшукали історичні  передумови  для такої зверхньої позиції.  Ось слухайте.  І можете не погоджуватися.

«Мы университетов не кончали!» - цю безглузду фразу колись дуже давно, в одному з найперших радянських  фільмів,   гордо виголосив якийсь малограмотний адепт революції.  І тільки-но він це зробив,  фраза стала  крилатою.  Так і повелося – з одного боку, молода радянська країна примусово саджала за парти  дідів та бабусь -  щоби, значить, подолати їхню  масову  неграмотність.  А з іншого боку, значний  прошарок  населення радянської  країни гордо виголошував – «Мы университетов не кончали!»  І чомусь вважалося, що цим треба  пишатися.  Це можна зрозуміти.  Адже чим ще  було пишатися  усім тим куховаркам, яких раптом  запросили керувати  державою?  Власне, відтоді, як нам здається, і закріпилося невмотивовано зверхнє ставлення  певної частини  радянського народу  до вищої освіти.

Згодом палких, але малограмотних революціонерів замінили  горласті малограмотні  тітки у кошлатих  мохерових  беретках.  Це вони, клацаючи залізними зубами, волали у тролейбусах: «Бач, який інтелігент!!!  Вивчили вас на свою голову!!!»  Яким чином ці  тітки  повивчали значну долю радянського населення –  абсолютно незрозуміло.  Але  народ чомусь вважав їхні заяви  справедливими.

За тітками прийшли  конкретні пацани у китайських «трениках».  Ці точно «університетів не закінчували».  Перед тим, як врізати по пиці, вони просто запитували: «Ты шо, мужик, сильно грамотный?!»  Відчуваєте?  Пацани, як і тітки, знову не поважали  грамотних. Тим більше, «сильно грамотних».

Згодом пацани  зняли «треники»,  зав’язали краватки і стали типу депутатами.  Але неповага до вищої освіти залишилась. Її не можна «зняти» так само просто, як «треники».           

Навіщо платити більше?
У Кременчуцькому державному політехнічному університеті навчається  близько 11 000 студентів (разом із заочниками).  Вони  мають десь 16 000 батьків.  На нашу думку, саме цих 27 000 громадян у першу чергу  і зачепить історія зі стадіоном та подальшою  акредитацією  Кременчуцького  університету.  Тут усе просто.  За вимогами ліцензування вищих навчальних закладів, університет IV рівня акредитації повинен мати  стадіон.  Якщо внаслідок  сумнівних оренд   він його втратить, то згодом  втратить і  IV  рівень акредитації.  Після  цього студенти  університету  зможуть отримати лише базову вищу освіту (ступінь бакалавра).  Задля навчання за вищим рівнем, їм доведеться поступати до інших навчальних закладів – тобто, їхати з міста.  І, відповідно, витрачати значно більше коштів – хоча би на оплату житла та переїзди  додому.  Ну, і кому це треба?



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх