Битва за стадіон.

11.04.2008, 21:59 Просмотров: 1 330
Чому кременчуцька влада так радо чхає на вищу освіту?.
Після бою поле битви достається мародерам
Фото: Дмитрий Бабец

У Кременчуці розгорівся і палає синім полум’ям  дуже  дивний конфлікт.  Кременчуцький державний університет обвинувачують  у тому,  що саме  через нього міський  футбольний клуб «Кремінь» вилетів із 1-ї  ліги, а тепер летітиме ще й із 2-ї.  Формальна причина конфлікту – стадіон.  На нашу ж думку, причина в іншому.  

 

Декларації та цілі

Доведеться нам  пригадати  фабулу конфлікту.  Отже, кременчуцький  політехнічний університет (далі в тексті - КДПУ)  має власний  великий і занедбаний  стадіон «Політехнік».  А розпорядники кременчуцького  муніципального футбольного клубу «Кремінь» (далі в тексті – МФК або ФК «Кремінь»)  хочуть отримати можливість  розпоряджатися ним  на власний розсуд.  Конфлікт триває два роки.  Але  гучний скандал вибухнув нещодавно - прямо на сесії міської ради.  Народний депутат та почесний президент ФК «Кремінь»  пан Бабаєв вимагав передати стадіон «Політехнік», який належить кременчуцькому державному університету,  у довгострокову оренду комерційним структурам  – з подальшим капітальним ремонтом та усім, що звідси витікає.  Керівництво університету – в особі ректора пана Загірняка - категорично відмовилось.  Далі відбулися терміново зібрані громадські слухання (ПК «АвтоКрАЗ»).  Ініціював їх футбольний клуб «Кремінь» та його  почесний  президент.  Ректор на слухання не прибув. Зате приїхав віце-мер пан Биков.  На  слуханнях  пролунало цілком конкретне звинувачення на адресу університету.  Газета «Полтавщина СПОРТ» так і написала – «Раскрыта тайна вылета «Кремня» из Высшей лиги»!   Виявляється,  «Кремінь» вилетів з Вищої ліги  саме через університетський  стадіон, який справив страшенно гнітюче  враження на  мільйонера і футболіста Суркіса.  Кажуть, вразливий мільйонер ніяк не міг отямитись від наших туалетів.  

Крім того, на слуханнях пролунала  думка, що через клятий стадіон  нещасний «Кремінь» вилетить і з 2-ї Ліги!  А це вже натуральна ганьба!

І от, щоби цієї ганебної ганьби не сталося, почесний президент «Кременя» пан Бабаєв наполегливо пропонує передати стадіон в оренду клубу.  Він  обіцяє  вкласти у  реконструкцію 12-13 мільйонів гривень і зробити зі стадіону лялечку.  Причому сучасну. І завдяки цій «лялечці» кременчуцькі футболісти гратимуть все краще і краще, і повернуться у Вищу лігу, і підуть все далі, і далі, і далі – за адресою, відомою усім справжнім футболістам.  І буде їм щастя.

Просто  прекрасна перспектива для такого амбітного міста, як Кременчук.  Хто б сперечався?  Хто-хто...  Ректор сперечаються.  Не віддають стадіону комерційним структурам.  Не хочуть, значить, щастя кременчуцькому  футболу.  Чому ж не віддають?  Зараз  з’ясуємо.

Закон – типу, один для всіх!

А тут все просто – університет не має законного права розпоряджатися стадіоном як майном.  Колись, у далекому 1998 році, покійний  ректор  Маслов  переконав колектив купити закладений у заставу стадіон  «АвтоКрАЗУ».  Старий ректор знав, що робив – він створював справжній  університет.  З відповідною інфраструктурою.  Тому й купував  додаткові  споруди, басейн тощо.  Купили й стадіон.  Аж за 200 000 доларів.  Для тих часів – чималі кошти.  Купити купили, але власниками у чистому вигляді не стали.  Лише балансоутримувачами.  Бо університет  державний. Тому і все його майно державне. Реальний власник – Україна в особі Верховної Ради.  

Круто.  Але трохи незручно.  Для комерційних структур.  Бо українська  Пассіонарія –  пані Тимошенко – підписала  Розпорядження № 405-р  від 5 березня 2008 року.  А у ньому зазначено, що з метою недопущення порушень інтересів держави і суспільства під час відчуження об’єктів державної власності, державним закладам  забороняється проводити будь-які оборудки, які можуть призвести до відчуження об’єктів державної власності.  Тобто, продавати їх, закладати  або здавати в оренду не можна.

Тому, власне, ректор Загірняк і відмовляється здавати стадіон «Політехнік» в оренду. Бо це незаконно.

Слухайте, а чим же така страшна оренда для державного майна? Нам і самим цікаво.

Чим небезпечна  оренда?

Тож давайте проаналізуємо  українську схему приватизації об’єкту через оренду.  Значить так.  Приходить орендар і весело бере в оренду державне майно.  Наприклад, той самий державний  стадіон державного університету.  Потім він  дивиться на стадіон, кривиться і каже: «Тьху, яка гидота!  Я тут працювати не можу!  Мені конче необхідно провести невід’ємні поліпшення об’єкту (а невід’ємні – це ті, які потім не понесеш із собою. Туалети там, роздягальні, система опалення, футбольне  поле, тощо)!»   Орендодавець – у нашому випадку це університет, точніше, держава, а ще точніше – Фонд Держмайна України -  починає  опиратися: та ні, ви, мабуть, не проводьте свої поліпшення, бо я за них потім і не розрахуюсь...  Поки він опирається, наш завзятий орендар іде до господарчого суду – і отримує дозвіл на  проведення невід’ємних поліпшень.  Бо Закон України, в принципі,  на боці орендаря.   До того ж, непідкупність українських суддів «у всіх на вустах».  
 Далі все дуже просто.  І швидко.  Орендар вносить свої поліпшення, а коли термін оренди добігає кінця, звертається за дозволом  на  приватизацію поліпшеного об‘єкту.  З ним навіть не сперечаються – бо жодна державна установа не має достатніх  коштів, аби повернути  затрати  грошовитого  орендаря.  Виграш орендаря – він отримує об’єкт, як правило, без конкурсу, без аукціону, і за  нереально низькою ціною.  Програш орендодавця – він втрачає об’єкт за дуже низькою ціною.  І нічого не отримує.  Або отримує подяку  – якщо працює в долі з орендарем.  Але подяка приватного характеру, як ви розумієте, стану державних об’єктів  аж ніяк не поліпшує.

За схемою  « невід’ємних  поліпшень»  у Кременчуці вже перейшло у приватні руки чимало об’єктів.  Так, свого часу,  до  фірми «МІС» потрапило  приміщення колишньої кременчуцької станції юних натуралістів.  Так само структурам, очолюваним  депутатом міськради паном Сенем, відійшло козирне приміщення  у центрі міста, на вулиці  Леніна. Нині кременчуцьке  комунальне майно - величеньку  базу  «Об’єднання їдалень шкіл та навчальних  закладів» -  передали в оренду фірмі «Діадема».   І все, що ми можемо – це чекати, коли «Діадема» здійснить свої невід’ємні поліпшення, а згодом, приватизує об’єкт.

То які у нас підстави вірити, що зі  стадіоном державного університету вийде зовсім інша історія? Люди вкладають кошти, щоби отримувати ще більші кошти. Це бізнес.  І це нормально.  Але  університету такий поворот подій загрожує втратами.

Що втратить університет?

Якщо  кременчуцький університет втратить стадіон, паралельно  він втратить 4-й рівень акредитації. Не одразу, а коли прийде час переакредитації.  Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері вищої освіти (ч.3, п. 3.5, п. 3.6)  передбачають для вищих навчальних закладів 4-го рівня наявність саме стадіонів, а не спортивних майданчиків.

Втративши 4-й рівень, університет автоматично вилетить з будь-яких конкурсів щодо проведення науково-дослідницьких робіт.  Його просто  не розцінюватимуть, як достойного кандидата.  Паралельно, університету суттєво зменшать державне фінансування цих самих дослідницьких  робіт. Бо заклади 3-го рівня – це 2-га група, вони фінансуються за залишковим принципом.  Відповідно, кременчуцький університет вже не зможе придбати серйозне обладнання – таке, як  найсучасніший електронний мікроскоп, куплений минулого року з 1 мільйон гривень. Або лазер такої ж вартості, який отримують цього року.

Втрата рівня позначиться і на зарплатах викладацького колективу. Але зрештою все це відіб‘ється на студентах – кременчужанах, до речі.  Одна справа, коли  тебе  вчать професіонали високого класу. Інша справа, коли тебе вчать просто викладачі.

У зв’язку з цими  невеселими перспективами у нас питання.  Відгадайте, яке?  Питання таке: чому кременчуцька влада (читай: мер, мерія, депутатський корпус) так легковажно чхають  на вищу освіту у Кременчуці?  У футболістів та  їхнього президента свої цілі –  отримати  стадіон, грати на ньому та заробляти гроші.   Мета університету – зберегти свою інфраструктуру та вищий рівень акредитації.   

Але ж і футбол, і університет – наші, кременчуцькі.  Тому саме влада має докласти максимум зусиль, щоби допомогти  нормально функціонувати  університету і разом з тим,  посприяти відродженню якісного кременчуцького футболу.  До речі, це не безнадійна справа.  Адже  студенти і футболісти – не вовки і вівці.  Якщо розпрощатися з мрією про симпатичні комісійні від оборудки,  питання можна вирішити  з рівним зиском для обох сторін.   І без жертв. То в чому справа, панове?

Загірняк проти Бабаєва. Бої без правил

Ректор КДПУ пан Загірняк
Фото: Дмитрий Бабец

- Пане ректоре, яка форма власності у стадіону?

- За ініціативи покійного ректора Маслова, університет купив стадіон у 1998 році за 200 000 доларів.  Це були кошти, зароблені викладацьким колективом.

- Університет має право продавати або здавати в оренду стадіон?

- Ні, не має.  Університет державний.  І його майно державне.  Фактично, ми лише балансоутримувачі.  Власник – держава в особі Верховної Ради України.

-  Але зараз вам дуже наполегливо пропонують віддати все-таки стадіон в оренду. Чому ви так опираєтесь?

- Не так ми вже й опираємося. Цілком зрозуміло, що стадіону потрібен капітальний ремонт.  У нас таких коштів немає.  Бо 90%  фінансових потоків витрачається на зарплати викладачів та стипендії студентів.  Залишок – на оплату комунальних послуг.  На капітальні ремонти коштів не залишається.  Тож ще у лютому минулого, 2007 року, ми офіційно  звернулися до Міністерства  освіти та науки України з проханням дати нам дозвіл здавати стадіон в оренду. У відповідь отримали категоричну заборону.  Лист підписав перший заступник міністра Жебровський.  Університету рекомендували використовувати стадіон за цільовим призначенням, а не займатися орендами.

- На сьогодні ситуація змінилася чи ні?

- Звісно, змінилася. Тепер, крім заборони міністерства, ми ще маємо Розпорядження № 405-р прем’єр-міністра Тимошенко. Так ось,  Розпорядження категорично забороняє будь-які дії, які можуть призвести до відчуження об’єктів державної власності.

- Ось ми і підійшли до головного – тобто ви, пане ректоре, передбачаєте, що стадіон спершу орендують, потім відремонтують, а потім привласнять?

- Я не можу так просто обвинувачувати людей.  Але з усією повагою до тих, хто збирається вкласти кошти у розвиток стадіону, маю зазначити – так, дійсно, і в Україні, і конкретно в Кременчуці існує цілком  легальна  схема  переведення державної  власності  у приватну за допомогою оренди.

Народний депутат України,
почесний президент ФК «Кремінь» пан Бабаєв
Фото: Дмитрий Бабец

- Пане  нардепе, ви обіцяєте вкласти 12-13 мільйонів у розбудову стадіону «Політехнік». Коли скінчиться термін  оренди, ви його приватизуєте?

- Чому повинен закінчуватися термін оренди? Все, що я роблю – робиться на користь міста! «Кремінь» гратиме, поки я живий!

- Хай живе «Кремінь».  Але ж у Кременчуці існує цілком прозора  схема приватизації державних або комунальних об’єктів через оренду та невід’ємні поліпшення.  Тому ми й питаємо – ви як?

- «Кремінь» - муніципальний клуб, він потрібен місту. Він існуватиме для міста і всі його права будуть «забиті» у... Я взагалі не думав  про приватизацію. А щодо інституту – так він знаходиться  у місті. І має жити за законами міста!

- Але ж у місті існують ще й стадіони  «Кредмаш» та  «Вагонобудівник».  На останньому «Кремінь» свого часу навіть  грав.  Ви не розглядали  можливості провести переговори про оренду цих об’єктів, якщо вже ситуація з «Політехніком» зайде у клінч?

- Не розглядали. Ситуація з «Політехніком» у жодному випадку не зайде у клінч.  За будь-яких обставин, я свого досягну! Стадіон,  який дістався університету, вибачте,  «на дурняк», буде працювати на місто і на  вболівальників.  Крім того, «Кредмаш» має менше поле і погані під’їзні шляхи, а «Вагонобудівник» далеко.  І потім, ці стадіони належать акціонерним товариствам.  Це приватна власність! А «Політехнік» - це... Я прямо кажу – нехай ректор не прикривається державною власністю. Або він знайде інвесторів і відремонтує стадіон – я змушу! Або ми його заберемо  і він приноситиме користь місту!

-  Чекайте, як ви його заберете? Це ж теж  власність – тільки державна. Університет придбав її за  власні  гроші.

- На стадіоні гратиме «Кремінь» - я лише це мав на увазі.

- Пане нардепе, ви  знайомі з Розпорядженням №405-р Кабінету Міністрів України, яке сьогодні  забороняє  проводити  будь-які операції з державним майном – продавати, здавати в оренду тощо?

- Знайомий.  Вихід тут простий.  Вважаю, що 60 депутатів міськради повинні звернутися до уряду Тимошенко з проханням дозволити укласти угоду оренди.  Думаю, я, як народний депутат, звернусь  особисто.  І це стане серйозним поштовхом, щоби зробити виняток із правил.  Стадіон служитиме місту!



 
0
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх