Слово на букву «с», яке ви знаєте,

22.01.2009, 21:56 Просмотров: 957
або Постколоніальний синдром українців.
Фото: Дмитрий Бабец

Найпопулярніше слово на букву «с», яке ви знаєте, ми краще пропустимо – все ж таки це газета. Інший популярний народний вислів «сам дурак!» теж не підходить. Бо взагалі-то з усіх слів на букву «с» ми мали на увазі слово «соборність». Причому українська. Про неї і поговоримо. 22 січня Україна відзначає День соборності. От ми і вирішили опитати кременчужан, що ж таке День соборності. Втім, більшість тих, з ким ми спілкувалися, нічого путнього відповісти не змогли. Хоча один політично грамотний прапорщик-десантник чітко сказав, що собор – це зібрання та об’єднання. Кілька студентів теж досить ясно представляли, звідки узявся День соборності. Найактивніше відповідали місцеві пенсіонери – одразу починали гучно лаяти Ющенка.

Майже водночас із нашим опитуванням на одному з українських телеканалів пройшов сюжет – наче продовження теми. Подружжя донецьких пенсіонерів озвучило свою позицію щодо «газової війни» між Росією та Україною. Новини вони дивляться лише на каналі «Вести», тож стара українська пані, сказала, клацаючи залізними зубами, так: «Эта Украина вообще оборзела!!! Без году неделя, а ни с кем не считается! Разве можно так поступать с Россией!!!» Старий український пан її активно підтримав.

«ТелеграфЪ» вирішив дізнатися, звідки у громадян таке ставлення до власної країни? Про це ми запитали доктора історичних наук, викладача Кременчуцького політехнічного університету пані Капустян:

Фото: Дмитрий Бабец

- Пані Ганно, з якою метою українські республіки об’єдналися у 1919-му році?

- Це дуже складний процес, він містить багато чинників. Але один із головних – це об’єднання українських земель у незалежну, соборну державу, а також, щоби протистояти іноземному військовому втручанню. Наприкінці 18-го століття Україна втратила державність. Українські землі були поділені та відійшли трьом імперіям – Російській, Османській та Австро-Угорській. І лише у 1919-му їх вдалося об’єднати.

- Чи бачите ви, як історик, підгрунтя для тих «непримиренних суперечностей між Заходом та Сходом України», про які кричать українські політики?

- Ні, не бачу. Підгрунтя для таких суперечностей – у головах політиків. Вони називають себе «політичними елітами». Але еліта – це люди, які сприяють прогресу – національному, державному, економічному. То про які політичні українські еліти може йти мова? Вони не мають права так себе називати.

- Чому певна частина українців вважає власну державу «однодневкой», яка існує «без году неделя» - тобто 17 років?

- Це від елементарної безграмотності. Україні не 17 років – їй набагато більше. Спершу існувала держава Київська Русь, потім – Галицько-Волинське князівство. Далі козаччина, гетьманська держава, потім Українська Народна Республіка (1917-1920 рр.), і, зрештою, сучасна Україна. Термін «Україна» вперше з’явився у літописах 1187 року – на той час про Росію і мови ніде не велося.

- Звідки у певної частини українців благоговійне – до лакейства – ставлення до російської метрополії та зневага до України?

- Це постколоніальний синдром. Ми надто довго були російською колонією. Коли Катерина ІІ ліквідувала Запорізьку Січ, вона навіть у маніфесті записала: «Дабы не было моим холопам повадно смотреть на вольности запорожские!». Відтоді українці стали імперськими кріпаками. Це тривало дуже довго, починаючи з 1775 року. Такі речі без сліду не проходять. Але з часом постколоніальний синдром минеться – все-таки ми нащадки вільних запорожців.

Історична довідка

22 січня 1919 року відбулося об’єднання Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Урочистості пройшли на Софійському майдані у Києві, де і був проголошений відповідний універсал. Він містив такі слова: «Віднині на всіх українських землях, розділених віками, - Галичині, Буковині, Закарпатській Русі та Наддніпрянщині – буде єдина велика Україна».

Аналізуй це

В інституті електромеханіки (навчальний підрозділ університету), де викладає професор Капустян, на вивчення історії України міністерство виділило 105 годин. З них – лише 28 годин відведені на лекції (14 лекційних пар) та ще 28 – на семінари. Чи реально за 14 лекцій вивчити з нащадками учорашніх кріпаків історію незалежної нині країни?



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх