«Пафос боротьби з корупцією може привезти до диктатури», - Геннадій Друзенко

Боротьба з корупцією буде тоді ефективною, коли корупціонери сидітимуть у тюрмах, про це розповів Геннадій Друзенко - правник, публіцист, громадський активіст, активний учасник Революції гідності, співзасновник та керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, яка залучає цивільних медиків до надання медичної допомоги в зоні АТО. Геннадій Друзенко завітав до Кременчука на запрошення «Кременчуцького антикорупційного центру».

Чи не велику ціну заплатять у боротьбі з корупцією?

За словами Геннадія Друзенка, корупція як іржа, яка роз'їдає країну з середини. Під гаслом боротьби з корупцією легко нав'язати диктатуру.

- Коли здираєш коросту, головне не зідрати всю шкіру з м’ясом. Коли боротьба з корупцією стає основним пафосом держави у неї велика небезпека стати авторитарною державою. Наприклад, президент Білорусі Олександр Лукашенко, останній диктатор Європи, він спочатку був головою колгоспу, потім ярим анти корупціонером. Чи не велику ціну заплатять у боротьбі з корупцією? Борцем з корупцією був Муссоліні, Фідель Кастро, Че Геваро. Боротьба з корупцією це добре, але необхідно пам’ятати, що є важливіші речі: економічне зростання, безпека держави, - зазначив Геннадій Друзенко.

На думку Геннадія Друзенка, не слід говорити про тотальну корупцію, а карати конкретного корупціонера за вчинені злочини.

Медичний десант

Прифронтові території страждають через невирішеність з медичними кадрами. Відсутність лікарів на Донбасі не може забезпечити потреби, як цивільного населення так і військових. Геннадій Друзенко навів статистику, що у Луганській області не вистачає 49% медиків, а по 30 позиціях лікарів взагалі немає. На його думку, проблему не вирішать місцеві громади, необхідне вирішення питання на рівні держави.

- Як колись тим, хто їхав на Північ, платили значно вищі зарплати. Так і зараз треба переглянути систему оплати медиків у прифронтових районах, в так званій «сірій зоні». Чому лікар, який працює в Києві в комфортних умовах, теплих кабінетах, повинен отримувати стільки ж, як і його колега, що перебуває під обстрілами? – зазначив Геннадій Друзенко.

Він додав, що після того, як повертаються «сірі зони» під український контроль необхідно забезпечити хоча б базові потреби населення.

Ганьба перевозити поранених на «таблєтках» в четвертий рік війни

ПДМШ ім. Миколи Пирогова є найбільшим неурядовим проектом із залучення цивільних медиків до надання медичної допомоги в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) в окремих районах Донецької та Луганської областей, як цивільному населенню так і військовим.

- Ми змусили державну машину формалізувати з нами стосунки, Щомісяця ми отримуємо по два запити: один - від військово-цивільних адміністрацій, а другий – із Центрального військового медичного управління Збройних Сил України, де чітко говориться, що нам туди-то й туди-то потрібні такі-то лікарі. Звичайно, зараз конфлікт перейшов на значно нижчу фазу інтенсивності. Якщо під час виходу наших військових із Дебальцевого, були сотні поранених за день, то нині їх, слава Богу, може бути 1-3 на тиждень. З іншого боку, з’явилися стимули: зарплата, забезпечення. Тобто медична служба Збройних Сил нині в значно кращому стані. Але на передовій медиків все одно бракує. В шпиталях, розташованих на другій, третій лініях оборони – наприклад, у Сєвєродонецьку все більш-менш нормально. А там, де треба бути в шанцях, на сльоті, на передовій – як була проблема, так і залишається. Вона не стільки в ліках, скільки в кваліфікованих кадрах і в машинах, - розповів про проект Геннадій Друзенко.

Керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова зазначив, що зараз через зниження інтенсивності бойових дій не так відчувається «кадровий голод», але чи впорається медицина у разі загострення ситуації він не знає. Поранених з «нульових» позицій довозять до найближчих лікарень де оперують та стабілізують стан пораненого бійця чи місцевих мешканців.

- Добре, якщо є поруч велике місто, таке, як Маріуполь. А ось зі Світлодарської дуги, як правило, везуть у Попасну. Там невеличка лікарня, з якою ми працюємо вже понад 2,5 роки. І тут є величезна проблема, бо лікарні лише один хірург, він же головний лікар та завідувач відділенням, - додав Геннадій Друзенко. - Знімаю капелюха перед цією людиною, він героїчний чоловік. А ось викликати вночі операційну медсестру часто проблема, бо їй же ніхто не доплачує за роботу в неробочий час, а вона 4 рік живе під обстрілами.